Розділ «Глава 7. ГІДРОСФЕРА»

Ріки є окрасою будь-якого ландшафту. Кожна ріка надає яскравих індивідуальних рис місцевості, через яку вона протікає: своєю шириною, будовою долини, звивістю, характером течії, кольором води, особливостями поширення заплавної рослинності тощо. Здавна люди полюбляли селитися поблизу русла ріки, де вони знаходили різноманітні щедрі дарунки природи: будівельні матеріали, багаті ґрунти, буйні соковиті трави, вдосталь прісної води, риби, можливість добре відпочити. Якщо ріка судноплавна, тоді по ній здійснюються вантажні та пасажирські перевезення. В окремих випадках лише по ріках можливий лісосплав або доставка необхідних для населення продовольчих та промислових товарів, палива (наприклад, до заполярних районів Сибіру, внутрішніх районів Амазонії). У будь-яких горах найбільш доступними е річкові долини. У басейнах деяких великих рік (Тигр, Євфрат, Ніл, Янцзи, Хуанхе, Інд, Ганг) виникли і розвинулися навіть цілі цивілізації. Київська Русь також до певної міри завдячує своїй світовій славі Дніпру, по якому проходив історичний шлях "із варяг у греки". Столиці більшості держав світу теж не випадково розташовувалися на берегах водних магістралей. На ріках споруджено тисячі гідроелектростанцій, які виробляють дешеву за собівартістю електроенергію, причому можливості і обсяги її вироблення з плином часу не зменшуються.

Але ріки не тільки притягують до себе людей і приносять їм різні вигоди. Під час повеней і паводків вони стають дуже повноводними і загрозливими для населення, яке проживає на низинних землях. Особливо великої шкоди завдають господарству катастрофічні повені: вода, коли виходить з берегів, стає страшнішою за вогонь. Русла рік часто є природними рубежами, що обмежують поширення окремих видів флори та фауни, а іноді і ландшафтів у цілому. Значні ріки дуже перешкоджають сухопутним зв'язкам населення, яке проживає на різних берегах. З цієї причини по ріках часто проходять адміністративні границі і державні кордони, а ріка Урал розділяє навіть різні частини світу — Європу і Азію.

Ріки часто називають блакитними артеріями планети. Вони й справді несуть величезні маси прісних вод у різні частини суходолу. Річні води мають дуже велике значення для життя людей, вони надзвичайно необхідні для водопостачання міст і сіл, для побутових потреб, їх у великій кількості використовують у багатьох галузях промисловості та сільського господарства. В останні десятиріччя екологічний стан багатьох рік, проте, значно погіршився внаслідок інтенсивної господарської діяльності в їх басейнах. Це настійливо вимагає здійснення комплексних заходів для відновлення чистоти їх вод і охорони цінних природних комплексів, що місцями збереглися ще в мальовничих річкових долинах.

7.7. Озера

Озера — це внутрішні водойми суші з застійними або слабо-протічними водами. Вони розташовуються в замкнених улоговинах. Озера займають на земній кулі близько 1,8 % площі суші, або 2,7 млн км2. Найбільше озеро на Землі — Каспійське море — має площу 393—200 км2. Найбільш високогірне озеро Хорпатсо розташоване в горах Тибету на висоті 5400 м. Найнижчу відмітку має Мертве море — озеро, рівень якого нижче рівня Світового океану на 392 м. Найбільшим за запасами прісних вод є озеро Байкал — 23 000 км3, що становить 1/5 світових запасів поверхневих прісних вод. Байкал є і найглибшим озером світу — максимальна глибина в ньому становить 1620 м.

Улоговини, в яких зосереджена озерна вода, за походженням неоднакові. Розрізняють такі типи озер.

Тектонічні озера мають лінійно витягнуту форму і дуже значні глибини. Вони приурочені до тектонічних розломів у земній корі і поширені в сейсмічно активних районах Землі. Таким шляхом утворилися озера Байкал, Телецьке, Великі Африканські, Мертве море та інші.

Вулканічні озера утворилися в кратерах і кальдерах. Кратери вулканів мають лійкоподібну форму завдовжки до кількох кілометрів. Кратерними є улоговини деяких озер Камчатки, Індонезії, маари (кілька невеликих за розміром і глибиною кратерів), найпримітивніші вулкани Франції. Термін "кальдера" виник при описанні величезного заглиблення на Канарських островах, названого La Caldera, яке має більше 5 км у діаметрі й оточений висотами майже 1000 м. Зараз термін застосовується для позначення заглиблення на вершині вулкана, здебільшого круглої або овальної форми з крутими схилами.

Льодовикові озера сформувалися на територіях, що зазнали зледеніння. Вони утворилися внаслідок льодовикової ерозії, або льодовикової акумуляції, як правило неглибокі, мають витягнуту форму і орієнтовані в напрямі руху льодовика. Поширені у Фінляндії, на Кольському півострові, Карелії, Білорусії, на півострові Лабрадор. У горах льодовикові озера називають карами. Це невеликі заокруглені пониження на схилах хребтів, вироблені сніжниками і льодовиками четвертинного зледеніння. Карові озера зустрічаються на Памірі, Тянь-Шані, Кавказі і навіть в найбільш високогірній частині Українських Карпат — на масивах Свидовець і Чорногора.

Заплавні, або старичні, озера — це замкнені водойми видовженої форми, які відокремлені від основного русла ріки і можуть з'єднуватися з ним ненадовго лише під час повеней.

Лагунні озера формуються в прибережній зоні на місці невеликих заток, бухт, внаслідок їх відокремлення від моря піщаними косами і барами. Озера такого походження зустрічаються на берегах Балтійського, Північного, Середземного і багатьох інших морів. В Україні такими є, зокрема, озеро Сасик і Саки. Лиманні озера утворюються в результаті опускання і затоплення річкових долин морськими водами. Саме таким чином утворилися численні озера на узбережжі Чорного та Азовського морів. Найбільшим з них у нашій країні є озеро Ял-пуг. Проте лимани і лагуни гідрологи частіше відносять не до озер, а розглядають як частини гирлових областей рік або морських акваторій.

Обвальні, або загатні озера зустрічаються в гірських районах і передгір'ях. Утворюються внаслідок обвалів величезних мас гірських порід у вузькі долини бурхливих потоків і річок. Такі явища мають місце під час сильних землетрусів або є результатом тривалих рясних дощів. Обвали гірських порід створюють часом значні загати в долинах рік, вище яких нагромаджується вода. Так, в 1911 р. на Памірі гігантський обвал гірських порід поховав під собою кишлак Усой разом з його жителями, утворивши в долині ріки Мургаб греблю завширшки 5 км і заввишки600м. Вище греблі внаслідок нагромадження води утворилося Сарезьке озеро довжиною 70 км, шириною 400 км глибиною 505 м. До цього типу належить ще ряд озер Паміру, Тянь-Шаню, Гімалаїв, Кавказу. Серед них дуже відомим є озеро Ріца — надзвичайно мальовниче озеро в Кавказьких горах, яке приваблює до себе тисячі туристів і відпочиваючих на Чорноморському узбережжі. В Україні до цього типу озер належать Сивєвір, яке знаходиться в Карпатах на висоті 989 метрів. Місцеві жителі називають цю блакитну перлину гір "морським оком" через значну глибину і невелику площу.

Карстові озера поширені в областях, де достатньо легкорозчинних гірських порід — вапняків, гіпсів, доломітів. Тривале їх розчинення водами призводить до утворення порівняно глибоких але незначних за площею кількох улоговин. Тут же часто зустрічаються провали, зумовлені вимиванням і виносом ґрунтовими водами порід, що залягають нижче. До карстових належать озера Ельтон і Баскунчак, Орхидське і Преспа на Балканах, Шацькі озера на Волині, а також, можливо, озера Мічиган, Онтаріо та ін. У деяких карстових печерах, наприклад Кунгурській, Афонській, утворилися підземні озера.

Термокарстові озера виникають в районах поширення багаторічної мерзлоти в результаті її відтаювання і подальшої просадки ґрунту. Ці невеликі за площею і глибиною озера зустрічаються в тундрі і тайзі.

Суфозійні улоговини утворюються від просадки ґрунту внаслідок виносу ґрунтовими водами розчинних, а також мулистих частинок верхніх шарів кори вивітрювання. Суфозійними є котловини багатьох озер степової зони Західносибірської рівнини і Центральної Азії.

Органогенні улоговини виникають на сфагнових болотах, коралових островах. Причиною їх утворення є нерівномірне наростання мохів у першому випадку і поліпів — у другому. Озера даного типу зустрічаються на території Західного Сибіру і островах Полінезії.

Еолові озера утворюються на місцях дефляційних знижень — улоговин видування. Характерні для аридних районів земної поверхні.

Штучні озера — водосховища, ставки — створюються з метою покращення водопостачання населених пунктів і промислових об'єктів, для забезпечення водою зрошувальних земель. За своїми розмірами багато з них не тільки не поступається природнім озерам, а й досить часто є більшими за них.

За водним режимом озера поділяються на стічні та безстічні. Перші з них скидають частину річного стоку, що надходить в них, униз за течією (як приклад можна навести такі озера, як Байкал, Онезьке, Ладозьке і багато інших). Частковим випадком стічних озер є проточні озера, через які здійснюється транзитний стік ріки (до числа таких водойм належать озера Чудське, Зайсан, Сарезьке).

Безстічними вважаються озера, які отримують стік ззовні, витрачають його лише на випаровування, інфільтрацію та штучний водозабір, не віддаючи нічого в природний або штучний водотік. Інакше кажучи, з таких водойм поверхневий стік відсутній (Каспійське й Аральське моря, озера Іссик-Куль, Балхаш).