У процесі розподілу та перерозподілу бере участь і частина національного багатства (нагромадження минулих років: заощадження, амортизаційні відрахування, виручка та надходження від продажу майна тощо) (область IV на рис. 1.3).
Сформовані доходи та нагромадження економічні суб'єкти використовують з метою споживання (наприклад, витрати бюджетних установ соціальної сфери), а також спрямовуються на подальше накопичення (інвестиції та заощадження) (область V на рис. 1.3).
Таким чином, можна зробити висновок про те, що участь фінансів у розподілі та перерозподілі новоствореної вартості та частково – вартості минулих років є досить складним процесом, який характеризується значною мобільністю створюваних і витрачуваних грошових доходів – фінансових потоків. Специфічною особливістю фінансових потоків (на відміну від грошових) є їх безеквівалентний характер. Отже, саме фінанси породжують незалежний рух грошей, у чому криються передумови незба- лансованості національного господарства.
Фінансові потоки охоплюють не тільки розподіл і перерозподіл вартості між суб'єктами господарювання, державою та домогосподарствами, але й між рівнями державної влади та місцевого самоврядування, між суб'єктами господарювання різних сфер і видів діяльності, між окремими соціальними групами, між територіями та галузями, всередині галузей і навіть окремих господарств. Нарешті, механізм грошових накопичень дозволяє говорити про розподіл у часі (зокрема, створення резервів у сприятливі періоди й їх витрачання за настання відповідних подій).
У разі характеристики участі фінансів у процесі розподілу важливо зауважити наступне. Процес розподілу вартості є похідним від процесу її створення, проте від того, як буде розподілена вартість, залежить новий виробничий цикл. Ігнорування об'єктивних економічних закономірностей в організації фінансових відносин загрожує негативними наслідками для економічної системи в цілому. Оскільки в розподілі беруть участь усі економічні суб'єкти, то, змінюючи його кількісні пропорції, можна впливати на економічні та соціальні процеси. Отже, одним із головних завдань фінансової політики є пошук оптимального співвідношення між валовим нагромадженням і валовим споживанням.
Таким чином, беручи активну участь у розподілі та перерозподілі створеної вартості, фінанси сприяють трансформації пропорцій, що виникли під час первинного розподілу, в пропорції кінцевого використання. Отже, поряд з розподільчою фінанси виконують контрольну функцію, сутність якої проявляється в контролі за розподілом ВВП між відповідними грошовими фондами, каналами розподілу та їх цільовим використанням.
Основу контрольної функції становить рух фінансових ресурсів (фінансовий потік), який відбувається у фондовій та нефондовій формах. Через кількісний вираз фінансових ресурсів фінанси здатні кількісно відображувати вартісні пропорції, що формуються в суспільстві, і контролювати їх. Саме завдяки контрольній функції фінансів суспільство контролює повноту та своєчасність забезпечення фінансовими ресурсами різних економічних суб'єктів, економне й ефективне використання коштів. Головною контрольною пропорцією є пропорції між валовим нагромадженням і валовим споживанням.
Контрольна функція діє не ізольовано, вона тісно пов'язана з розподільчою [182, с. 23].
У практичній діяльності контрольна функція проявляється у фінансовому контролі. Сутність фінансового контролю зводиться до перевірки точного дотримання фінансового законодавства, своєчасності та повноти виконання фінансових зобов'язань перед бюджетною системою, податковою службою, кредитно-банківською системою, а також взаємних зобов'язань підприємств за розрахунками та платежами [78, с. 17]. Фінансовий контроль, залежно від суб'єкту, що його здійснює, можна поділити на державний контроль (який, у свою чергу, включає загальнодержавний та відомчий (внутрівідомчий)) та недержавний контроль (який включає аудиторський контроль, внутрішньогосподарський та суспільний).
Фінансовий контроль існує в будь-якому суспільстві, що обумовлено необхідністю впорядкування економічних, розподільчих, фінансових, бюджетних, податкових та інших відносин. Значні соціально-економічні перетворення, що відбувалися в Україні в останні роки, відповідним чином позначилися на трансформації змісту, функцій, методів і механізмів саме державного фінансового контролю. Державний фінансовий контроль реалізується в різних напрямах, але від імені та в інтересах держави [78, с. 38].
На думку авторів, державний фінансовий контроль є одним з найважливіших видів фінансового контролю, що здійснюється державою, а також проявом контрольної функції фінансів, через яку реалізуються фінансові відносини (див. рис. 1.3). Державний фінансовий контроль як форма реалізації контрольної функції фінансів є самостійною функцією держави та суб'єктів господарювання, має свої, тільки йому притаманні відносно обмежені, цілі, завдання та сферу дії.
Так, на думку авторів, головною метою державного фінансового контролю в сучасних ринкових умовах слід вважати підвищення ефективності управління державними фінансовими ресурсами.
У процесі досягнення головної мети основними завданнями державного фінансового контролю можна визначити такі: забезпечення стійкості фінансової системи та дотримання фінансових інтересів усіх суб'єктів фінансової системи; створення умов для зростання фінансових ресурсів у всіх сферах і ланках фінансової системи; забезпечення результативності фінансової політики держави; виконання суб'єктами господарювання своїх фінансових зобов'язань, перш за все – перед органами державної влади та місцевого самоврядування; забезпечення прозорості (транспарентності) фінансових потоків, у першу чергу – в бюджетній сфері; посилення відповідальності всіх суб'єктів фінансових відносин за дотримання правових норм у процесі формування, розподілу та використання фінансових ресурсів держави; попередження та припинення правопорушень в фінансовій сфері; формування антикорупційного середовища та забезпечення фінансової безпеки держави.
Щодо сфери дії державного фінансового контролю, то слід зазначити, що державний фінансовий контроль охоплює не тільки державний сектор економіки. Він розповсюджується на суб'єктів господарювання всіх форм власності переважно шляхом перевірки дотримання ними податкового законодавства, виконання державних і муніципальних замовлень, цільового використання субсидій, субвенцій, бюджетних кредитів та бюджетних асигнувань, а також доцільності надання та законності використання податкових пільг. Таким чином, сферою дії (або об'єктом) державного фінансового контролю виступають усі грошові відносини, що складаються в процесі діяльності суб'єктів господарювання, пов'язані із формуванням і використанням фінансових ресурсів держави.
Усе наведене вище доводить, що адаптація вітчизняного державного фінансового контролю до ринкових умов відбувається перш за все шляхом перегляду його сутності та змістовного наповнення. Неправильна трактовка державного фінансового контролю може завадити ефективності контрольних мір з боку держави. У зв'язку з цим під час визначення поняття державного фінансового контролю пропонується робити упор на фінансову складову та розглядати досліджуване поняття не тільки як функцію державного управління, а й як форму практичної реалізації контрольної функції фінансів.
Відхід державного фінансового контролю в управління бюджетним процесом призведе до злиття контролера та виконавця, що поставить під питання його незалежність. Злиття контрольних і правоохоронних або судових функцій у сфері фінансового контролю призведе до того, що карати буде той, хто перевіряє. За такої ситуації виникає необ'єктивність висновків контролера, його націлювання на правоохоронні функції.
Таке становище можна нейтралізувати не тільки переосмисленням сутності державного фінансового контролю в частині домінування фінансової складової, але й впровадженням у практику та закріпленням на законодавчому рівні прогресивної форми державного фінансового контролю – державного аудиту.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Реформування фінансового контролю в Україні» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1. Державний фінансовий контроль як форма практичної реалізації контрольної функції фінансів“ на сторінці 5. Приємного читання.
