Розділ «ТЕМА 8. ВИДАТКИ БЮДЖЕТУ НА ЕКОНОМІЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ ТА НАУКУ»

Проте глобальна фінансово-економічна криза 2008-2009 рр. довела, що анти циклічна функція досі є однією основних функцій держави. Для забезпечення стабільності уряд має здійснювати стимулюючу економічну політику в умовах стагнації економіки і стримувальну - в умовах випереджаючого розвитку.

Загалом, як зазначає український економіст Я. Жаліло, "сучасна держава, окрім виконання своїх безпосередніх владних та соціальних функцій, несе відповідальність за ефективне функціонування всього комплексу відносин ринкової економіки".

Розширення функцій держави, в свою чергу, вимагає розбудови адекватної системи державних фінансів, яка покликана створити фінансову та матеріальну базу для реалізації цих функцій. Окрім цього, державні фінанси починають розглядатися як важіль державного управління, за допомогою якого досягаються цілі економічної політики та згладжуються суспільні суперечності.

Існує комплекс проблем пов'язаних з бюджетними відносинами, які залишаються актуальними в сучасних ринкових умовах та суттєво впливають на виконання економічних функцій держави. Серед них варто зазначити наступні [2, с. 301 -304].

1. Ігнорування норм бюджетного законодавства. Останнім часом завдяки понадплановому зростанню доходів уряд ініціював збільшення державних видатків [3].

Додаткові ресурси були спрямовані на збільшення соціальних виплат, підтримку житлово-комунального господарства, дотації вугледобувним підприємствам тощо. Водночас відповідно до Бюджетного кодексу надпланові надходження уряд зобов'язаний спрямувати лише на реалізацію пріоритетних інвестиційних програм або здійснення заходів, пов'язаних з проведенням соціальних реформ.

2. Відсутність достатніх ефективних змін у питанні реформування сфери видатків. Проблеми, що знижують ефективність витрачання бюджетних коштів, наявні на всіх ланках бюджетної системи: від бюджетного прогнозування до розміщення державних замовлень та контролю за витрачанням коштів. Формально Україна запровадила передові західні елементи бюджетного механізму, зокрема принцип формування бюджету, відомий як "згори-донизу", програмно-цільовий метод та середньострокове бюджетне прогнозування. Проте на практиці їх функціонування дещо викривлене, що призводить до зниження ефективності бюджетної системи загалом.

3. Невирішеність питання щодо підвищення ефективності інвестиційних видатків бюджету. Передусім це стосується потужних національних проектів, фінансування яких наразі розпорошено між різними фондами та програмами. Діюча модель продемонструвала свою практичну неефективність. У Програмі економічних реформ зафіксовано досить важливе завдання створення Регіонального фонду розвитку, який має акумулювати бюджетні ресурси для інвестицій в регіональні проекти розвитку, але в ній не міститься заходів щодо централізації фінансових ресурсів для здійснення загальнодержавних інвестицій.

4. Маніпулювання фінансовими потоками лиж державний бюджетом, позабюджетними фондами та державними монополіями. У ході бюджетної реформи так і не було знайдено дієвих механізмів обмеження маніпулювань фінансовими потоками. Така політика призводить до непродуктивного використання бюджетних коштів і є соціально несправедливою,

5. Слабкий контроль за цільовим використанням коштів. Інформація щодо нецільового використання коштів регулярно з'являється у відкритих джерелах та офіційних звітах Рахункової палати України. Проте контролюючі органи досить слабко реагують на зловживання, що свідчить про неефективність системи контролю за цільовим використанням коштів.

6. Відсутність обмежень щодо боргової політики уряду. Незважаючи на те, що Бюджетним кодексом встановлені номінальні обмеження щодо державного та місцевого боргів, у ньому відсутні обмеження стосовно напрямів використання боргових ресурсів. Наприклад, у Великобританії боргові ресурси можуть бути залучені лише на реалізацію тих проектів, що матимуть результати, якими можуть скористатися майбутні покоління. У такому разі є справедливим, що майбутні покоління мають погашати частину запозичень, які були залучені для фінансування таких проектів. В Україні ж значна частина боргових ресурсів спрямовується на покриття поточних видатків, тоді як нащадкам залишаються лише зобов'язання. Очевидно, що така політика є економічно необґрунтованою і матиме негативні наслідки для економіки у довгостроковій перспективі. Затверджена урядом Середньострокова стратегія управління державним боргом на 2011—2013 роки апріорі не може створити обмежень для боргової політики, оскільки у будь-який час може бути переписаною самим же урядом для вирішення кон'юнктурних завдань.

7. Недостатня бюджетна децентралізація. Як довів аналіз Бюджетного кодексу уряд ще не готовий провести реальну децентралізацію бюджетної системи. Передані місцевим бюджетам джерела все ще не є достатніми для фінансування навіть власних повноважень. Крім того, передаючи частину дохідних джерел, центральна влада передала на місцевий рівень і перелік зобов'язань, що раніше фінансувалися урядом. За таких умов процес бюджетної децентралізації можна вважати лише таким, що врешті-решт зрушив з місця, але все ще знаходиться на початковому етапі.

8. Дезінтегрованність системи соціально-економічного та бюджетного планування. На сьогодні існує досить слабкий взаємозв'язок між соціально-економічною та бюджетною політиками уряду. Згідно з чинним законодавством законопроект про державний бюджет та проект Державної програми економічного та соціального розвитку України на цей же бюджетний період подаються до парламенту одночасно. Крім того, зазначена Державна програма має бути не тільки узгоджена із законопроектом про державний бюджет, а й містити головні положення Програми діяльності Кабінету Міністрів, а також головні положення Послання Президента. Проте на практиці синхронізація соціально-економічного і бюджетного планування навіть на короткостроковий період є формальною, а окремі положення названих документів часто суперечать одне одному. За таких умов втрачається єдність і системність в питаннях соціально-економічної політики держави.

Теоретично комплекс зазначених проблем можна вирішити підзаконними нормативно-правовими актами або сподіватися на ефективну практику їх застосування. Водночас, як свідчить попередній досвід, відсутність чітких законодавчих механізмів в Україні є чинником викривлення бюджетної політики та зниження її ефективності.

8.2. Класифікація видатків та кредитування бюджету на економічну діяльність

Питання видатків бюджету - одне з найскладніших як у теоретичному, так і у практичному розумінні. Структура та розмір видаткової частини бюджету країни є одним з основних інструментів у досягненні цілей державного регулювання, темпів та пропорцій структурної перебудови економіки України. Через механізм державних видатків можливим є вплив на діяльність окремих секторів економіки, на компоненти валового внутрішнього продукту країни та на економічну поведінку суб'єктів господарювання.

Як один з основних заходів державної регуляторної політики обсяг та структура державних видатків має визначатися залежно від задекларованих коротко- та середньотермінових напрямів економічного зростання. Перший напрям характеризується визнанням як пріоритетних екстенсивних факторів економічного приросту, а отже, не потребує значних капітальних вкладень в економічний розвиток країни. Другий потребує спрямування основної частини бюджетних коштів на інвестиційно-інноваційну діяльність держави, на цілеспрямований розвиток високотехнологічних підприємств і галузей для поступового зміцнення факторів економічного зростання.

У країнах із розвиненою ринковою економікою частка видатків бюджету змінюється у межах 35-56% до ВВП. Ця величина значно залежить від соціальних характеристик бюджету країни. Так, максимальний рівень державних видатків спостерігається у скандинавських країнах, передусім у Швеції, де державний бюджет акумулює приблизно 60% ВВП. Пояснення полягає у визначенні принципів суспільно-економічної моделі розвитку цієї країни. Значні соціальні гарантії та активна участь держави у формуванні оптимальних соціальних пропорцій вимагають від суспільства і значних фінансових затрат [4, с. 290-297].

Розмір видаткової частини обов'язково має враховувати фінансові можливості країни, але і відповідати факторам економічного та особливо соціального характеру. В міру розширення бази оподаткування та формування необхідних неподаткових джерел надходжень, величина державних фінансових ресурсів може зростати.

Заходи та інструменти політики державних видатків в Україні значною мірою визначаються не спрямованістю бюджетного регулювання, а станом зведеного бюджету країни та розміром його дохідної частини. В умовах хронічного бюджетного дефіциту (за винятком 2000 р. та 2002 р.) одним з основних принципів бюджетно-податкового регулювання в Україні визначається формування збалансованого державного бюджету.