Розділ 2. ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ УКРАЇНИ

У Законі України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" передбачені точкові субвенції у розмірі 2,8 млрд грн:

1) Київ (Закон України "Про столицю — місто-герой Київ" від 15 січня 1999 р. № 401-ХІУ) отримує 1561 млн грн, з них 561 млн — на виконання функцій столиці;

2) Крим — 30 млн грн — на виконання вимог конституції АРК;

3) Славутич — 3 млн грн — компенсація закриття ЧАЕС;

4) Жовті Води — 7 млн грн — на виконання заходів із радіаційного і соціального захисту населення;

5) Донецька обл. — 140 млн грн — на реконструкцію аеропорту "Донецьк**;

6) Алчевськ та Артемівськ по 20 млн грн — субвенції на соціально-економічний розвиток.

У Законі України № 107-ІУ від 18.12.2008 р. "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України** передбачено цільові субвенції з Державного бюджету у загальному обсязі 2 000 320 тис. грн таким областям: Вінницькій, Івано-Франківській, Закарпатській, Львівській, Тернопільській та Чернівецькій, а також міському бюджету міста Чернівці для ліквідації наслідків стихійного лиха, що сталося 23—27 липня 2008 р. Видатки бюджету міста Києва на виконання функції столиці у 2008 р. здійснювалися відповідно до окремо затвердженої Програми Кабінету Міністрів України. Розподіл субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам на соціально-економічний розвиток здійснювався з погодження із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Через світову фінансову кризу 2008 р. у Державному бюджеті на 2009 р. не було передбачено субвенцій місцевим бюджетам на соціально-економічний розвиток.

Згідно із статистичними даними найбільшу частку в доходах місцевих бюджетів нині мають від надходжень від загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які практично не пов'язані з власною діяльністю органів місцевого самоврядування і становили залежно від року 50— 70 % доходів загального фонду. Частка надходжень від власних джерел, насамперед від місцевих податків і зборів, за цей час не перевищувала 2—10 %. Збереження такої структури і падалі не дасть можливості місцевим органам влади бути справді незалежними, як фінансово, так і політично, і в свою чергу дозволить їм перекладати відповідальність за власні прорахунки в економічній діяльності на державні органи влади. Організаційно всі доходи бюджетів поділяються на закріплені і регульовані.

Закріпленими є доходи, які законодавчо повністю закріплюються за певним бюджетом і не підлягають передачі нижчестоящим бюджетам або частково закріплюються за вищестоящим бюджетом і в певному обсязі підлягають передачі нижчестоящим бюджетам. Так, до складу доходів державного бюджету України належать такі закріплені доходи, як податок на додану вартість, акцизний збір з імпортних товарів, податок на прибуток, ввізне мито, збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету України, збір на обов'язкове соціальне страхування у випадку безробіття, збір до Державного інноваційного фонду надходження від гербового збору.

Однак це не означає, що дохідна частина бюджету має спиратися тільки на закріплені дохідні джерела. Окремим адміністративно-територіальним одиницям може не вистачати закріплених дохідних джерел для покриття видатків у тих обсягах, які передбачені програмою економічного та соціального розвитку. У цьому випадку надаються відповідні суми відрахувань від загальнодержавних податків і зборів завдяки бюджетному регулюванню.

Регульовані доходи характеризуються тим, що вони передаються як відрахування від загальнодержавних податків і зборів із вищестоящого бюджету до нижчестоящих бюджетів для їх збалансування.

Згідно із завданнями щодо розмежування доходів між окремими ланками бюджетної системи України законодавством встановлено такий порядок регулювання доходів бюджетів. З Державного бюджету України до бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя може передаватися частка доходів у вигляді відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, які справляються на цій території, або дотацій та субвенцій. Обсяг цих відрахувань затверджується Верховною Радою України в законі про державний бюджет на відповідний рік за поданням Президента України.

Досить довго тривають дискусії щодо реформування місцевих бюджетів, трансформації міжбюджетних відносин і збільшення ролі місцевих бюджетів, укріплення їх фінансової бази.

Реформа місцевих бюджетів має вирішити такі проблеми:

1) збільшення доходів місцевих бюджетів (не дивлячись на позитивну динаміку зростання доходів місцевих бюджетів, зростання доходів державного бюджету дуже швидкими темпами та зменшення частки місцевих бюджетів у структурі доходів зведеного бюджету, зростання швидкими темпами соціальних виплат і заробітних плат бюджетним установам загострюють цю проблему);

2) залежність місцевих бюджетів від фізичних осіб: у структурі їх доходів частка податку з доходів фізичних осіб становить 60 %, тому необхідно диверсифікувати ризики;

3) дотаційну залежність місцевих бюджетів від державного, оскільки в Україні на сьогодні 645 місцевих бюджетів (93,3 %) є дотаційними, а сума дотацій їм (без урахування видатків державного бюджету на централізовані програми, додаткові дотації та субвенції) становить 50 % їх власних доходів (якщо додати всі інші трансферти з державного бюджету, то загальна сума дотацій перевищить власні доходи на 11,2 %. Основні завдання реформування місцевих бюджетів є такими:

1) підвищення ефективності процесу формування видаткової частки місцевих бюджетів, децентралізація управління фінансами;

2) впровадження планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу;