Розділ «П'єр Адо Що таке антична філософія?»

Paideia

Про філософію до філософів можна говорити також з огляду на іншу течію грецької досократичної думки: я маю на увазі практики та теорії, пов’язані з фундаментальною вимогою грецької ментальності — бажанням виховувати та навчати[24], турботою про те, що греки називали paideia[25]. Починаючи з давніх часів Гомерової Греції, шляхетний клас (ті, хто володів aretê, тобто досконалістю, якої досягають завдяки шляхетності крові[26] і яка пізніше стане у філософів доброчесністю, тобто шляхетністю душі) дуже переймається вихованням молодих людей. Ми можемо отримати уявлення про аристократичне виховання завдяки поемам Феогніда, які є зібранням моральних приписів[27]. Таке виховання забезпечується дорослими в самій соціальній групі. Тут вправляються, щоб здобути наступні якості: фізична сила, сміливість, почуття обов’язку та честі, які властиві воякам і які втілилися у великих божественних предків, обраних за приклад. Починаючи з V століття, разом з постанням демократії, міста-громади перейматимуться формуванням майбутніх громадян шляхом тілесних вправ, гімнастики та музики, а також духовних вправ. Але демократичне життя породить боротьбу за владу: потрібно вміти переконувати народ, підштовхувати його до того чи того рішення під час зібрання. А отже для того, хто хоче стати народним вождем, необхідно опанувати мовну діяльність. Саме цій потребі відповідатиме рух софістів.

Софісти V століття

З постанням афінської демократії у V столітті вся ця інтелектуальна активність, яка була поширена у грецьких колоніях Іонії, Малої Азії та південної Італії, переміститься в Афіни. Мислителі, викладачі, вчені збираються в цьому місті, приносячи сюди способи думки, які до цього моменту були тут майже невідомими, і які тут приймають добре або не дуже. Наприклад, той факт, що Анаксагор[28], який прибув з Іонії, був звинувачений в атеїзмі та змушений був відправитися у вигнання, добре демонструє, що дух пошуку, який розвинувся у грецьких колоніях Малої Азії, був глибоко чужим для афінян. Знамениті софісти V століття також часто є іноземцями. Протагор та Продик приїхали з Іонії, Горгій — з південної Італії. Рух думки, який вони уособлювали, був одночасно і продовженням, і розривом з тим, що йому передувало. Продовженням настільки, наскільки метод аргументації Парменіда, Зенона Елейського чи Меліса присутній у парадоксах софістів, продовженням також з огляду на намір софістів зібрати докупи все наукове чи історичне знання, накопичене мислителями до них. Але й розривом, оскільки вони, з одного боку, піддавали радикальній критиці це попереднє знання, наполягаючи, кожен у свій спосіб, на конфлікті, який протиставляє природу (phusis) та людські конвенції (nomoi), а також і тому, що їхня діяльність була повністю спрямована на навчання молоді досягненню успіху в політичному житті, їхнє навчання відповідало потребі. Розвиток демократичного життя вимагав, щоб громадяни, особливо ті, хто хоче дістатися влади, досконало оволоділи мовною діяльністю. До цього моменту молоді люди здобували досконалість, aretê, через sunousia, тобто шляхом прилучення до світу дорослих, що не передбачало спеціалізації[29]. Софісти натомість запровадили виховання у штучному середовищі, яке залишиться характерною рисою нашої цивілізації[30]. Вони були професіоналами освіти, передусім педагогами, хоча за Протагором, Горгієм чи, наприклад, Антифоном, слід визнати помітну оригінальність. В обмін на платню вони навчали своїх учнів рецептам, які давали змогу переконувати слухачів і з надзвичайною вправністю захищати позицію «за» чи «проти» (антилогії). Платон та Аристотель дорікатимуть їм за те, що вони є комерсантами у галузі знання, що вони торгують ним оптом та вроздріб[31]. Утім, вони викладали не лише техніку переконливого дискурсу, але й усе те, що могло слугувати досягненню ерудиції, яка завжди захоплювала аудиторію, тобто загальну культуру[32], під якою мається на увазі як наука — геометрія чи астрономія, так і історія, соціологія чи теорія права. Софісти не засновували постійних шкіл, але пропонували в обмін на винагороду курси лекцій і, щоб привабити слухачів, з метою самореклами, давали публічні лекції, за допомоги яких підвищували цінність свого знання та своєї вправності. Це були мандрівні викладачі, які завдяки цьому посприяли своїм знанням не лише Афінам, а й іншим містам.

Таким чином, aretê, досконалість, що відтепер розумілась як компетентність, яка повинна була давати змогу відігравати роль у громаді, може здобуватись шляхом навчання, якщо той, хто навчається, має природні здібності та достатньо в ній вправляється.

II

ПОЯВА ПОНЯТТЯ «ФІЛОСОФУВАННЯ»

Свідчення Геродота

Можна бути майже впевненим, що досократики VII та VI століття до Різдва Христового, наприклад Ксенофан чи Парменід, а можливо навіть (всупереч певним античним, але досить спірним свідченням) і Піфагор[33] та Геракліт[34], не знали ні прикметника philosophas, ні дієслова philosophein (філософувати), ні, тим більше, слова philosophia. Ці слова, насправді, цілком правдоподібно з’являються лише у V столітті, за «доби Перикла», коли Афіни вирізняються водночас як своєю політичною перевагою, так і своїм інтелектуальним впливом, в часи Софокла, Евріпіда, софістів, а також в часи, коли, наприклад, історик Геродот, що походив з Малої Азії, після своїх численних подорожей приїжджає жити у славетне місто. І, можливо, саме у його творчості ми зустрічаємо першу згадку про «філософську» діяльність. Геродот розповідає про легендарну зустріч Солона, афінського законодавця (VII—VI століття), одного з тих, кого називали сімома мудрецями, із Крезом, Лідійським царем. Останній, пишаючись своїми могутністю та багатствами, звертається до Солона з такими словами:

Дорогий мій афінянине, до нас дійшли певні чутки про твою мудрість (sophiês) і про твої мандри; твоє прагнення до набуття знань (philosopheôn) і цікавість змусили тебе відвідати багато країв [35] .

Ми бачимо тут, що тоді являли собою мудрість та філософія. Подорожі, до яких вдався Солон, не мали іншої мети, аніж пізнавати, здобувати широкий досвід реалій та людей, відкривати водночас різні краї та звичаї. З цього приводу слід зазначити, що досократики, здається, вже позначали свої розмірковування як historia, тобто збирання відомостей[36]. Такий досвід міг зробити з того, хто його здобув, доброго суддю у справах людського життя. Ось чому Крез запитує Солона, хто, на його думку, є найщасливішою людиною. І той відповідає йому, що ніхто не може бути названий щасливим доти, доки не закінчиться його життя.

Відтак Геродот засвідчує існування слова, яке, можливо, було вже модним, в будь-якому разі повинно було стати таким у Афінах V століття — Афінах демократії та софістів. Після Гомера складні слова, що містять слово philo, служили назагал для позначення схильності того, хто вбачає інтерес, задоволення чи мету свого життя у присвяченні його певній діяльності: philo-posia, наприклад, це здатність отримувати задоволення від напоїв та інтерес до них; philo-timia, це прагнення до отримання почестей; philo-sophia, таким чином, буде інтересом до sophia[37].

Філософська діяльність, гордість Афін

Афіняни V століття пишалися тією інтелектуальною діяльністю, тим інтересом до науки та культури, які розквітнули у їхньому місті. У «Поховальній промові», яку в тексті Фукідіда Перикл виголошує на честь перших вояків, що загинули в Пелопонеській війні, він — афінський державний діяч, у таких термінах хвалить спосіб життя, прийнятий у Афінах: «Ми любимо красу з простотою та мудрість без кволості»[38]. Два вжитих тут дієслова містять philo: philokalein та philosophein. Зазначимо також, що тут імпліцитно проголошується перемога демократії. Бо досконалості (aretê) тут досягають вже не виняткові чи шляхетні особистості — всі громадяни можуть її досягнути в міру того, як любитимуть красу та віддаватимуться любові до sophia. На початку IV століття оратор Ісократ у своєму «Панегірику» повернеться до цієї теми: саме Афіни відкрили світові філософію[39].

Ця діяльність включає все те, що має стосунок до інтелектуальної та загальної культури: спекуляції досократиків, науки, що народжуються, теорії мови, риторичні техніки, мистецтво переконувати. Іноді вона безпосередньо стосується мистецтва аргументації, якщо вірити натякові софіста Горгія в його «Слові на захист Єлени». Остання, говорить він, не відповідає за свої дії, оскільки була змушена так діяти або з огляду на захист богів, або під тиском насильства, або через силу переконання, чи, зрештою, через пристрасть. І далі Горгій розрізняє три форми переконання за допомогою мови, одна з яких полягає, за його словами, «у двобої філософських промов». Йдеться, безперечно, про публічні дискусії, в яких софісти змагалися з метою продемонструвати свій талант, протиставляючи свої промови на теми, які були пов’язані не з конкретною юридичною чи політичною проблемою, а з елементами загальної культури.

Поняття sophia

Отже, слова philo-sophos та philo-sophein передбачають інше поняття — поняття sophia, але потрібно все-таки визнати, що в період, що розглядається, ще не існує філософського визначення поняття sophia.

Для передачі слова sophia модерні перекладачі завжди вагаються між поняттям знання та поняттям мудрості. Sophos є той, хто знає і бачив багато речей, багато подорожував, має енциклопедичну культуру, або ж той, хто вміє добре поводити себе в житті і перебуває у щасливому стані? На сторінках цього твору ми часто повторюватимемо, що ці два поняття є зовсім не взаємовиключними: справжнє знання є, зрештою, умінням[40], а справжнє уміння полягає в умінні робити добро.

Починаючи з Гомера, слова sophia і sophos вживалися в найрізноманітніших контекстах з приводу поведінок та схильностей, які, вочевидь, не мали нічого спільного з поведінками та схильностями «філософів»[41]. У «Іліаді» Гомер говорить про корабела, який, завдяки порадам Афіни, був знайомий з усією sophia, тобто володів повним умінням[42]. Аналогічно в гімні «Гермесу»[43] після розповіді про винахід ліри Гомер додає, що цей бог на основі sophia створив ще один інструмент, а саме сірінгу. Відтак у творі йдеться про мистецтво, про музичне вміння.

Якщо виходити з цих двох прикладів, можна цілком легітимно запитати себе: чи у випадку корабела, так само як у випадку музиканта, слово sophia не означає, швидше, діяльності, практики, які підлягають певним міркам та правилам[44] і передбачають викладання та навчання, хоча, з іншого боку, вимагають також сприяння якогось бога, божественної благодаті, що відкриває ремісникові чи художникові секрети виробництва та допомагає їм у їхній праці?