Розділ «ГЬОЛЬДЕРЛІН І ҐЕОРҐЕ»

Хтось згодом відкриє мабуть:

Твої доброчестя і хиба

Що жив ти як люди живуть.

Ти стрів нове юне лице

Та час був старий і з нас кожен

Чи з’явиться хтось хто оце

Обличчя побачити зможе.

Характерний для всієї творчости Ґеорґе мотив здержливости утворює підґрунтя цього вірша. В «Сьомому жмутку» поет схиляється над дзеркалом джерела сподівки на підтримку, бо йому здається, нібито він знайшов вдалу поетичну форму для змалювання великого пережиття, а фігури щоразу відповідають «не ми! не ми!». Те саме бачимо у вірші з «Нового царства»: «Нема речей там де бракує слів». Вірш «Земля-мати» слід розглядати, враховуючи цей сталий мотив. У ньому йдеться (гадаю, це видно досить чітко) про амбівалентність між людиною та поетом. Вірш хоче сказати і, зрештою, таки каже, що поет не пан свому надхненню і творінню, навпаки, як кожна інша людина, він нескасовним і незбагненним чином залежний. Хочу наголосити: «як кожна інша людина». Наш слух це вловлює в рядках «Втім щ ó є для тебе стихія твоя // Хтось згодом відкриє мабуть». Наприкінці ми це чуємо знову, це взагалі лейтмотив вірша. Ось пітьмава земля, щось, чого ніяк не можна вияснити і звідки походить кожен з нас. Саме звідти наше істотне незнання про самих себе. Не тільки поет, а кожен з нас може прикласти ці слова до себе. Адже колись неодмінно з’явиться той хтось, хто знатиме, чого не знаємо ми. Звичайно, через ці рядки проступає християнське очікування пришестя. Не те щоб мовилося про Христа, якого свої, між якими він перебуває, розпізнають аж по розламуванню хліба. Йдеться про прибуття того, який мав би проказати спасенне слово і який залишається невпізнаним. Тема вірша — належність поета до тих, котрі не відають. Бо й він не відає. Однак він знає, що не може відати, чи його обличчя коли-небудь відкриється взагалі і чи відкриється для всіх. Це означає, що він не відає, чи збудеться слово. Глибокий трем, що пробігає рядками, не обмежується тими іншими, перед якими стоїть поетове «я».

Повернувшись до третьої строфи фраґмента «Земля-мати», ми побачимо його тематичну спорідненість з віршем Ґеорґе. Не слід порушувати звучности слів, не слід забігати наперед, не слід хапати вогонь грішною рукою. Такий центральний мотив творчости Гьольдерліна.[21] Поет — заспівувач перед громадою, на її відповідь доводиться чекати. Часи творця з їхньою самостійною і невідхильною ходою, що мовби гори від моря до моря, кажуть те саме «Хтось згодом відкриє мабуть», яке подибуємо в Ґеорґе. Ставлення до часу і світу зближує таких далеких один від одного поетів. І велич Ґеорґе в тому, що його поетичний голос звучить цілком по-іншому, самостійно — в його віршах ми не знайдемо бодай натяку на наслідування, не кажучи вже про запозичення Гьольдерлінового тону.