Розділ «ГІЛЬДЕ ДОМІН, ПОЕТКА ПОВЕРНЕННЯ»

Нащо лірика сьогодні? Це питання зайве ставити там, де вірш знайшов слухача. Присудження премії Дросте-Гюльсгоф письменниці Гільде Домін каже само про себе. Сталося вшанування поезії, яка постійно перебуває в пошуках відповіді на тривожне питання «Нащо лірика сьогодні?». Вірші, видані кількома скромними поетичними збірками, доповненими прозовими працями і літературно-естетичними студіями, володіють несплутним тоном, тоном, що лине, мов подих.

З обкладинки першої збірки довідуємося, що взяті до неї вірші — за нечисленними винятками — виникли щойно після повернення в Німеччину, в зрілому віці, після тривалих мандрів. І це символічно. Гільде Домін — поетка повернення.

Задумаймося, що це означає. Це не означає змалювання в поетичній формі приватної долі, вигнання і повернення. Це не означає поетичного осмислення загальної німецької долі, яка порозкидувала нас, завдавши ран, що залишили помітні рубці, і тріщин, що їх годі залатати. Хай мені вибачать — але поетичну чинність її віршів я бачу не в політичності, хоча сліди політичних подій очевидні («silence»[38] й «exile»[39]), хоча бачимо її погляд на сірі роки і відчуваємо її страх за свободу, і навіть не у невтомному заохочуванні вірити в повернення.

Все це ми знайдемо в її віршах, але ми знайдемо більше. Повернення — то не лише ризикований і сміливий вчинок людини, яка пішла на вигнання. Підсумок такої долі — то не лише сума втрат і розлук, далечини і чужини, мандрівок, дружби, кохання і так далі: кожний може продовжити ряд на власний розсуд. Перед нами вірші. Вони мовлять про нас усіх. Ми всі знаємо чи мусимо спізнати, що таке повернення. Спізнаючи те, що знаємо, ми стріваємо у цих віршах себе самих.

Вірші Гільде Домін пропонують нове розуміння поезії. Хто вслід за авторкою збагне, що таке повернення, раптом зрозуміє, що поезія — це завжди повернення, повернення до мови. В цьому подвійна символічність її поетичного вислову.

Що таке повернення? Повернутися означає не просто знову опинитися тут. Повернення — двоїста розлука. Поверненець після тривалих поневірянь мусить відмовитися від того, ким він починав ставати. Спробуймо вслухатися в ці рядки:

Козуля визирає з лісу,

і невеличка церква на узвишші

з самотнім цвинтарем

тебе вітає.

Запрошення

у тім вітанні бачиш,

одного дня його

— не відаєш, коли —

мабуть, охоче візьмеш.

Так пізнаєш,

що ти

тут трохи більше,

аніж деінде,