Розділ «ГЬОЛЬДЕРЛІН І ҐЕОРҐЕ»

Й відповідає, перш ніж почує?

Не <добре>, коли вищий промовляє,

Порушувати звучність його слів.

Мудрість бо його й інше право теж,

І є один, якому нема кінця,

І часи сотворителя то

Мовби гори,

Які від моря до моря вкрай

Знай котяться над землею,

Мандрівник не раз повідає про них,

І блукає звір у прірвах,

І ширяють зграї над верховинами;

В священному затінкові,

Де зелен схил, живе там

Пастух і бачить кичери.

Фраґмент обривається. Я не думаю, що прозовий нарис, який починається звертанням «О земле-матінко», вказує на продовження. Незважаючи на фраґментарний характер, тріалог продуманий до найменших дрібниць і я не бачу, як сюди можна вбудувати зміст «О земле-матінко». Власне, з погляду змісту дуже малоймовірно, щоб обидва тексти мали щось спільне. (Про неможливість зведення обидвох текстів в один творчий задум пише Байснер,[20] і я з ним погоджуюся). Хіба йдеться про ту саму тему? Прозовий начерк звертається до матері землі, яка мала стати предметом всіх подальших величань. Натомість вірш до неї не звертається. Він звертається до слів про неї, називаючи землетверджі. З чистого закону мови народжується пісня поета і спів громади. Земля і мова зустрічаються у взаємному віддзеркаленні, кажучи: часи творіння так само непідвладні поетові, як і гори; на їхні кичери, тобто на те, що над ним, дивиться пастух.

Хай там що, Ґеорґе переписав не прозовий нарис, а поетичний фраґмент. У ньому він, поет, упізнав свої погляди на життя. Вірш Ґеорґе з одинадцятого-дванадцятого випуску — найкраще підтвердження:

Слухай що каже пітьмава земля:

Ти вільний мов птах або риба —

Втім щó є для тебе стихія твоя