Розділ «ГІЛЬДЕ ДОМІН, ПОЕТКА ПОВЕРНЕННЯ»

вдома.

Коли починаєш таке відчувати, знаючи, що маєш знову щось покидати, тоді наново переживаєш усе, що колись уже раз покинув. Повернення — двоїстий подарунок. Ми не отримуємо назад нашої втрати, навпаки, втрачаємо вдруге. Який тоді набуток? Повернення дарує впізнавання і жах невпізнанности.

Мої ноги дивувалися

що поряд ноги йшли

які не дивувалися.

Справа не лишень у тому, що все змінилося, а передусім у тому, що змінилися ми. Вороття немає. Зненацька ми розуміємо незвичну долю безбатьківщинця.

Нашою мовою мовиш

кажуть навколо

здивовано.

Я чужинець,

що їхньою мовою мовить.

І не тільки його. На кожного чекає здивування і годі сподіватися на легке розуміння. Оскільки так всюди і завжди, повернення ніколи не означає чистого набутку. Мало того: воно означає нову розлуку — третю розлуку. Бо щойно тепер те, з чим ми колись були змушені розлучитися, відходить остаточно, і повернення насправді нічого не повертає.

Це однак не означає, буцім повернення — саме розчарування. Повернення — то пізнання. А кожне пізнання — розлука. Втім, те, що зріє в розлуці, також пізнання. Минає час. Звикаємо. Зникає методичність у намаганні досягти мети. Багато що обростає мріями, і цілком несподіваним видається те, куди повертаємося. Мій улюблений вірш каже більше, ніж про саме мріяння:

Човен зрадливости

А мрія — човен

до не того берега.

Сідаєш там,

де край стежини з вчора.

Запрошений

у подорож рожевого надхмар’я