Розділ «Арістос»

52 Цей крок назад у взаєминах між статями, без сумніву, можна частково витлумачити як останнє обурення переможеного Адама переможницею Євою; може здатись, що саме по собі це мало стосується моєї головної теми. Але насправді це дуже симптоматично для нашого прагнення більш гостро-суперечливої тональності життя — більшого напруження. Ніхто не заперечуватиме, що пристрасть необхідна своєчасно, і ми нічим не володіємо, поки спершу зі всією пристрастю не оволодіємо ним. Але ця пристрасть, і період пристрасті в шлюбі, — від начала тваринного, гармонійний шлюб — від начала людського. В пристрасті, як уже сказано, ми близько відчуваємо суть речей: і таким чином, ми — скоріше речі, ніж люди.

53 Техніці сексу навчають багато книг, але жодна не вчить не менш життєво важливій техніці переходу від пристрасного зв’язку до гармонійного.

Транспозиція

54 Перший крок — усунути пристрасть як джерело напруження. Другий — погодитись на одноразовість шлюбу. В пристрасті все відбувається між тобою і мною, в гармонії— між ними і нами. «Я-ти» — це пристрасть, «ми-вони» — гармонія. У нас є слово еґоцентрик; пора придумувати слово носцентрик.

55 Але тоді, звичайно, жоден шлюб не може бути цілком гармонійним. Та коли він стає носцентричним, то відразу ж намагається віднайти — поза самим собою — різні контрполюси, які, в свою чергу, можуть визначити характер поз, полюса «ми», з їхньою допомогою він утворюється, і вони цементують його; точно так само полюс «я» визначається своїми контрполюсами. Деякі контрполюси — наприклад, проблеми старіння і наближення смерті— будуть спільними для всіх шлюбів.

56 Але є ще одна запомога для створення гармонійного шлюбу. Зазвичай ми думаємо про протилежність гармонії як про дисонанс. Але, як сказано вище, є ще один — причому дуже фундаментальний — контрполюс будь-якого існуючого предмета: його неіснування — ніщо, стан «Бога». Ми думаємо про дисонанси в музичній п’єсі як про контрполюси гармонії; але є також паузи і тиша. І це той стан — не дисонансу, а «мовчазної» не-гармонії, — який нам Треба використати, щоб створити гармонійний шлюб. На практиці це означає наявність особистих інтересів, яких не поділяє інший партнер, відособлення у взаєминах, згода з тим, що спільність, якщо вона не має в своїй основі періодів принаймні психологічного розмежування, стає такою ж нестерпною, як спільність, нав’язана закоханій парі під час «білого терору». Як тепер ясно, здатність формувати такі зовнішні інтереси і підтримувати таку контрольовану окремішність, з якої почнеться фундаментальна гармонія, вимагає таких стандартів і освіти, і економічної свободи, яких ми сьогодні не маємо ніде в світі — за винятком щасливої меншості, і це ще один вагомий арґумент на користь більшої рівності серед людей.

57 Все сказане мною про шлюб не нове: це знає будь-яка подружня пара, що дожила до середнього віку і все ще щаслива. Але моя мета — звернути увагу на те, що в нашому метафоричному шлюбі з насолодою, і, зокрема, з насолодою від існування в безпеці, від добрих справ і переживання краси, ми розвиваємо пристрасні взаємини того ж типу що і в шлюбі. Ми відчуваємо пристрасть до них, але для того, щоб відчувати її надалі, мусимо все більше вдаватися по допомогу до їхніх контрполюсів.

58 Еквівалент у шлюбі— недуга, відома як сверблячка семи років: знудженість вірністю. Ця метафорична сверблячка, знудженість стабільністю, суспільними приписами і добром, приходить, як правило, у віці від тридцяти до сорока — на четвертому десятилітті шлюбу з існуванням її посилює— і завжди посилюватиме — та вікова соціальна група, для якої пристрасне переживання є правом, бажанням і навіть обов’язком: молодь. І якщо ми творимо з неї кумира (як сьогодні), то атмосфера пристрасті (пристрасна політика, пристрасне мистецтво тощо) мусить заполонити наші суспільства.

Міжнародне напруження

59 У взаєминах між різними країнами і блоками країн описаний конфлікт між гармонією і пристрастю стає надзвичайно доречним. Страждання, викликане нашою власною дурістю, обмежене принаймні невеликою територією, але та відплата, що причаїлась нині у підземних бункерах і бактеріологічних лабораторіях, — причаїлась і вичікує, щоб скористатись національним або урядовим еґоїзмом і дурістю, — настільки велика, що в цих питаннях ми не можемо собі дозволити ніякого персонального ізоляціонізму.

60 Країни і блоки теж живуть у взаєминах, подібних до шлюбу. Для того, щоб пристрасно любити (тобто жити в мирі, який в існуючому світі означає стан, де надміру привілейовані і далі недоторкано володіють своїми привілеями), вони повинні воювати. Так віки процвітання і безпеки породжують контрполюси. Період життя для самих себе завжди народжує період війни.

61 Про «міжнародне напруження» і «ядерне знищення» звикли говорити як про речі страхітливі. Але ми любимо жах. Він для нас — як сіль. Ми живемо під загрозою нищівної війни — і завдяки їй.

62 Дві світові війни були війнами між суспільствами, в яких панували юнацькі емоції. Схід і Захід, які живуть у своєму нещасливому і пристрасному шлюбі у світовому домі, обидва отримують силу й енергію від взаємної любові-ненависті. Вони примушують один одного зростати, підтримувати форму і тремтіти. Вони стимулюють один одного багатьма способами — не тільки економічними.

63 В ситуації людини достатньо ворожих факторів {перенаселення, злидні, хвороби, невігластво), щоб забезпечити безліч позашлюбних контрполюсів. Немає нагальної потреби втому, щоб людина була найгіршим ворогом самій собі. Багато інших речей — ціла черга — претендує на цю роль.

Останнє напруження

64 Сила напруження прямо пропорційна його таємниці. Усвідомлення і розуміння напруження породжують два результати. Ніби блискавка серед темної ночі, вони показують все суще і вказують шлях уперед. Таким чином, це дозволяє перевести транспозицію напруження до менш шкідливого для особи чи суспільства. Це дає можливість керувати напруженням більшою мірою, ніж керуватиме воно.

65 Знання напруження, отже, розпочинає два стани: ми бачимо старе наскрізь і жадаємо нового.

Через те, що ми любимо таємниці і потребуємо їх, у нас часто немає бажання аналізувати ситуації, яким, здається, властива таємниця. Головна така ситуація — у нас самих, у тому напруженні, в якому ми існуємо. Ми зневажаємо примітивні культури за табу, якими вони оточують священні гаї, печери і тому подібне, та ми самі досі підтримуємо точно такі ж табу в стародавніх ландшафтах розуму.

66 Проте навіть тут ми повинні розрізняти егоїстичну відданість таємниці, яка насправді є відмовою від думок і дій через лінощі, і нашу суттєву потребу мати залишкову таємницю життя в цілому. Ця таємниця — між тим, що ми знаємо, і тим, чого, як нам відомо, ніколи не знатимем — і є останнім напруженням.

67 Чим більше у нас знань, тим сильніша ця таємниця. Вона може, з нашої точки зору, зменшуватись, але ж вона конденсується.