Розділ «Арістос»

50 Наполеон якось сказав: «Суспільство не може існувати без нерівності в багатстві, а нерівність у багатстві не може існувати без релігії.» Звісно, він висловлювався не як теоретик історії, а виправдовував власний конкордат з Ватиканом, однак це макіавеллівське твердження промовисто натякає і на цілі, і на труднощі соціалізму.

51 Соціалізм-комунізм є спробою виправити і перетлумачити християнство. Але серед характерних рис християнства, які він відправив на ґільйотину, посутньою була одна: таємниця. Християнство розкладається тому, що намагається зберегти таємницю несправжню; соціалізм розкладатиметься тому, що намагається скасувати таємницю істинну.

52 Як і християнство, він надто довго утримував пусковий механізм після запуску. Для того, щоб досягнути більшої соціальної справедливості, ранні соціалісти поширювали різноманітні вражаючі, але незрілі теорії про рівність, про матеріалізм, про історію, вони творили ідола з пролетаріату і ганьбили все, що пролетаріатом не було. Вони перетворили соціалізм на кий, на масовий вибух. Зараз нам потрібен не масовий вибух. Ми потребуємо менше сили і більше думок, менше доктрин і більше оцінок.

53 Соціалізм, при всій своїй ворожості до попередніх реліґій, сам є реліґією, і це найочевидніше доводиться його власною ненавистю до єресі, до критики, яка не вважає певні положення догми незаперечними твердженнями про реальність. Визнання догми стає головним доказом віри у вчення. Це веде до закам’яніння.

54 Велика проблема в самому серці соціалізму полягає в наступному: для того, щоб принести більшості соціальну справедливість, лідери соціалізму були зобов’язані дати їй владу. Але пролетаріат набагато спритніше виявляє те, чого хоче, аніж те, чого потребує; таким чином, дати йому владу означає надати можливість сказати, чого він хоче, а не дати об’єктивне бачення того, чого він потребує. Над усе більшість людей потребує освіти; їм потрібно, щоб їх вели, а не щоб вони самі були лідерами. Соціалістичні лідери повинні підтримувати нестійку рівновагу — з одного боку, для того, щоб залишатись при владі, вони повинні задовольняти бажання більшості у товарах широкого вжитку і в яскравих життєвих дрібничках настільки, щоб бути впевненими, що праве крило їх не перевершить (а воно існує навіть у найбільш комуністичних країнах), але й, з іншого боку, вони мають переконати більшість, що в житті є речі прекрасніші, ніж невтримне вільне підприємництво і гонитва за бісквітними тортами та телевізійним цирком. Їм потрібні влада, сила народу, а затим — згода народу з твердженням, що правота не в силі і що світовий погано освічений електорат так само потребує керівництва, як і послуху перед обраними ним же представниками і правителями.

55 Соціалізм має власний міф про загробне життя, але не в гіпотетичному потойбічному світі, а в гіпотетичному майбутньому цього світу. Марксизм і ленінізм обидва проголошують і використовують ідею здатності до вдосконалення — і зловживають нею, виправдовуючи погані засоби доброю метою.

56 Соціалізм має й інші міфи, наприклад, міф про шляхетність, притаманну праці. Але робітника, врешті-решт, експлуатує не капіталіст, а сама праця.

57 Держава загального добробуту забезпечує статки матеріальні, але не психологічні. Надмірна соціальна забезпеченість і рівність породжують у індивіда неспокій і розчарування: жадання ризику і жадання різноманітності. Кошмар держави загального добробуту — нудьга.

58 Повна зайнятість, планова економіка, державна власність на найголовніші галузі промисловості, державне страхування, безплатне лікування — в суспільстві це речі чудові. Але такі запобіжні заходи вимагають інших запобіжних заходів. Ми зміцнюємо один фланґ і сподіваємось, що противник не атакуватиме другий. Та еволюції шляхетність невідома. Чим вищий рівень життя, тим більша потреба в різноманітності. Чим більше дозвілля, тим більш не вистачає напруження. І сіль зростає в ціні.

59 Держава загального добробуту, якою ми її зараз бачимо, знищує ті чинники, які еволюція цінує найбільше: випадок і таємницю. Це арґумент не проти принципу держави загального добробуту в цілому, а проти недостатності сучасних уявлень про таку державу і про те, в чому полягає рівність. Нам потрібно менше egalite[4] і більше fraternite[5].

60 Соціальна стаґнація з найвищою вірогідністю зустрічається в суспільствах крайнощів — вкрай справедливих чи вкрай несправедливих — і мусить вести до одного з трьох: до війни, занепаду або революції.

61 Нам потрібна наука, яка вивчає рівень розмаїття, збудження, змін, ризику всіх різновидів, потрібних нормальному індивіду і нормальному суспільству, а також чому їм це потрібно.

62 Соціалізм змучений духом безкінечного і непогамовного стремління до неможливої рівності; консерватизм — свинською вірою в те, що щасливчик повинен гарантувати собі успіх будь-яким коштом. І християнство, і соціалізм почасти зазнали поразки. На нічийній території між двома застиглими арміями існує тільки одна філософія: консервативна філософія власного «я».

63 Проте і християнство, і соціалізм знаходять послідовників — просто тому, що обоє борються проти ще гірших вчень, і тому, що вони, як з’ясувалося, знаходять найкраще суспільне застосування відповідної особистої віри. Але вони схожі на виробників озброєнь. Їхній добробут залежить від продовження битви, в яку вони втягнуті, і тому — як це не парадоксально — від тих же самих цілей, яким позірно вони протистоять. І християнство, і комунізм можуть прорости всюди, де є бідність і соціальна несправедливість.

64 Комунізм і соціалізм зміцнюють капіталізм і християнство, і vice versa. Кожна сторона мріє про тотальне знищення іншої, але в нинішній момент вони потребують одна одної і підтримують одна одну від протилежного.

65 У світі, в якому багато суспільств та етнічних груп перебувають на грані розростання до таких розмірів, що повинні будуть заради виживання винищувати одне одного, і в якому засоби для такого швидкого знищення ми вже отримали, консерватизм — філософія необмеженого вільного підприємництва, власного «я», збереження status quo — явно помилковий і небезпечний. Якщо консерватизм, праве крило, користується сьогодні великою владою і впливом у так званому «вільному» світі, то лиш тому, що автократичний доктринерський соціалізм комуністичного штибу здається гіршою альтернативою. Якщо люди повинні вибирати між несправедливим вільним суспільством і справедливим невільним, то вони завжди будуть схилятися до першої альтернативи, тому що свобода притягує людину, як магніт. Таким чином, людство може більше сподіватись на парламентський соціалізм того типу, який розвивався у Західній Європі, ніж на будь-який інший політичний напрям; і це попри доктринерство та інші слабкості, про які я казав раніше.

66 Соціалізм, що найголовніше, леліє життєво важливу концепцію, ніби в світі надто багато нерівності і ніби її можна усунути. Найкращий соціалізм прагне досягнути максимальної свободи через мінімальне страждання суспільства. Мета правильна, однак засоби іноді бувають неправильними.

67 Перед парламентським соціалізмом стоїть завдання ясно висловити свою політику і відстояти її перед погано освіченими виборцями в суспільстві, де їм дана свобода обирати своїх представників; одне слово — там, де завжди є небезпека, що виборці скоріше віддадуть перевагу своєму «я», ніж суспільству. Там же, де на догоду виборцям його політика імітує консерватизм, де ті чи інші заходи нав’язуються з міркувань доктрини, я відкидаю соціалізм; там, де його політика зазіхає на фундаментальну свободу вибору електорату, як при комунізмі, я теж його відкидаю. Та коли він виражає бажання народу, здатного вільно обирати сприятливішу для себе політику, зупинити свій вибір на тому, щоб започаткувати справедливіший світ, — я його приймаю. Хіба можуть люди доброї волі підтримувати якесь інше політичне вчення?

Фашизм

68 Фашизм стверджує, що обов’язок сильних і розумних — встановити контроль держави таким чином, щоб Більшість можна було організувати і контролювати. В найкращому випадку — як у Платона — це найреалістичніша з політичних філософій. Але вона завжди розбивається об одну й ту ж скелю: об індивіда.