Розділ «Арістос»

22 Обидві політичні крайності уже ясно усвідомили, що стан заздрості дозволяє легше маніпулювати Більшістю. З погляду правих воно виправдовує застосування репресій, цензури і тиранії; з погляду лівих — революцію і бунт. Розгнівані натовпи виправдовують появу військових диктаторів; і vice versa.

23 Зло не в особистому щасті, а в особливому особистому привілеї, який витікає з несправедливого суспільного привілею. Велике зло капіталізму в тому, що при ньому у нас не тільки немає однакового доступу до джерел щастя, але створено світ, у якому головне джерело щастя — мати доступ до них. Не просто яблука в саду, які є об’єктом заздрості тих, кого не впускають: вони більше навіть заздрять самому праву увійти до саду. Вони прагнуть бути членами клубу з обмеженим доступом якраз через те, що він доступний небагатьом, а не через можливості, які він надає.

24 Проте, в кращому випадку, капіталістичні суспільства — хоч вони спотворюють природу щастя і прив’язують його до економічних умов — відстоюють правильну концепцію щастя, тоді як комуністичні суспільства, в кращому випадку, відстоюють правильну концепцію заздрості. Велика цінність капіталістичної системи втому, що вона надає свободу наздоганяти щастя, яке співпадає з основною потребою людини, а велика цінність комуністичної системи в тому, що вона може допустити вираження заздрості засобами, які не зовсім деструктивні. Вона примушує багатіїв розділити те, що було б знищене, якби зовсім знищили багатих, адже навіть у найбільш легковажних і егоїстичних кастах та культурах є елемент добра: право бути щасливим вільно.

25 Наше завдання — відновити відносність винагороди, що існувала в нашому досвідомому минулому, відокремити достоїнства як заздрості, так і щастя, позбавити деструктивної агресії одне і деструктивного егоїзму інше й примусити їх взаємодіяти. Але над усе — добитися цього наукою, розумом і благодійністю, а не емоціями, кров’ю чи шантажем.

5

Творити добро

1 Залишається ще одна — і дуже важлива — проблема, яка викликає незадоволення становищем людини: свобода волі.

2 Тут ми в іншій Ситуації Парі: ми стоїмо перед проблемою, яку не можемо і ніколи не зможемо розв’язати, але щодо якої повинні дійти деяких висновків. Я мушу ставити або на те, що я не маю свободи волі і мої дії ніколи не бувають моїми власними, якими б незалежними не здавались, або на те, що я маю деяку свободу волі чи можу її досягти. Я можу, по-третє, не йти на парі і залишатись агностиком.

3 У багатьох відношеннях легше йти на парі на цих перегонах, ніж на тих, де протиставляють втручання і невтручання бога чи загробне життя і повне вмирання. Більшість релігій і правових кодексів допускають повну свободу волі, щоб зробити свої етичні і каральні системи дієвими; такий підхід більш простимий, хоч і не менш бездоказовий, ніж детерміністське зведення всієї людської поведінки до механічних взаємодій. «Листоноша втопився при повені» і «Листоноша був убитий злочинцем» можуть належати до одного розряду подій з погляду еволюції, але не з погляду значення для людського суспільства. Можна сказати, що конкретний убивця, коли натискав на гачок, не мав свободи вибору, але не можна казати, ніби у всіх людей у подібній ситуації не було б іншого вибору Можна сперечатись про ступінь свободи волі, яку має той чи інший індивід, але відмовляти в цьому всьому людству — значить вважати вирішеним велике спірне питання: чому всі ми не бандюги і чому здатні на незацікавлений вибір.

4 Врешті-решт може виявитись, що насправді ми, в деякому еволюційному чи біологічному сенсі, не маємо свободи волі. Весь наш «вільний» вибір урешті-решт може бути віднесений до умов, яких ми не контролюємо. Навіть якби можна було встановити протилежне — цілковиту свободу волі, — ми б усе одно були обмежені, оскільки для того, щоб бути зовсім вільними, необхідне абсолютно вільне поле вибору так само, як і свобода в ньому вибирати. Фактично ми обмежені тими способами дій, які для нас доступні, зрозумілі і здійсненні. Я не можу вибирати, бути мені жінкою чи ні, тому що я чоловік; і так далі. Проте залишається фактом, що всі ми переживаємо ситуації, в яких відчуваємо (і важливіше, що це може відчути зовнішній спостерігач), що вибираємо вільно. Ми — напевно, майже безсумнівно — машини, але машини настільки складні, що у них розвинулась відносна свобода вибору. Ми у в’язничній камері, але вона порівняно простора або ж її можна розширити; всередині ми можемо стати відносно вільними.

5 Можливі ситуації і смисли, в яких Евклідова геометрія не підтверджується, але для звичайних цілей досить того, що вона здається правильною — і «працює» — у звичайних ситуаціях.

6 Шахи допускають свободу перестановок у межах встановлених правил і визначених ходів. Через те, що шахіст не може ходити абсолютно так, як йому заманеться, — чи то з огляду на правила, чи з огляду на жорсткі вимоги окремої партії— він що, не має ніякої свободи ходів? Правила окремої шахової партії, яку я граю з існуванням, відмінні від правил вашої чи будь-якої іншої партії; єдина схожість у тому, що кожна з наших окремих партій завжди має правила. Успадковані і набуті здібності, притаманні саме мені, — це правила гри, а ситуація, в якій я перебуваю кожної миті, — ситуація гри. Моя свобода — у виборі дій і здатності діяти, які задаються правилами і ситуацією в партії.

7 Як це, зрештою, не парадоксально, але ми отримуємо свободу волі завдяки життю в суспільстві. Остаточне рішення комітету, яке для деяких індивідуальних членів може й не бути рішенням, прийнятим «зі своєї власної вільної волі», найнаочніше репрезентує свободу людської волі взагалі перед лицем явно детермінуючої біологічної системи. В цьому, певно, найглибша психологічна привабливість суспільства для індивіда; хоча легше зрозуміти того індивіда в кожному з нас, який схильний вважати думки та переконання інших людей у деякому смислі ворожими і обмежуючими, глибший розум у кожному усвідомлює, що якраз із цього конфлікту починається більша загальна свобода — і в ній, врешті-решт, кожен отримує свою частку.

«Безпричинні дії»

8 Вважається, що відома категорія дій — «безпричинні дії», або несподівані рішення без розумної мотивації, — є доказом абсолютної свободи волі. Але все, що вони доводять, то це зневагу до умовностей. Вони починаються з єресі, ніби всі обмеження аналогічні тюремному ув’язненню — так наче будь-яка відома нам річ, від мезона і до космосу, що піддається спостереженню не є обмеженою.

9 Якби я кинув тухлим яйцем в архієпископа Кентерберійського, то міг би довести, що зневажаю умовності, але нічого не довів би відносно свободи волі. Світ ірраціональних дій не став би абсолютно вільним світом, бо для людських істот анархія є свободою тільки тоді коли кожен прагне анархії.

10 У світі, де індивід витісняється з існування — або ж відчуває, що це робиться, — тільки природньо, що безпричинні дії набувають певної привабливості. Але це обвинувальний висновок існуючому світові, а не виправдання безпричинних дій і не доказ вільної волі.

Призначення відносної свободи

11 Якщо ми вільні тільки відносно то повинно бути так, що ми розвиватимемо більшу відносну свободу. Цю свободу мають отримати як індивід протягом свого власного життя, так і весь вид упродовж тривалої історії.

12 Очевидно, що її отримають за допомогою більшого розуму і більших знань — і про самих себе, і про життя. З погляду суспільної практики це вимагає вищого загальноосвітнього рівня та іншої освіти, але понад усе — соціальної рівності. Свобода волі строго пов’язана зі свободою умов життя.