Розділ «Частина III ПОСТСУЧАСНА СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ»

Філософія як історія філософії: Підручник

«Гомо сапієнс» як відомо, не лише один (і тільки один!) з великої кількості біологічних видів, які «списують» навколишній «простір-час» слідами своєї присутності. Зрозуміло, що «письмо» будь-якого з біологічних видів, відмінних від «гомо сапієнса», розгортається поза «лінгвістичним карцером». Таке іменують словами «онтописьмо», «археписьмо», «скриптуральність». Усі ці досить складні для сприйняття філософські терміни були введені структуралістами, і Дерріда у тому числі, щоб позначити, нові види реальності і, також, форми «операційного» втручання в них.

На тлі граматологічного поняття про письмо поняття «мова» постає не як щось онтологічно більш первинне, одвічне, фундаментальне, а як похідне від нього, як його феноменологічний вияв, тобто вторинне, що умовно регламентує, контролює, (репресує, лімітує) спонтанне розгортання практики «мово-дії». Парадигма «мова» тут поступається місцем парадигмі «письмо». (Як бачимо, Дерріда тут наголошує на певному протиріччі висунутих структуралізмом парадигм мислення та дії. Якщо уважно проаналізувати всю творчість прихильників структуралістського способу мислення, ми тут знайдемо певну кількість інших «парадигм». Попри химерність викладу, деррідіанська філософська концепція у даному моменті складає певну цінність, певний філософський набуток).

З урахуванням всього цього лексикон граматологів легко зрозуміти. Словосполучення «переклад тексту», яке у Дерріда є одним із основних, набирає незмірно більше полісемічного змісту, ніж його традиційний лінгвістичний зміст. у Дерріда воно означає не тільки звичайний переклад тексту, а й його інтерпретацію, прочитання, «гайдеґґерівську конструкцію» або ж правильніше, «деструкцію» і т. д.

У рамках граматологічної парадигми-деконструкції (тобто «граматологічного перекладу») зазнає все: будь-які скрипти, письмена, хоч би якою «мовою» вони були виражені — природною, літературною, математичною, комп’ютерною, природничо-науковою, біогенною, мовою живопису, скульптури, архітектури тощо.

Усе, що є «текстуальність» (а нею тут виявляються Всесвіт, елементарна частинка, речовина, фізичні поля, природа, життя, психіка, культура, соціальність), — усе зазнає деконструкції. недеконструйованих реалій бути не може.

Отже, слово «деконструкція» у граматологічному контексті може означати найрізноманітніші процеси становлення: фізико-космічну еволюцію Всесвіту, нуклеогенезу, біогенезу, антропогенезу, історію людства, розвиток писемності, становлення науки, мистецтва, філософії та ін. Усім цим і зумовлена універсальність всюдисущість фундаментальна важливість стратегії деконструкції, деконструктивного мислення.

Отже, на прикладі спонтанного розвитку та філософсько-теоретичного обґрунтування деяких парадигм мислення, Дерріда створив власну, оригінальну філософську систему. Деякі моменти у ній гіперболізовані, деякі вважаються проблематичними. Але немає сумніву у тому, що модерністська концепція «деконструкцій» — досить конструктивна, тому що насправді висуває нову парадигму мислення й аналізу дійсності, що безперервно змінюється.

Розділ 8 КОНЦЕПЦІЯ МЕТАНАРАТИВІВ Ж.-Ф. ЛІОТАРА

Жан-Франсуа Ліотар (Lyotard, 1924-1998) — сучасний французький філософ, автор одного з найпопулярніших філософських творів другої половини ХХ століття «La condrtton postmoderne: Rapport sur le savoti» («Ситуація постмодерну», 1979), після виходу якого був визнаний класиком постмодерну, хоча сам таким себе не вважає. Завдяки створеній ним концепції наратології постмодерна ситуація, котра панує в сучасній філософії, отримала легітимність та обґрунтованість. Сутність філософського методу Ліотара — максимально не заангажоване споглядання досліджуваного феномену — постмодерну, феноменології, психоаналізу тощо. Наслідком такого підходу стає постійна «присутність» Ліотара в усіх своїх текстах, але ця авторська присутність пов’язана з об’єктивністю запропонованого читачеві аналізу.

Основні роботи Ж.-Ф. Ліотара: «La phenomenology» Феноменологія (1954), «Dіscours, fіgure» Дискурс, фігура (1971), «Derive partir de Marx et Freud» Відхилення, починаючи з Маркса та Фройда (1973), «Economіc lіbіdіnale» Лібідінальна економіка (1974), «Les transformateurs Duchamp» Трансформатори Дюшана (1977), «Instructions pa'lennes» Варварські інструкції (1977), «Rudments patens» Варварські рудименти (1977), «Resrts Tremblants» Оповідання, що жахають (1977) (у співавторстві з Ж. Монорі), «Le Dіff rend» Розбрат (1986)

Філософський генезис Ж.-Ф. Ліотара можна розподілити на два етапи. на ранньому етапі своєї творчості він аналізує головні тенденції такої популярної у середині 50-х років минулого століття філософської концепції як феноменологія. Досліджуючи феноменологію, Ж.-Ф. Ліотар зміщує акценти у традиційній бінарній парі «я сприймаю» / «я мислю», переосмислює сутність «до-предикативного» виміру діяльності, доводить, що відношення «я сприймаю» відносно видимого світу постає як аналог «життєвого світу» Е. Гуссерля. Розглядаючи феноменологічну установку про природу так званих «вічних істин», французький філософ стверджує, що абсолютної істини, котра була б постулатом, який об’єднує догматизм та скептицизм. Насправді не існує, що істина визначається як ревізія, корекція та приборкання самої себе у процесі становлення, причому останній завжди відбувається у виміри живого теперішнього.

Зрілий період творчості Ж.-Ф. Ліотара характеризується створенням теорії «нерепрезентативної естетики» та концепції метанаративів.

Концепція «нерепрезентативної естетики» присвячена подоланню тих моделей репрезентації, що посіли чільне місце у мистецтвознавстві та естетиці завдяки працям Г. Гегеля.

Домінантною зрілого періоду творчості Ж.-Ф. Ліотара постає робота «Постмодерний стан» («La condrtton postmoderne: Rapport sur le savoiï »), котра являє собою програму постмодерної філософії, де вводяться основні постмодерні терміни — метанаратив, метарозповідь (як основний концепт) і утворені, похідні від нього: метаоповідання, метадискурс, котрі виконують роль своєрідної «системи пояснень», організують життєдіяльність та функціонування суспільства, — релігія, наука, філософія, культура. Ліотар вважає, що постмодернізм це ніщо інше, як реакція на модерну картину світу. Модернізм був пов’язаний з вірою у лінійний прогрес, абсолютну істину, раціоналізацію та стандартизацію знання та виробництва.

У книзі «Ситуація постмодерну» формулюється установка постмодерну з позиції критики сучасного технологічного прогресу і виділяються дві його основні характеристики:

♦ діагноз розпаду єдності (як вихідна ситуація постмодерну);

♦ заохочення множинності (як завдання постмодерну на майбутнє).

Ж.-Ф. Ліотар стверджує, що постмодерн, хоча й зрушує з місця там, де (перша умова) закінчується час цілого, але розпускає усі свої вітрила лише в тому випадку, коли позитивна зворотна сторона цього розкріпачення розпізнається і охоплюється як щасливий випадок[426].

Варто вказати на дискусію між Ж.-Ф. Ліотаром та Ю. Габермасом стосовно сутності відношення між модерном та постмодерном. на думку Ю. Габермаса модернізм характеризується «невичерпністю», а свій початок він бере у «Проекті Просвітництва». Просвітництво, згідно концепції Ю. Габермаса, характеризувалося, по-перше, розвитком об’єктивної науки, універсальної моралі, права та мистецтва у відповідності з їхньою власною логікою, наслідком чого була надія на звільнення від ірраціональної влади міфу, релігії, бюрократичного апарату, та, по-друге, домінуванням ідеї прогресу, котрий мав призвести до вдосконалення людини, до розвитку універсального Розуму.

Для Ж.-Ф. Ліотара постмодерн знаходиться не після модерну, не проти нього, — а, навпаки, вже приховано міститься у модерні. «Постмодерном виявляється те, що з середини модерну вказує на неуявлюване в уявленні, що відмовляється від заспокоєння гарних форм, від консенсусу смаку, який дозволив би разом відчути ностальгію по неможливому; що знаходиться у постійному пошуку нових уявлень — не для того, щоб насолодитися ними, але для того, щоб краще відчути, що є дещо таке, що навіть неможливо уявити»[427].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Філософія як історія філософії: Підручник» автора Колектив авторів на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина III ПОСТСУЧАСНА СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ“ на сторінці 28. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи