Розділ «Тема 7. Естетика спорту»

Яскравим прикладом цьому служить швидкий та успішний розвиток танців на льоду. Як перші автомобілі походили на карети, так і спортивний танець спочатку тяжів до форм свого салонного бального родича. При цьому були очевидні "слабкі місця" спортивних танців, наприклад невідповідність руху музиці, механічне з'єднання музичних шматків, зупинки й розриви рухів. Досить очевидні були й голий техніцизм, безликість спортивного танцю. Завдяки зусиллям цілого ряду фігуристів і їхніх тренерів, танці на льоду перетворилися в яскравий специфічний вид спорту. Але для цього треба було не просто підвищення техніки катання, не просте освоєння нових ритмів у музиці. Головне полягало в тому, щоб знайти нове розуміння танцю на льоду, його характеру, його власної пластики.

Це питання є центральним в дискусії, що ведеться вже тривалий час - дискусії про рух і художній образ спорту Й мистецтва. Швидкий розвиток спорту як соціального явища, різко зрослий рівень спортивної майстерності, яскраво виражена видовищна сторона спорту, різноманітні форми прояву в ньому прекрасного привели до того, що спорт все частіше стали розглядати як певний різновид мистецтва. Головна проблема цієї дискусії - художній початок у спорті й у мистецтві. Питання про сутність спорту в естетичному контексті може бути зведено до питання про те, чи можлива художня образність у спортивній дії взагалі, й чи можна виразність рухів розглядати як прояв цієї художньої образності.

Насамперед слід зазначити, що хоча виразність спортивних рухів і має деякі загальні риси з художніми образами, але все-таки вони досить істотно від них відрізняються. Естетична діяльність в спорті пов'язана з досягненням естетичної досконалості у виконанні спортивних дій і скоріше має відношення не до сфери мистецтва, а до сфери так званих конструктивних видів естетичної практики (дизайн, оформлення садів і парків, оранжування букетів і т. п.), метою якого є не осмислення дійсності, а створення нових естетично цінних об'єктів. Естетичне "оформлення" рухів спортсмена в першу чергу має своєю метою надання їм естетичної виразності, привабливості, а не формування їх як образу певного явища. Зміст спорту й спортивних рухів - не в зображенні якихось явищ дійсності. Спортивні дії (як і інші продукти конструктивних видів естетичної практики) - це не відбиття життя в умовній системі виразних засобів, а сама безпосередня дійсність.

Отже, в основі естетичного оформлення спортивного руху лежить не логіка створення образу, не його характеристика, а логіка з'єднання необхідних елементів спортивної програми.

Спорт, як специфічна область естетичної діяльності, вимагає й своєї власної мови вираження, і визначення власних критеріїв естетичної значущості своїх феноменів. У зв'язку із цим нерідко зустрічається помилкове ототожнення артистизму спортсмена (як результат досягнутої ним естетичної досконалості у виконанні рухів) з артистизмом актора в театрі, як і взагалі спорту з театром.

В організації спортивного видовища повинно передбачатися рішення двоякого роду завдань. Одні з них пов'язані з організацією оптимальних умов для проведення самого спортивного змагання (виходячи з інтересів спортсменів), а інші - зі створенням найкращих умов для спостереження за змаганнями (виходячи з інтересів глядачів). Провідне значення при цьому має організація спортивної боротьби, тоді яку театрі все підпорядковано саме видовищній стороні справи.

Звичайно, не слід забувати й про те, що існує цілий ряд феноменів в області спорту, де видовищна сторона є головною, і тому акцент переноситься на другу із зазначених нами групу завдань. Такими є різного роду показові виступи, спортивні цирки, спортивні свята (маніфестації, паради й т. п.).

Тут спортивної боротьби у власному розумінні немає. Замість неї найчастіше демонструється поставлена режисером дія, шо імітує змагання або виражає в певній символіці цінності спорту. Відсутність спортивного конфлікту замішується конфліктом, штучно створеним за законами драматургії. Головною рушійною силою дії в цьому випадку є не логіка спортивної боротьби, а сюжет, задум постановника. Головною діючою особою виступає не спортсмен, а актор, або, точніше, атлет, що виконує запропоновану йому роль або лінію поводження.

Оскільки такого роду явища не мають прямого відношення до спорту, але реалізуються у формі спортивної дії, їх можна назвати параспортивними (псевдоспортивними). Змішування спортивних явищ з параспортивними й призводить до переоцінки ролі видовищності в спорті.

Цікаво відзначити, що не будь-який вид спорту можна перетворити в шоу. Так, лижний спорт, альпінізм, марафон, легка атлетика й багато інших видів не дозволяють змістити акцент із змагальної складової на видовищну. Відомо, наприклад, шо спроба організувати крижаний цирк, де виступали б ковзанярі-професіонали, закінчилася невдачею. Але це зовсім не означає, що дані види спорту не є видовищними. На спортивних змаганнях з ковзанів трибуни завжди повні.

Спорт представлений великою кількістю видів, але при всьому їх розмаїтті - він єдиний. Отже, і загальні принципи спорту справедливі для кожного його виду, які при всій зовнішній несхожості належать до єдиного класу явищ. І навпроти, при повній зовнішній ідентичності фехтування й сценічного фехтувального двобою, змагань фігуристів і виступів балету на льоду, гімнастики й циркової акробатики, вони - явища різних областей, різного походження, що підкоряються різним принципам побудови, законам функціонування й розвитку.

Питання співвідношення спорту і мистецтва в принципі має два аспекти:

Перший - спорт як суб'єкт мистецтва - сфера художньої творчості.

Другий - спорт як об'єкт мистецтва - об'єкт художнього відображення.

Вище ми прагнули показати, що в точному змісті слова, спорт не може бути суб'єктом мистецтва. Щораз, коли спортивне змагання, спортивна діяльність трактуються як художня діяльність, закони спортивної боротьби неминуче підмінюються законами сценічної дії, на перший план висуваються режисерські (організація дії) і виконавські завдання. Тоді увага атлета повинна бути орієнтована на глядача, а не на спортивний результат. 1 при цьому головним виявляється не стільки цей результат, скільки виявлення драматизму, емоційної напруженості спортивної дії, змагання або виконуваного трюку. Естетичний вплив на глядача підкоряє собі всі інші елементи програми. Це й є основною рисою таких традиційних "спортивних" жанрів мистецтва, як цирк, корида, акробатичні номери на естраді або більш молодий в порівнянні з ними балет на льоду.

Таким чином, спортивну боротьбу не можна замінити відношенням партнерів по сценічній дії. Коли спорт намагаються трактувати як безпосередню художню творчість, втрачається сама суть і специфічність спорту.

Інший, не менш важливий аспект теми "Спорт і мистецтво", до якого ми тепер звернемося у зв'язку з обговорюваним питанням про форми естетичної діяльності, пов'язаних зі спортом - це відбиття спорту в мистецтві.

Естетична організація спортивних змагань і свят

Більш широкі естетичні можливості в цьому плані містяться в масових спортивних святах, які надають необхідні засоби для реалізації синтетичних художніх завдань: масовість участі, емоційну установку, можливість використання різних видів мистецтва - театру, кіно, музики, живопису, монументального мистецтва, дизайну. Спортивні змагання й свята дозволяють у широких масштабах виховувати естетичні й художні смаки людей через розкриття й акцентування естетичного змісту й естетичних цінностей апорту. Потужність естетичного впливу масових спортивних заходів можна порівняти з силою впливу кінематографа - і в плані виховання естетичних смаків, і в плані детермінації відповідних ціннісних орієнтирів.

Але все це можливо при одній неодмінній умові - необхідна відповідна естетична організація цих спортивних змагань і свят. У противному випадку ефект їхньої дії може бути прямо протилежний.