Розділ «Тема 1. Історія світової естетичної думки»

Однією з центральних постатей епохи Відродження був італійський архітектор, теоретик мистецтва, літератор - Леон Батіета Альберті (1404-1472 рр.). Він розробив власне етичне вчення, в якому вирішував проблеми краси та художньої творчості. На Відміну від естетики Середньовіччя заперечував божественну природу краси, вважаючи її ознакою самого предмета. "Краса, - пише він, є певна згода і співзвуччя частин у тому, частинами чого воно є". Саме у гармонії, яка впорядковує ці частини, вбачав сутність прекрасного. Ця гармонія панує в усьому світі. Завданням мистецтва є відкрити об'єктивні основи краси та керуватися ними. Гармонія кожного мистецтва полягає у впорядкуванні певних, притаманних лише йому елементів, наприклад у музиці такими елементами є ритм, мелодія, композиція. У поясненні феномену творчості, зробив акцент на новаторство та вигадку художника - володаря безмежних творчих можливостей.

Митці та теоретики епохи Відродження приділяли значну увагу пропорціям, симетрії, перспективам. Формулюючи правило "Золотого перетину", намагались знайти ідеальну (абсолютну) геометричну основу мистецтва. Наприклад, італійський математик Л. Пачолі в роботі "Про божественну пропорцію" писав, що "правилу золотого перетину" підпорядковуються усі земні предмети, які претендують на звання красивих. А відомий німецький художник та мислитель Альбрехт Дюрер (1471-1528 рр.), абсолютизуючи роль пропорції вважав, що за її допомогою можна передавати не тільки різні типи людського тіла, а й різні темпераменти, вік та рухи людини.

З художньою практикою пов'язана естетика Леонардо да Вінчі (1452-1519 рр.). Його естетична концепція базувалась на ідеї про пріоритет досвіду (відчуттів) над мисленням людини. Найвищим з людських відчуттів, джерелом усіх наук та мистецтв є зір. Красу він вбачає в першу чергу в кольорі, формі, композиції, співвідношенні частин. Відповідно найвищім з усіх видів мистецтв, наукою є живопис.

Художник не лише Використовує Пропорції Для відображення реальних предметів та явищ, а й створює власні образи." Живописець не лише сперечається та змагається з природою... Жалюгідним є майстер, твір якого випереджає його судження; лише той майстер досягає досконалості, в творах якого домінує судження" - писав митець. Прекрасне в мистецтві, не визначається зовнішньою красивістю. Сутність прекрасного полягає в наявності протистоянні всієї гами естетичних цінностей - піднесеного та низького, прекрасного та потворного. Художник маніпулюючи ними, створює справжній витвір мистецтва.

Естетичні ідеї XVII-XVIII ст. (бароко та класицизм)

З XVIІ ст. беруть свій початок нові нормативно-естетичні системи, основи яких були закладені ще епохою Відродження - бароко та класицизм. Криза культури Відродження, наслідки Реформації та Контрреформації, криза феодалізму як суспільної системи призводять до нового розуміння світу як суперечливого, трагічного та динамічного явища. Однією з центральних ідей бароко є особливе розуміння краси як ідеального утворення, що вище за природу. Мистецтво повинне вдосконалювати природу і відбивати не потворність реального життя, а ушляхетнену і поліпшену дійсність. Із цим пов'язані такі особливості естетики бароко, як пишність, парадність, театральність, живописна ілюзорність, піднесеність та урочистість.

Інший напрямок нормативної естетики пов'язаний з іменем Рене Декарта (1596-1650 рр.), автором системи філософського раціоналізму. Він отримав назву класицизм. Основним естетичним принципом проголошується вірність природі, логічно організованій і творчо ушляхетненій розумом. На думку теоретиків класицизму, об'єктивно властива миру краса - симетрія, пропорція, міра, гармонія - повинна відтворюватися в мистецтві по античних зразках.

Основні ідеї естетики класицизму викладено в творі "Поетичне мистецтво", автором якого є поет-сатирик Ніколя Буало (1637-1711 рр.). Буало доводить виключну роль розуму в творчості та сприйманні мистецтва. Саме розум упорядковує матеріальний світ, і художник відображає лише духовні сутності, які лежать в основі природи. Ідеалом розуму та зразком мистецтва вважав твори римської античності. Мистецтво повинно проповідувати етичні цінності через зображення благородних почуттів та героїчних вчинків. Вірний раціоналістичним традиціям Буало намагався конкретизувати теорію жанрів, визначивши чітку межу між "високими" (ода, поема, трагедія) та "низькими" (епіграма, байки, комедія) мистецтвами.

Естетика Просвітництва