Форми розподілу і кооперації праці

Економіка праці та соціально-трудові відносини

Поділ праці як спеціалізація трудової діяльності, що призводить до виділення і співіснування різноманітних а видів, з доісторичних часів був основним фактором зростання продуктивності праці. У певній формі поділ праці існує на всіх рівнях людської діяльності: від світового господарства до сім'ї і робочого місця.

Суспільний поділ праці — це диференціація в суспільстві соціальних функцій, що виконуються певними групами людей, і виділення у зв'язку з цим різних сфер суспільства (промисловість, сільське господарство, місто і село, наука, мистецтво, армія тощо), які, у свою чергу, поділяються на дрібніші галузі й підгалузі.

Технічний поділ праці — це диференціація видів трудової діяльності між підрозділами та працівниками підприємства, поділ трудового процесу на підприємстві на низку часткових функцій і операцій, спеціалізація працівників у процесі економічної діяльності.

Технічний поділ праці — це вихідний пункт організації праці, що, враховуючи цілі виробництва, полягає у закріпленні за кожним працівником і за кожним підрозділом їхніх обов'язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій. Вирішення цього питання повинно передбачати не лише вимоги раціонального використання робочого часу і кваліфікації працівників, а й збереження змістовності праці, попередження її монотонності, гармонізацію фізичних та психічних навантажень на працівників тощо.

Поділ праці як одночасне співіснування різних видів трудової діяльності відіграє важливу роль у розвитку організації виробництва і праці. Він є необхідною передумовою організації виробництва та підвищення продуктивності праці. Поділ праці дає змогу організувати послідовну та одночасну обробку багатьох предметів праці на всіх фазах виробництва та стадіях технологічного циклу. Спеціалізація виробничих процесів сприяє вдосконаленню трудових навичок працівників.

Однак існують межі економічної та соціальної доцільності в процесі поділу праці, які часто не збігаються. З економічного погляду поглиблювати поділ праці доцільно доти, доки це поглиблення супроводжується підвищенням ефективності використання робочої сили й обладнання, враховуючи також витрати на проектування та організацію виробничих процесів і нормування праці. З соціального погляду межею доцільності подальшого поглиблення поділу праці є збереження широкої кваліфікації працівників та змістовності їх роботи, попередження монотонності та надмірної втоми.

З поділом праці нерозривно пов'язане її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій у затратах праці різних видів і передбачає встановлення раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками трудового процесу, узгодження інтересів людей і цілей виробництва. Кооперування праці на підприємстві здійснюється в різних формах, наприклад при індивідуальному виконанні роботи на окремих робочих місцях, при багатоверстатній роботі або поєднанні трудових функцій і спеціальностей, при колективній роботі.

Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціо-нальнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а також у встановленні раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва.

Розрізняють такі взаємопов'язані форми кооперації:

• всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;

• всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;.

• всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов (типу виробництва, особливостей техніки і технології та ін.).

На підприємстві кооперування праці може здійснюватися за умов індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціальностей під час колективної роботи. Серед колективних форм організації праці провідне місце посідають групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.

Бригада — це організаційно-технологічне і соціально-економічне об'єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів для виконання виробничого завдання з випуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими матеріальними і трудовими витратами на основі колективної матеріальної заінтересованості і відповідальності.

Створення бригад відбувається за наявності відповідних матеріально-технічних і організаційних передумов. Основні з них такі:

• неможливість розподілу загальної роботи між окремими виконавцями;

• необхідність забезпечення чіткої взаємодії між основними і допоміжними робітниками для досягнення вищого результату праці;

• необхідність визначення обов'язків і обсягу робіт за відсутності постійних робочих місць;

• наявність спільної мети та зв'язків між робітниками в процесі праці;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка праці та соціально-трудові відносини» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Форми розподілу і кооперації праці“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Тема 2. ТРУДОВІ РЕСУРСИ ТА ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ СУСПІЛЬСТВА

  • Відтворення та міграція населення

  • Трудовий потенціал; формування, розвиток та оцінка

  • Тема 3. СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЯК СИСТЕМА

  • Рівні, типи та принципи функціонування соціально-трудових відносин

  • Тема 4. МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН: ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ

  • Регулювання соціально-трудових відносин з боку держави та підприємств

  • Тема 5. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО

  • Узгодження інтересів суб'єктів соціального партнерства

  • Чинники оптимального збалансування та реалізації інтересів суб'єктів соціального партнерства

  • Запитання та завдання для самоконтролю

  • Сегментація ринку праці

  • Державне регулювання ринку праці

  • Особливості функціонування ринку праці в Харківській області

  • Тема 7. СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ ЗАЙНЯТОСТІ

  • Причини, види та показники безробіття

  • Державна політика у сфері зайнятості населення

  • Тема 8. МОНІТОРИНГ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВОЇ СФЕРИ ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕГУЛЮВАННЯ Й УДОСКОНАЛЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

  • Індикатор 1. Забезпечення продуктивної зайнятості

  • Методи і моделі соціально-економічних досліджень

  • Метод ковзної середньої

  • Тема 9. МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

  • Регулювання міграційних процесів

  • УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ОПЛАТИ ПРАЦІ У РИНКОВИХ УМОВАХ

  • Класифікація видів праці

  • Тема 11. ПЛАНУВАННЯ ПРАЦІ

  • Планування продуктивності праці

  • Тема 12. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА НОРМУВАННЯ ПРАЦІ

  • Організація робочих місць

  • Форми розподілу і кооперації праці
  • Основи організації нормування праці

  • Різновиди норм праці

  • Тема 13. ПРОДУКТИВНІСТЬ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРАЦІ

  • Показники і методи вимірювання продуктивності праці

  • Фактори і резерви підвищення продуктивності праці

  • Тема 14. ПОЛІТИКА ДОХОДІВ І ОПЛАТА ПРАЦІ

  • Види доходів населення

  • Функції та елементи оплати праці

  • Форми та системи оплати праці

  • Державне регулювання оплати праці

  • Особливості оплати праці на зарубіжних підприємствах

  • Тема 15. АНАЛІЗ, ЗВІТНІСТЬ ТА АУДИТ У СФЕРІ ОПЛАТИ ПРАЦІ

  • Звітність та аудит у сфері оплати праці

  • Тема 16. МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ ТА її ВПЛИВ НА РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

  • Розробка програм, спрямованих на покращання умов функціонування соціально-трудових відносин

  • ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ І РЕКОМЕНДАЦІЇ

  • СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ

  • СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ