• участь у підготовці перспективних і поточних державної і територіальної програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.
Державна служба зайнятості має право:
• одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;
• розробляти і вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, та направляти таких громадян для їх працевлаштування;
• направляти для працевлаштування на підприємства, в установи й організації всіх форм власності за наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки;
• направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;
• укладати за дорученням підприємств, установ і організацій усіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаштуванні з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням та оплатою його вартості, проїзду, добових, а також
надавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та праці за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;
• розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами фонду сприяння зайнятості;
• оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлювати їм на період навчання матеріальну допомогу у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;
• в установленому законодавством порядку надавати громадянам допомогу з безробіття та матеріальну допомогу з безробіття, припиняти і відкладати їх виплати;
• вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, у порядку, визначеному законодавством України;
• стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, суми прихованих або занижених обов'язкових зборів та недоїмок до Державного фонду сприяння зайнятості населення;
• компенсувати до 60 % витрат підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування.
Підприємства, установи й організації в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були ними раніше заявлені, відшкодовують Державній службі зайнятості всі витрати, пов'язані з працевлаштуванням, професійною підготовкою, перепідготовкою, виплатою матеріальної допомоги по безробіттю.
Організаційно-економічний процес працевлаштування робочої сили можна представити у вигляді схеми (рис. 7.2).
Державний фонд сприяння зайнятості населення утворюється з метою фінансування передбачених програм зайнятості. Розпорядником коштів державного фонду зайнятості є
Рис. 7.2. Організаційно-економічна система працевлаштування робочої сили
Державна служба зайнятості. Положення про Державний фонд зайнятості населення затверджується Кабінетом Міністрів України.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка праці та соціально-трудові відносини» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Державна політика у сфері зайнятості населення“ на сторінці 2. Приємного читання.
