На жаль, і нині в роботі міністерств, відомств, судів помітні намагання утаємничити свою діяльність, відсторонитись від громадян і громадськості. Створюються спеціальні структури "із захисту інформації"", ускладнюється доступ до її джерел. Використовуються заборонені або незаконні грифи, які обмежують доступ до інформації, зокрема: "Не для друку", "Опублікуванню не підлягає" та "Для службового користування". Тим самим порушується одне із найважливіших прав громадян - право на інформацію. При цьому ігнорується суттєвий принцип демократії-принцип відкритості і публічності влади. Для нашого суспільства він має особливе значення, оскільки давня традиція недовіри до влади може бути подоланою лише із запровадженням загальнодоступності інформації про діяльність влади.
Одним із ефективних засобів підвищення поваги до особистості є правова охорона особистого життя людини від неправомірних втручань. Відповідні правові норми, виконуючи свою ідеологічну функцію, виховують у людей вміння цінувати своє життя та поважати й не втручатися в особисте життя інших. Особливу роль у правовій охороні особистого життя відіграють норми Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р., в яких дістали своє розгорнуте закріплення особисті немайнові права фізичних осіб, спрямовані на охорону особистого життя. У зв'язку з новизною цих норм та недостатністю практики їх застосування виникає потреба у їх науково-теоретичному розробленні.
Проблема цивільно-правової охорони особистого життя не є новою для юридичної науки, ґрунтовні її дослідження проводилися ще за радянських часів, а нині їх результати дещо втратили свою актуальність і значення. У сучасних наукових дослідженнях ця проблема розробляється або вужче (лише окремі її аспекти, зокрема, таємниці особистого життя), або ширше - в контексті загального дослідження особистих немайнових прав і компенсації моральної шкоди, завданої їх порушенням.
У сучасній науковій літературі немає праць, у яких би грунтовно й комплексно висвітлювалися проблеми цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин, що складаються з приводу особистого життя.
Згідно зі ст. 30 1 Цивільного кодексу:
• o фізична особа має право на особисте життя;
• o сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб;
• o має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя;
• o обставини її особистого життя можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду, а також за її згодою.
Згідно зі ст. 302 Цивільного кодексу фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.
Особисте життя - це особлива частина приватної сфери людської життєдіяльності, яка полягає в різних відносинах, стосунках, явищах, подіях і т.ін., що не мають публічного значення, визначається й регулюється самою особою на основі соціальних умов, гарантується та охороняється правом від неправомірних втручань.
Сімейне життя - це сфера особистого життя осіб, що утворюють сім'ю, в якій задовольняються їхні спільні приватні інтереси.
Особисте життя є особистим немайновим благом, що охороняється правом. Зв'язок особистого життя і права треба визначати через поняття правової охорони, адже право регулює відносини, що складаються не в особистому житті, а з приводу особистого життя, і таке регулювання не зводиться лише до захисту цього блага. Аналіз наявних у літературі визначень поняття цивільно-правової охорони особистого життя вказує на їх невідповідність нормам чинного законодавства. Виходячи з цього В.І. Бобрик запропоновано власне визначення цивільно-правової охорони особистого життя як системи заходів, передбачених цивільним законодавством, що спрямовані на забезпечення неприпустимості неправомірного втручання у визначену людиною сферу особистого життя, окрім випадків, передбачених законом.
Правомірні втручання - це активні дії з дозволу фізичної особи або у випадках обмеження відповідних цивільних прав, передбачених законом. Втручання може здійснюватися лише за згодою особи, яка може бути надана конкретній особі, визначеному або невизначеному колу осіб. Обмеження суб'єктивних прав на охорону особистого життя встановлюються нормами переважно публічних галузей права. Щодо приватноправових обмежень має бути законодавчо закріплений гнучкий механізм визначення правомірності втручання, основою якого є зіставлення ознак втручання з такими критеріями:
• o метою втручання - захист публічного інтересу або інформування громадськості про обставини, що становлять значний суспільний інтерес;
• o способом втручання - завідомо законний;
• o суб'єктом втручання:
– працівник державного органу;
– журналіст і засіб масової інформації;
– контролюючі органи;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна безпека підприємств, організацій та установ» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Захист інформації стосовно громадянина“ на сторінці 4. Приємного читання.
