Розвиток ефективних ключових чинників, що впливають на стан довкілля, пройшов декілька значних етапів. Так у 70-80-х рр. XX ст. на фоні різкого збільшення техногенних навантажень на біосферу остаточно сформувалося уявлення про безумовну необхідність системного аналізу всіх природних процесів. Оцінка відхилень від норми обґрунтовувалася на основі підтримки якості довкілля через показники ГДК, ГДС і ГДВ шкідливих речовин при практично незмінних витратах валового національного продукту. Вже на межі 80-х рр. включення техно- і антропосфери у глобальний механізм функціонування біосфери як такої та виявлення кумулятивних і опосередкованих ефектів мутагенного, тератогенного (тератоген - чинник розвитку вроджених пороків) й іншого впливу величезної кількості техногенних токсикантів стало усвідомленим фактом. Задачами екологічної політики стала не стільки боротьба із забрудненням, скільки виключення його негативного впливу на довкілля і людину, що зажадало різкого збільшення фінансових витрат на оцінку стану довкілля і попередню оцінку екологічних ризиків. Як наслідок цього різко посилилася увага до комплексних природоохоронних проблем і концентрації зусиль на досягненні реально значимих цілей у пріоритетних областях інтегральних екологічних ризиків (медичного, екологічного, економічного). На початку 90-х рр. парадигмою розвитку взаємовідносин суспільства і довкілля стали принципи сталого розвитку як безальтернативно основи розвитку взагалі (Підсумковий документ Ріо, 1992 р.).
Прийняття концепції абсолютного зв'язку соціальних, економічних й екологічних процесів призвело до розвитку систем оцінок стану змін довкілля та їх причинно-наслідкових зв'язків як юридичного інструменту управління. Продовженням цього процесу стали розробка і подальше впровадження у промислову і господарську практику системи міжнародних екологічних стандартів і нормативів ISO 14000. Важливим моментом є той факт, що цей процес не закінчений і відсутня міжнародно визнана, методично і методологічно єдина система індикаторів. Програма ООН з довкілля ЮНЕП визначає термін "екологічний індикатор" (environmental indicator) як статистичні дані чи параметр, які, розглянуті у часі, забезпечують інформацією про тренд умов якого-небудь явища. Додатково індикатори описуються як "спеціально відібрані ключові статистичні показники, які представляють у комплексному вигляді щодо стану довкілля, стійкості природних ресурсів і зв'язку з діяльністю людини. Вони фокусуються на трендах змін середовища, впливах, що їх викликають, реакціях екосистем у відповідь та їх компонентів і реакції суспільства із запобігання, зниження і ліквідації цих впливів". Ця концепція приймалася за узгодженням з основними користувачами: федеральними агентствами, провінційними і територіальними департаментами в області охорони довкілля, екологічними науковими організаціями і представниками приватного бізнесу. Тому у явному вигляді враховувалася вимога узгодження розуміння сутності показника чи управлінських реакцій на його основі (останнє різко знижує можливість адекватного віддзеркалення тих чи інших механізмів функціонування природних систем, але у явному вигляді визначає характер процесу).
Розвинені країни світу для контролю за станом довкілля використовують різні характеристики, які називаються індикаторами, індексами, критеріями тощо. Тому проблема розвитку національних критеріїв (індикаторів) на методологічній основі сталого розвитку нині є украй актуальною задачею. Необхідність її найшвидшого вирішення в Україні визначається все більш глибоким залученням нашої країни в системи міжнародних зв'язків в області охорони довкілля. Приплив іноземних Інвестицій в українську економіку також залежить від упровадження системи міжнародно визнаних вимог і стандартів в області охорони довкілля та принципів розвитку економіки (екологічний аудит, оцінка виконання взаємних зобов'язань тощо). Загальна політика фінансових інститутів розвинених країн в обов'язковому порядку декларує вимоги екологічної безпеки економічної діяльності на основі концепції Програми розвитку Світового банку: "...економічна активність є невід'ємною частиною навколишнього середовища., екологічні індикатори обов'язкова частина системи прийняття рішень...".
Регіональні екологічні показники (індикатори), що характеризують об'єкти інформації, які впливають на стійкість природно-технічних систем, на їх взаємозв'язки і величину нормативних значень, способи моніторингу фактичних значень цих показників, повинні: відповідати міжнародним принципам їх визначення; включати міжнародні й національні екологічні індикатори, що вже мають нормативний статус; дозволяти проводити їх обговорення, коректування й узгодження у рамках регіональних міжнародних схем і системи спеціалізованих уповноважених органів управління; прийматися як нормативно- рекомендаційний документ для регіону і місцевих органів управління; використовувати існуючу статистичну і моніторингову систему збору екологічної інформації за небагатьма виключеннями; мати науково-методичне обґрунтовування попереднього списку індикаторів, оцінки репрезентативності опису критеріїв стану і формулювання індифікованих екологічних проблем і процесів регіону. Принципово важливим є застосування нового параметра - швидкості зміни (деградації) довкілля і перехід від статичного до динамічного розгляду проблеми оцінки якості навколишнього середовища території, тобто нового напряму в управлінні - реакції на зміну швидкості процесу. При цьому забезпечується стабілізація екологічної ситуації при виході країни з економічної кризи та ведення господарської діяльності у межі ємності екосистем на основі масового впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій, цілеспрямованої зміни структури економіки та структури особистого і суспільного споживання. У сучасних умовах показники комфортності проживання, до яких відносяться екологічні дані, істотно впливають на вартість об'єктів. Нераціональне використання територій і непродумане господарювання нині є причиною зниження цінності об'єкта. Тому дуже важливо мати універсальну регулюючу систему управління й штрафів, що базується на розроблених методиках оцінки екологічних навантажень. Підхід до проблеми оцінки стану довкілля у різних країнах різний і визначається їх особливостями (географічними, економічними, культурними тощо). Навіть в одній країні існують відмінності в цих питаннях (різні штати США, провінції Канади, землі Німеччини тощо). Найважливішими вважаються показники контролю, що відображають поведінку тих речовин, які представляють найбільшу небезпеку для населення і природи даної місцевості через великі об'єми виділення чи застосування, токсичні властивості, здатності накопичуватися у природних об'єктах, стійкості до руйнування. Ці дані розглядаються у динаміці й стан вважається задовільним, якщо негативні показники з часом зменшуються. Виділяються наступні, придатні для обліку, параметри: забрудненість середовища проживання (міста, селища); забрудненість води; розсіювання токсичних хімікатів у природних об'єктах; збір, зберігання, транспортування і переробка небезпечних відходів. Існує і розкид у кількісних характеристиках забрудненості об'єктів природи, зокрема ґрунтів (наприклад, для ґрунтів сільськогосподарського використання у провінціях Канади (Альберта, Квебек) допустимою вважається концентрація свинцю 50-60 мг/кг, тоді як для Німеччини рівень 100 мг/кг є задовільним, а у Великобританії допустимі концентрації 500 мг/кг; середній вміст свинцю у ґрунтах світу коливається від 12 до 35 мг/кг, в ґрунтах України - від 10 до 25 мг/кг при ГДК = 32 мг/кг.
Міжнародна програма "Охорона вод Рейну" - Protection Rhine (IRSR) - так само як і програма Економічного розвитку - Organisation for Economic Cooperation and Development (OECD) - відноситься до числа найкрупніших європейських рамочних угод, що прагнуть отримати оцінку якості середовища за допомогою єдиної системи показників. У дій підіймається питання про необхідність обліку транскордонних перенесень забруднень і розробки нових показників якості середовища, що враховують спільну дію різних забруднювачів. Окрім загальноприйнятих визначень і складу ознак у програмі OECD в ЄС у поки не прийнятий єдиний нормативно-методичний стандарт на ці показники. Національні визначення хоча і близькі, але відрізняються за низкою положень, в основному за набором інформаційних ознак критерію (індикатора). Так, Директива ЄС 96.61, що визначає порядок оцінок впливу на середовище, ясно розділяє два поняття: emission limit values (практично відповідає нормативам ГДВ і ГДС українських норм і розраховується так само, виходячи з визначень ГДК) і environmental quality standart (встановлені вимоги, які зобов'язані виконуватися в даний час і у даному навколишньому середовищі, чи частини цього, як це встановлено законодавством ЄС).
При характеристиці загальних класифікаційних принципів розглянемо критеріальні підходи, що використовуються найчастіше. Однією з основних нині є концепція, запропонована ЮНЕП у рамках реалізації положень Конференції в Ріо. Особливістю концептуальних положень про типи і форми оцінки стану якості довкілля є ясне визначення відмінностей між прямими вимірюваннями (розрахунками) параметрів середовища та "екологічною статистикою" (environmental statistics). Під останньою розуміються дані національних статистичних служб, державних агентств (організацій) в області охорони довкілля, фондові матеріали уповноважених наукових центрів і міжнародних організацій. При цьому інформаційні масиви і результат їх обробки (параметри, критерії, індикатори, індекси оцінки якості середовища) у першу чергу повинні описувати не стільки точні кількісні визначення, скільки тренди процесів, визначених як значимі для навколишнього середовища. Застосування трендів як основи критеріальної оцінки дозволяє значно спростити вимоги до точності даних і розширити можливу територію (функціональне середовище) їх порівняння. Разом з тим відсутність висхідної інформаційної екостатистичної бази є серйозною перешкодою для прийняття єдиних списків індикаторів. При цьому слід зазначити, що ЄС вже має потужну уніфіковану систему збору й обробки інформації про стан довкілля, яка включає у тому числі й параметричний поділ всієї території Союзу на статистичні округи (Програма CORINE - Coordination Information on Environmental European Union).
Ідеологічне обґрунтовування таких підходів полягає у реально існуючому соціально-економічному замовленні на ясне і спрощене представлення оцінок середовища для громадськості й політичних систем управління (decision makers). Останнє декларовано в розд. 40 Agenda 21 так: "...Індикатори сталого розвитку необхідні для того, щоб забезпечити міцну основу для осіб, які ухвалюють рішення на всіх рівнях, і сприяти саморегульованій інтеграції систем навколишнього середовища і розвитку". При цьому залишається вимога наукової достовірності самих екостатистичних показників (критеріїв) І можливості прийняття на їх основі управлінських рішень. Внутрішня суперечливість таких підходів очевидна. Вона ускладнюється активним процесом прийняття процедур і регламентації систем критеріїв й індексів різними групами потенційних користувачів і організацій (ЮНЕП, Світовий банк, ЄЕК ООН тощо). Окрім того, для низки природних процесів чи типів впливів як індикатори застосовуються значно складніші, ніж екостатистичні, прямі параметри й інтегральні показники, що вимагають спеціальних спостережень. Це, як правило, пов'язано з бажанням забезпечити ідентифікацію будь-якого природно-антропогенного процесу, важливого з точки зору програми чи схеми екологічного індикатора. Так, програма Світового банку надає велику увагу індикаторам стану ґрунтового покриву як елемента економіки країн, що розвиваються. Причому вибору індикаторів передує розробка глобальної класифікації ґрунтів і земельного фонду та створення на її основі цифрових ґрунтових мап.
Основні групи критеріїв (індикаторів) на рівні оцінки глобальних процесів представляють так: критерії якості довкілля (тип • SOE - State of the Environment); критерії впливу, що відображають ефект впливу (stress indicators); критерії сталого розвитку (sustainable indicators); критерії якості середовища для проживання і впливу на людину (environmental health indicators). При цьому для посилення точності представлення оцінок запропонована додаткова група індекс-показників, що включає інтегровані значення окремих (дві й більше) змінних (широко використовується, зокрема, Агентством навколишнього середовища США - ЕРА). Граничні опорні критерії встановлюють ліміти параметру, що індифікують межі прийнятного екологічного ризику. Цільові критерії призначені для відстежування ефективності рішення природо ресурсних і еколого-економічних задач. При визначенні індексів екологічної ситуації як основні виділяються стандарти якості харчування, стандарти якості медико-соціального середовища, структура захворюваності, екотоксикологічні параметри, біоіндикаторні тести, параметри біогенного колообігу, гранично допустимі рівні дезінтеграції природно-територіальних комплексів, індекси ресурсовідтворювального потенціалу, параметри визначення питомих нормативів (на одиницю території, на одиницю продукції тощо), індекси оцінки ризику. Сама система оцінок ЮНЕП у зв'язку з тим, що оперує з глобальними процесами і даними, у багатьох випадках не забезпеченими репрезентативними рядами, не має чіткої, логічно витриманої класифікаційної структури. Її ідеологія зводиться до спроб підібрати можливі інтегральні індекси чи екологічні індикатори, виходячи з принципу найбільшої забезпеченості національними даними. Якщо у разі ресурсних оцінок впливу цей підхід реалізується вдало, то у власне оцінках стану середовища (окрім глобальних процесів 3 - явно ні. Наявність тих чи інших специфічних екологічних проблем призводить до появи вузьколокальних показників, які (практично завжди) відносяться до ієрархічно-територіального рівня малого регіону чи територій самоврядування. Так, у Данії, окрім загальних тренд-показників, для локального рівня передбачені так звані статичні показники (наприклад, число свердловин для водозабору, розташованих більше за 500 м від зелених зон). Списки регіональних індикаторів мають істотний розкид у різних країнах (табл. 4.2).
Таблиця 4.2
Критерії й індикатори оцінки стану довкілля, що використовуються у міжнародних і національних програмах ієрархічно-територіального рівня малого регіону чи територій самоврядування.
| 1 | 2 | |||
| Індекс якості середовища для розвитку населення | Світовий банк | |||
| Коефіцієнт дитячої смертності | -//- | |||
| Дитяча захворюваність формами астми за віковими групами | -//- | |||
| Частка міст, де якість повітря задовольняє стандарти ВОЗ | Світовий банк | |||
| Число озер з рибою, що відповідають стандартам харчових продуктів | Північна Європа | |||
| Чисельність населення, що проживає у зонах без перевищення шумових лімітів | ЄС, Північна Європа | |||
| Динаміка скарг населення на якість довкілля | Світовий банк | |||
| Індекс "процвітання" | Світовий банк | |||
| Дохід на людину | ЮНЕП | |||
| Тривалість життя | Великобританія | |||
| Частка населення, забезпечена питною водою необхідних стандартів | ЮНЕП, · Північна Європа | |||
| Відсоток населення з доступом до медичного обслуговування за стандартами ВОЗ | ЮНЕП | |||
| Продаж екологічно чистих продуктів до загального об'єму | Baltic Agenda 21 | |||
| Частка підприємств, що працюють в екологічному бізнесі | Данія, Baltic Agenda 21 | |||
| Відношення доходів 20% найбіднішого населення до доходів 20% багатого | Світовий банк | |||
| 1 | 2 | |||
| Критерії ресурсозбереження | ЮНЕП, OECD, Baltic Agenda 21 | |||
| Валовий національний продукт (ВНП), віднесений до споживання енергії | -//- | |||
| ВНП, віднесений до викидів С03, SO3, N03 | -//- | |||
| Енергоспоживання до виробництва енергії | -//- | |||
| Розвідані запаси сировини до споживання | ЮНЕП, OECD, Baltic Agenda 21 | |||
| Частка використання відновлювальних видів енергії | Канада, OECD | |||
| Частка витрат на природоохоронні технології | Baltic Agenda 21, Північна Європа, Канада, США, ЄС, Голландія | |||
| Питомий об'єм побутових відходів | ||||
| Частка вторинної переробки сировини і відходів від всіх, що використовуються | ||||
| Частка площ із стійким зниженням запасів підземних вод від всієї площі | Голландія, ЄС, Baltic, Agenda 21 | |||
| Біорізноманіття і зональна різноманітність екосистем | США, Канада, ЄС | |||
| Число зникаючих видів (тварини, вищі рослини, птахи) | Baltic Agenda 21, UNEP | |||
| Площа територій, що охороняються, до всієї території | Baltic Agenda 21, UNEP | |||
| Площа водно-болотних угідь | ЄС, Baltic Agenda 21 | |||
| Селітебні й техногенні території до всієї площі | ЄС | |||
| Частка клімаксних (старовікових, корінних - old forests) лісів від всіх лісів | ЄС, Північна Європа, США, ЮНЕП | |||
| Довжина експлуатованої берегової лінії | Північна Європа, ЄС, Baltic Agenda 21 | |||
| Питомі навантаження біогенних елементів | Baltic Agenda 21, Канада, США, Північна Європа | |||
| Площі з рівнем перевищення критичних навантажень затиснення | ЄС, Канада, Північна Європа, ЮНЕП | |||
| 1 | 2 | |||
| Число тварин на 1 га ріллі | Північна Європа, Голландія | |||
| Частка населення, що забезпечена очисними спорудами, від всієї чисельності | всіма, що розглядаються | |||
| Відсоток площі сільгоспугідь із застосуванням екологічних технологій | Голландія, Північна Європа | |||
| Викиди S0з˂N02>СН4 >V205>Сu, Рb, Hg,Сd>ПХБ | всіма, що розглядаються | |||
| Навантаження високотоксичних пестицидів | ЄС, Північна Європа, Канада | |||
| Кумулятивне накопичення токсикантів у трофічних ланцюгах | Канада | |||
Екологічний індикатор - ознака, властива системі чи процесу, на підставі якого проводиться якісна чи кількісна оцінка тенденцій змін, визначення чи оціночна класифікація стану екологічних систем, процесів і явищ. Значення індикатора описує процес чи явище, що виходить за рамки його власних властивостей. Екологічний індикатор (критерій) може бути: природоохоронним (збереження цілісності екосистем, біорізноманіття, його місцеперебування тощо); антропоекологічним (вплив на людину, її популяції); ресурсно- господарським (вплив на всю систему "суспільство - природа"); соціоекономічним (результуюча оцінка благополуччя економічної системи та якості життя). Застосування різних груп індикаторів з числа найбільш вживаних у регіональних цілях представлений на рис. 4.3. Характерне дуже високе питоме значення застосування індикаторів - показників стану природних І природно-антропогенних систем. Тут зовнішня аналогія спектрів відображає принципово різні задачі управління за допомогою індикаторів. У Голландії - це наслідок необхідності ретельного контролю практично штучно керованих і дуже швидко реагуючих на вплив природно- антропогенних систем та їх природних компонентів як основи економіко-господарської системи (польдерне (польдер - осушена ділянка приморської низовини, захищена дамбою) землеробство, регульований гідрогеохімічний режим, нестійкі ґрунто-фітомеліоративні компоненти тощо). У Канаді висока частка цієї групи відображає необхідність збереження ресурсного потенціалу природних геосистем і відновлення їх природної стійкості (наприклад, план управління і дій з відновлення якості вод Великих озер, що включає широкий спектр таких індикаторів). Обидві схеми використовують екотериторіальні класифікації розділення зон застосування індикаторів на відміну від переважаючого адміністративно-територіального принципу поділу. У Канаді - це екозони й екорегіони, у Голландії - екоокруги, також з цілком різною ландшафтною сутністю. В Україні переважає басейновий принцип на регіональному рівні й адміністративно-територіальний - на локальному. Серед екологічних індикаторів у нашій країні домінують індикатори впливу на довкілля. Однією з практично зовсім не вирішених проблем всіх регіональних і локальних схем є репрезентативне виділення територіальних носіїв інформації, у межах яких застосовується індикатор. За винятком індикаторів глобальних процесів екодинаміки (потепління, проблема руйнування озонового шару тощо) й окремих біологічних параметрів (наприклад, діапазон продуктивності популяції форелі у Великих озерах) решта індикаторів не має явно визначеної територіальної прив'язки. Це пов'язано з суперечністю між властивістю таких індикаторів, як елемент управління, що вимагає застосування у межах забезпечених статистичними даними адміністративних меж, і багатоваріантністю індикованих природних систем і процесів.
Рис 4.3. Вагові значення груп індикаторів у національних системах:
1 - індикатори стану природних компонентів; 2 - індикатори впливу на довкілля; 3 - соціально-економічні індикатори; 4 - індикатори соціально- суспільних процесів
У рекомендаціях ВОЗ запропоновано оцінювати якість атмосферних опадів за тристадійною схемою - визначення сутності груп токсичних елементів, визначення характеру впливу на біоту, визначення зони з негативним впливом. Пропонується також інтегральний критерій оцінки якості поверхневих вод з використанням таких 6 груп критеріїв: кисневий режим, ступінь евтрофікації (концентрація азотних і фосфорних сполук), кислотність, вміст сполук важких металів, вміст токсичних для біоти речовин, мікробіологічне забруднення. Якість вод встановлюється за найгіршим показником у будь-якій з груп, проте при оцінці приводяться всі показники. При оцінці якості питної води ВОЗ пропонує врахувати понад 50 параметрів (з яких наші Водоканали враховують лише деяку частину).
Розглянемо узагальнені критерії екологічної безпеки. Зазначимо, що поняття "природне середовище" мало підходить для умов, які оточують людину в місті. Викид забруднюючих речовин у повітряний басейн, високе тепловиділення, зміна умов поглинання і відбивання сонячної радіації, деградація (аж до повного руйнування) ґрунтів, збіднення флори і фауни, високий вміст пилу в повітрі території, забруднення водойм, водотоків і донних відкладів, вплив шумових джерел і електромагнітних випромінювань й інші чинники роблять середовище проживання людини в місті відмінним від природного середовища, характерного для даних географічних координат. Якщо врахувати те, що людина проводить більшу частину свого часу у замкнутих просторах житла, робочого місця і транспортних засобів, то стає очевидним, що населення міст живе у штучно створеному середовищі, й оцінки стану природних компонентів (атмосферне повітря, природні води, ґрунти) мало підходять для його характеристики.
Екологічно небезпечні чинники - впливи навколишнього середовища, які сприяють чи призводять до якісних і кількісних порушень в екосистемах, а також впливають на життєздатність й адаптацію популяцій і людини - основну складову загальної екосистеми. До узагальнених критеріїв, що враховують чинники ризику, відносяться: токсичність виробництва, чисельність
Таблиця 4.3
Приклад оцінки процесу евтрофікації за індикаторами "вплив — стан - відгук"
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Питання оцінки впливу на навколишнє середовище» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Критеріальна основа оцінок впливу та методи оцінки інтенсивності техногенних навантажень на навколишнє середовище“ на сторінці 1. Приємного читання.
