Практичні методи екологічного захисту в ТЕО проектів

Питання оцінки впливу на навколишнє середовище

Методи екологічного захисту Ґрунтується на фундаментальних закономірностях масоенергопереносу в компонентах біосфери і спрямовані на розсіювання, розведення або трансформацію забруднення (впливу) в нешкідливі сполуки (до безпечного рівня). Необхідно зазначити, що найбільш економічно ефективні захисні заходи, які використовують природні механізми самоочищення геосистем. При хімічному забрудненні кількісною мірою шкідливого впливу виступає об'єм забруднюючих речовин, який геосистема здатна асимілювати. Основними механізмами асиміляції виступають винесення забруднюючих речовин із оцінюваної системи площинним стоком і ґрунтовими водами, фізико-хімічна І біохімічна деструкція речовин, переведення токсикантів у нерозчинні форми, сорбція глинистими частинками й органічною речовиною ґрунту. Руйнування чи трансформація забруднюючих речовин відбувається в результаті окиснення, гідролізу, мікробіологічної деструкції й інших процесів, що призводять до їх розпаду на нетоксичні компоненти. За здатністю до окиснення органічні речовини розташовуються таким чином: насичені й ароматичні вуглеводні < ненасичені вуглеводні < спирти < кислоти. Інтенсивність мікробіологічної деструкції залежить від складності хімічного складу речовини та її поширеності в природному середовищі. Найбільш ефективно відбуваються процеси розкладу легкоокиснюваних органічних речовин, складніше протікає деструкція ксенобіотиків. Характерним прикладом біологічної деструкції є процес мікробіального дехлорування поліхлорбіфенілів в анаеробному середовищі, що веде до втрати ними канцерогенних властивостей. Наступним механізмом є консервація токсичних інгредієнтів - переведення в нерухомі біологічно недоступні форми. Цей механізм реалізується за допомогою фізико-хімічних і біохімічних процесів - консервації водною рослинністю, хемосорбції зваженими речовинами І донними осадами, переведення важких металів у важкорозчинні сполуки (наприклад, сульфіди). Ефективність механізмів стійкості цієї групи пов'язана з ємністю геохімічних бар'єрів (контрастністю і тривалістю). Основними показниками стійкості екосистем до хімічного забруднення є: процеси перемішування і розведення (хвилювання, турбулентність, течія тощо); концернтрація кисню і мікробіологічна активність (загальне мікробне число); відсоток проективного покриття рослинністю (включаючи лишайники, мохи і водорості); фізико-хІмічні властивості поверхневого горизонту (межа "повітря - ґрунт", "дно - вода" тощо); сорбційні властивості середовища (ємність катіонного обміну).

До технічних систем екобезпеки належать системи захисту атмосферного повітря, захисту водного середовища та поводження з відходами. При розробці заходів з охорони атмосфери на всіх промислових підприємствах встановлюють чи визначають: джерела забруднення атмосфери, склад і кількість промислових викидів; рівні забруднення приземного шару повітря в зонах розсіювання викидів; ГДВ шкідливих речовин в атмосферу кожним джерелом і підприємством у цілому; основні технічні рішення щодо скороченню промислових викидів окремими джерелами і повний перелік заходів з охорони атмосфери, здійснення яких забезпечить санітарні норми забруднення приземного шару в розташуванні підприємства; необхідна кількість пиловловлюючого і газоочисного устаткування, капітальні вкладення і поточні витрати на реалізацію заходів з охорони атмосфери для кожного джерела і підприємства в цілому. Виділяють заходи загального характеру, що сприяють поліпшенню стану повітряного басейну в районі підприємства, і спеціальні, що безпосередньо спрямовані на запобігання забруднення атмосферного повітря. В першу групу включають заходи: територіально-планувальні, які передбачають розміщення об'єктів виробництва з урахуванням природно-кліматичних умов місцевості, а також планомірність відновлення земель; із зменшення площ еродованих техногенних поверхонь за допомогою оптимізації параметрів техногенних утворень; запобігання вітровій ерозії - рециркуляції порушених земель для використання їх в народному господарстві; уловлювання, відведення і очищення пилогазових виділень і викидів.

Очищення стічних вод - обробка з метою руйнування чи вилучення з них певних речовин, які перешкоджають відведенню цих вод у водойми відповідно до нормативних вимог. Методи очищення промислових стічних вод поділять на деструктивні й регенераційні. До деструктивних відносять методи, при яких забруднюючі стічну воду речовини руйнують окисненням, відновленням чи іншими хімічними і фізико-хімічними методами (продукти розпаду вилучаються у вигляді газів і осадів або залишаються в розчині). Оброблені таким чином рідкі відходи підлягають скиданню чи захороненню. Для деструктивної обробки застосовують різні реагентні методи, термічне знищення, біохімічне окиснення тощо. До регенераційних відносяться методи, що дозволяють повернути оброблені рідкі відходи в технологічний цикл, використовувати їх в іншому виробництві чи вилучити з них цінні речовини. Об'єктами регенерації можуть бути вода (забруднені стічні води), хімікати (відпрацьовані розчини, забруднені води), паливно-мастильні матеріали (відпрацьовані оливи, паливо) і навіть багатокомпонентні суміші. Метод очищення рідких промислових відходів вибирають на основі вивчення їх складу і властивостей, доцільності їх регенерації чи утилізації, а також після з'ясування характеру й об'єму водойми, її народногосподарського значення й особливостей використання для визначення можливості скидання відходів.

У зв'язку з великою різноманітністю складу і властивостей стічних вод для їх очищення застосовують механічний, фізико- хімічний, хімічний, біологічний і термічний способи. Механічне очищення використовується для вилучення із стічних вод нерозчинних зважених частинок, які під дією гравітаційних сил випадають в осад, якщо їх густина більша за густину води чи спливають на поверхню, якщо їх густина менша (накопичені осади чи зважені забруднення вилучаються). До способів механічного очищення виробничих стічних вод відносять проціджування, відстоювання, фільтрування і вилучення твердої суспензії за допомогою центрифуг чи гідроциклонів. Щоб полегшити умови експлуатації споруд (головним чином відстійників) застосовують перед-очищення стічних вод за допомогою пісковловлювачів, жировловлювачів і нафтовловлювачів. Для підвищення ефекту освітлення каламутних і малокольорових вод, розчинів й інших рідин їх після відстоювання фільтрують через вакуумні, наливні й прес-фільтри. Часто замість відстійників застосовують гідроциклони, а для освітлення невеликих об'ємів стічних вод і обезводнення осаду - центрифуги. При фізико-хімічному очищенні змінюють фізичний стан забруднень (полегшує їх вилучення із стічних вод), використовуючи методи коагуляції, флокуляції, флотації, сорбції, екстракції, іонного обміну, діалізу, осмосу, дистиляції, кристалізації, магнітної обробки, електрокоагуляції тощо. Хімічне очищення полягає у використанні реагентів, які, вступаючи в реакцію із забруднюючими речовинами, утворюють нові речовини, що легше вилучаються з води. До нього відносяться нейтралізація й окиснювальний метод. Біологічне очищення стічних вод ґрунтується на використанні закономірностей біохімічного і фізіологічного самоочищення водойм. До основних пристроїв біологічного очищення відносяться біофільтри, біологічні ставки й аеротенки. У біофільтрах стічні води пропускаються через шар крупнозернистого матеріалу, покритого тонкою бактеріальною плівкою, в якій інтенсивно протікають процеси біологічного окиснення органічних речовин. В біологічних ставках в очищенні беруть участь всі організми, що населяють водойму. Аеротенки - великі резервуари із залізобетону, в яких матеріалом для очищення є активний мул з бактерій і мікроскопічних тварин. Цей мікробоценоз бурхливо розвивається через значну подачу поживних речовин, надлишок кисню, що подається (стічні води перед біологічним очищенням піддаються дезинфекції для вилучення патогенної мікрофлори). Термічне знешкодження стічних вод найбільш поширене за наявності нафтозабруднень і полягає в їх спалювання у вигляді гідроемульсій в енергетичних установках.

Збір, утилізація та захоронення промислових і твердих побутових відходів (ТПВ) є однією з найважливіших проблем міст і промислових центрів. Окрім власне ТПВ, щорічно утворюються сотні тисяч тонн вологого осаду стічних вод і надлишкового активного мулу на біологічних очисних спорудах - різновиди твердих відходів життєдіяльності населення. Для вирішення цих базових проблем існують технічні прийоми, що дозволяють помітно просунути їх вирішення: селективний збір відходів; скорочення кількості ТПВ; повторне використання утилізованих ресурсів із складу ТПВ (один з видів рециклу ресурсів - компостування більшої частини органічних відходів і внесення компосту як компонента ґрунтів ); спалювання відходів, що не компостуються, з метою скорочення їх об'єму перед депонуванням і рекуперацією частини енергоресурсів (при цьому повинні дотримуватися суворі обмеження на емісію в атмосферу з димовими газами шкідливих домішок і безпечне депонування золи); депонування ТПВ для тривалого зберігання на спеціально підготовлених полігонах (необхідно депонувати тільки ті складові частини ТПВ, що не компостуються і не горять, чи небезпечні при спалюванні). Вилучення з відходів, що містять шкідливі речовини, насамперед, важкі метали І поліхлоровані речовини, - перший пріоритет селективного збору. Знешкодження ТПВ при компостуванні відбувається в результаті їх нагрівання, чим забезпечується життєдіяльність різних мікроорганізмів. При цьому на першій стадії відбувається розвиток неспорових мезофільних мікроорганізмів (температурний оптимум складає 25-30°С). З підвищенням температури створюються умови для розвитку теплолюбних спорових мікроорганізмів - термофілів (мезофіли починають відмирати), оптимум яких - 55-60°С. Температура компостованого матеріалу продовжує підвищуватися і досягає 65-70°С, що є згубним для патогенних мікроорганізмів. В результаті забезпечується знезараження біопалива та компосту. Потім відбувається повільне падіння температури при скороченні кількості термофілів, які переходять у спороподібний стан (знову розвиваються мезофільні мікроорганізми). На завершальному етапі процесу компостування розвиваються целюлозорозкладаючі мікроорганізми. Найбільш проста технологія компостування полягає в складування у штабелі (їх покривають шаром землі або торфу висотою 15-20см). Рекомендована тривалість компостування ТПВ в штабелях - 12-18 місяців. Отриманий компост очищається від баластних фракцій - скла, каміння, металу тощо (з використанням установки для механізованого сортування). Іншим варіантом технології польового компостування є попереднє подрібнення ТПВ перед укладанням в штабелі за допомогою спеціальних дробарок. У цьому випадку вихід компосту збільшується, а кількість відходів знижується. Більш

досконала технологія польового компостування здійснюється на спеціальних секційних майданчиках з водонепроникною основою. На майданчиках є грейферний кран для створення штабелів, дробильно-сортувальний відділ із спеціальним приймальним бункером, системою стрічкових транспортерів, дробаркою для компосту, а також перфоровані повітроводи з вентилятором. Для невеликих міст (до 200 тис. жителів) такі майданчики компостування є реальною альтернативою полігонів ТПВ. Проте нині основна частина зареєстрованих звалищ не відповідає вимогам природоохоронних і санітарних нормативів - відсутні СЗЗ, не створені системи відведення й очищення фільтрату звалищ, спричиненого атмосферними опадами, що випадають на їх територію. Звалища не відповідають геолого-гідрологічним умовам, на більшості з них немає протифільтраційних екранів, не дотримується технологія захоронення тощо. Побутові відходи, як правило, захоронюються разом з промисловими, через що у відходи потрапляють отруйні, пожежо- і вибухонебезпечні речовини (ртуть, сполуки марганцю, хрому, кадмію, хлорорганічні сполуки, залишки нафтопродуктів). Деякі токсиканти в результаті біохімічних процесів, що відбуваються в товщі захоронених таких відходів, переходять у розчинений стан і переносяться водними потоками на десятки кілометрів від місця звалища. Більшість полімерів, на відміну від інших видів ТПВ, розкладається дуже повільно. Положення погіршується постійною тенденцією зростання зберігання промислових відходів на території підприємств, посилюючи, окрім того, ймовірність аварійних ситуацій. Аналіз сучасного стану проблеми відходів обґрунтовує наступні основні рекомендації для розробки ТЕО: необхідно розвивати всі методи зниження маси відходів як на стадії їх утворення (на підприємствах), так і на стадії споживання продукції, скрізь впроваджувати пресування відходів; звалища відходів в їх сучасному стані не прийнятні (в містах необхідно споруджувати сучасні полігони для захоронення відходів); робота будь-якого сміттєспалювального заводу небезпечна для довкілля і здоров'я населення (їх проекти вимагають всебічного опрацьовування).

Атмосферу, ґрунти, підземні й поверхневі води, перешкоджаючи розповсюдженню патогенних мікроорганізмів за межі майданчика складування і забезпечуючи знезараження ТПВ біологічним способом. Термін служби полігону складає 15-20 років. Розміщувати їх необхідно з урахуванням вимог санітарних норм з видаленням від найближчої житлової забудови не менше 500 м. По всьому периметру полігону повинна бути влаштована захисна лісосмуга шириною не менше 20 м. Рівень ґрунтових вод під днищем полігону повинен перевищувати 2 м. Захист від забруднення ґрунтів, ґрунтових вод і повітря здійснюється шляхом облаштування спеціального протифільтраційного екрану, укладеного по всьому дну і бортах полігону, системи перехоплення, відведення й очищення фільтрату, системи наглядових свердловин для контролю якості ґрунтових вод, а також щоденного перекриття заповнених робочих карт полігону шарами ґрунту, організації системи збору, відведення й утилізації біогазу, обладнання робочих карт переносними сітками для перехоплення легких фракцій (паперу, плівки), що розносяться вітром, рекультивації поверхні заповнених ділянок полігону.

ДБН А.2.2-1-2003, ДБН В.2.4-2-2005, "Методика розроблення оцінки впливу на навколишнє природне середовище для об'єктів поводження з твердими побутовими відходами" тощо

встановлюють порядок підготовки, розроблення і розгляду матеріалів проекту ОВНС, що додається до проектної документації на нове будівництво, розширення, реконструкцію та технічне переоснащення об'єктів поводження з ТПВ, а також основні вимоги до складу й змісту цих матеріалів. До об'єктів поводження з ТПВ відносять місця й об'єкти, що використовуються для збирання, перероблення, утилізації, вилучення, знешкодження і захоронення ТПВ: сміттєсортувальні комплекси, сміттєперевантажувальні станції, сміттєпереробні заводи, сміттєспалювальні заводи, піролизні установки, полігони ТПВ. Метою розробки матеріалів ОВНС об'єктів поводження з ТПВ є визначення заходів, технологій та устаткування, що забезпечують дотримання сучасних екологічних і санітарних вимог, будівельних норм і правил. Проект ОВНС (надається у складі робочого проекту об'єктів для оцінки державними санітарними органами та державною екологічною експертизою) повинен містити наступні розділи: характеристика території (майданчика) розміщення об'єкта поводження з ТПВ; характеристика об'єкта ТПВ; види та джерела впливу об'єкта поводження з ТПВ на довкілля; оцінка впливу об'єкта поводження з ТПВ на довкілля; заходи та технології щодо запобігання або зменшення негативного впливу об'єкта поводження з ТПВ на довкілля; аварійні впливи; протиаварійні заходи; заява про екологічні наслідки діяльності.

Полігони ТПВ - це природоохоронні споруди, що призначені для їх складування І забезпечують захист від забруднення.

Різноманітність конструктивних особливостей технічних систем екологічної безпеки (ТСЕБ) величезна. Проте наведені вище базові принципи створення природоохоронних технологій при застосуванні до конкретних умов виробництва з урахуванням сучасного стану місцевих екосистем і природних особливостей територій дозволяють виконати екологічне обґрунтовування проектів і оцінити масштаби їх використання. Розглянемо приклади практичного використання ТСЕБ у системі ПЕК, промислового виробництва, на транспорті, в комунальному й сільському господарстві. Виходячи з досвіду, при розробці ТЕО проектів житлових районів міст, промислових зон і підприємств, необхідно: для цивільних об'єктів навести площу території, що забудовується, кількість жителів, характеристики житлового фонду, поверховість селітебних районів, рівень їх благоустрою й інші параметри; для промислового об'єкта - його виробничі характеристики, найменування виробництв і технологічних процесів, робота яких супроводжується викидами (скидами) забруднюючих речовин чи утворенням відходів, об'єми споживання електроенергії, тепла, води, сировини, напівфабрикатів й інших видів ресурсів. Водно-фізичні властивості міських ґрунтів змінюються в результаті будівництва і розвитку комунікацій, витоків з водопровідних і каналізаційних систем, запужувальної дії випадання міського пилу. В наслідок порушення верхнього ґрунтового горизонту інтенсифікується поверхневий стік. Порушення геологічного середовища спостерігається на міських територіях на глибинах 10-30 м, де формуються геотермічні аномалії з перевищенням температури над фоновою на 2-6°С, що у свою чергу в дисперсних породах збільшує їх фільтруючу здатність, зменшує в'язкість, пластичність і вологоємність, тобто інженерно-геологічні характеристики несучих порід. Далі, зміна мікробіологічних характеристик і обстановок, хімічного складу і температурного режиму підземних вод призводить до збільшення агресивності порід, що зменшує стійкість бетону, залізобетонних і металевих конструкцій. Урбанізація досить сильно впливає на гідрологічні процеси.

Щодо підприємств ПЕК, то проблемними задачами є: зниження утворення забруднень в джерелі (рециркуляція газів, зниження коефіцієнта надлишку повітря; двосталійне горіння, вдосконалення повітроподачі, пристроїв для горіння, використання гідропалив); зниження забруднень на шляху їх поширення (удосконалення золовловлювачів, способів сіркоочищення, азотоочищення, каталітичного очищення, способів очищення чи утилізації нафтовмісних вод, створення шумоглушників і екранів тощо). Необхідність еколого-економічного регулювання аеротехногенного впливу підприємств ПЕК обумовлена пріоритетністю проблеми скорочення викидів шкідливих речовин у повітряний басейн. Традиційний підхід до зниження цього впливу ґрунтується на оцінці природоохоронної діяльності підприємств ПЕК за кількістю уловлених шкідливих речовин у системах очищення і передбачає оптимізацію технологічних процесів згідно критеріїв екологічної безпеки на всіх етапах технологічного ланцюжка виробництва тепла й електроенергії з органічного палива - вибір палива, підготовка палива, спалювання палива, очищення газів, що відходять, емісія забруднюючих речовин в повітряний басейн. Критерієм вибору палива є максимальний еколого-економічний ефект, що полягає в економічно обґрунтованому використанні палива у технологічному процесі виробництва енергії з мінімальним збитком для довкілля. З цією метою в ТЕО проводиться аналіз технічних характеристик палива - зольності, сірчистості, вологості й теплоти згоряння, а потім - вибір раціональних технологічних елементів: на етапі паливопідготовки передбачається різке зменшення сірчистості палива, використання технології гідропалив, комбінування палива з комунально-побутовими відходами і відходами деревопереробки; на етапі спалювання палива використовується введення рециркуляційних газів, зниження коефіцієнта надлишку повітря, двостадійне спалювання палива; на етапі пилогазоподавлення проектуються електрофільтри, термічна нейтралізація. Підприємства ПЕК негативно впливають на водні об'єкти, в основному, у формі теплового забруднення, яке призводить до цілого комплексу як прямих, так і непрямих негативних наслідків - у 5-6 разів у типовій водоймі-охолоджувачі збільшується випаровування води, що значно підвищує мінералізацію вод, порушує карбонатно-кальцієву рівновагу, знижує розчинність кисню. Основні наслідки теплового забруднення водного об'єкта зводяться до наступного: посилюється чутливість організмів до токсичних речовин; відбувається зміна звичайної водної флори синьо-зеленими водоростями, продукти відмирання яких токсичні; зменшується вміст розчиненого кисню й одночасно збільшується потреба в кисні для дихання організмів і деструкції органічних речовин; змінюється сольовий склад; відбувається заміна видового складу фіто- і зоопланктону на толерантний до високої температури, а на рівні спільнот змінюються функціональні характеристики, що Ґрунтуються на співвідношенні продукції до деструкції. Б існуючих водоймах-охолоджувачах підвищення температури води зазвичай перевищує встановлені нормативи, особливо в літній період. Причиною цього часто є некоректний розрахунок розведення нагрітих вод у водоймі, при якому передбачається, що в розведенні бере участь весь об'єм водойми, тоді як зазвичай теплі води залишаються поблизу поверхні водойми і не змішуються з нижніми шарами. Більш правильний підхід - встановлення регіональних нормативів для температур тільки поверхневих вод, а не середніх на всій глибині. -Підприємства ПЕК, що працюють на твердому паливі, потребують розміщення золошлаковідвалів, які породжують самостійні екологічні проблеми. Підвищення енергозбереження й екологічної безпеки енергетики необхідно розглядати комплексно за всіма трьома складовими ПЕК: видобування, обробка і транспортування палива; генерація енергії; транспортування і споживання енергії. Всі згадані основні впливи необхідно враховувати при розробці ТЕО енергетичних об'єктів.

Під гідротехнічною спорудою (ГТС) розуміються інженерні споруди, що дозволяють здійснювати різні водогосподарські заходи, а також використовувати водні ресурси і запобігати шкідливій дії води і рідких відходів. Виділяють такі види ГТС: морського побережжя (берегозахисні споруди тощо); на річках, озерах і водосховищах; на водних шляхах і портах; гідротранспортні, дренажні й польдерні системи. З метою запобігання аварій і негативних наслідків функціонування ГТС для діючих об'єктів виробляється паспорт безпеки (цей документ вважають одним з різновидів екологічного паспорта природокористувача), що слугує основним обґрунтовуючим документом їх надійності. При складанні паспорта повинні бути визначені всі можливі джерела небезпеки, а також проведено повне виявлення ступеня небезпеки ГТС і розроблені сценарії можливих аварій. Екологічна оцінка ТЕО проектів ГТС охоплює всі сторони взаємодії об'єкта з компонентами довкілля, у тому числі використання наступних засобів і методів гідротехнічного забезпечення: регулювання стоку за допомогою водосховищ гідровузлів; створення підпорів води шляхом будівництва руслових водопідпірних споруд; днопоглиблювальні роботи і регулювання русел; перекриття заплавної гідрографічної сітки глухими дамбами-переїздами; перекриття заплав насипами і дамбами обвалування; рибозахисні й рибопропускні споруди. В результаті впливу засобів гідротехніки розвиваються численні антропогенні зміни. Серед пріоритетних природоохоронних заходів на ГЕС, що експлуатуються, виділяються загальні технічні рішення із забезпечення екологічної безпеки: відновлення втрачених елементів природного середовища; захист абіотичних І біотичних компонентів природно-технічної системи; імітація природних умов; моніторинг природно-технічної системи; створення сприятливих умов проживання людей. Важливо враховувати екологічні впливи гідротурбінного устаткування, що характеризується великим спектром негативних наслідків (зокрема, травмуванням гідробіонтів, забрудненням водного середовища нафтопродуктами, шумом, вібрацією тощо).

Нині в гірничовидобувній промисловості не більше 1% від загальної маси корисних копалин раціонально використовується після переробки. Саме їх видобування супроводжується величезними попутними масами незатребуваної речовини.

Підземна розробка родовищ корисних копалин ведеться на шахтах (вугілля, в'язкі бітуми, сіль тощо) і рудовищах (руди чорних і кольорових металів). Основна технологічна схема гірничовидобувного виробництва складається з наступних інваріантних до виду корисної копалини операцій: видобування гірничої маси (супроводжується деформацією масиву порід, руйнуванням поверхні, зниженням продуктивності ґрунтів, зниженням стійкості споруд і комунікацій, зміною гідрогазодинаміки масиву й акваторій, зміною хімізму масиву породи, зміною силових полів); вентиляція підземних виробок (забруднення атмосферного повітря пилом і продуктами вибуху); шахтний водовідлив (забруднення підземних і поверхневих вод); переміщення видобутої речовини; складування видобутої речовини (супроводжується відторгненням земель, механічним і хімічним забрудненнями середовища, зміною його аеродинаміки); споживання продукції й утворення твердих, рідких і газоподібних відходів (супроводжується забрудненням акваторій, скороченням водних запасів, зниженням родючості ґрунтів, затопленням, заводненням і деформацією поверхні, газодинамічним, акустичним і радіаційним забрудненням); споживання і виділення енергії (дія силових полів, теплові, світлові й інші фізичні ефекти). Виділяють геомеханічні, гідромеханічні, аеродинамічні, біоморфологічні типи порушень, а до головних різновидів забруднень відносять літосферні, гідросферні, атмосферні, біоценотичні. Основні форми геомеханічних порушень - деформації, провали, виймання ґрунту, насипи; гідродинамічних порушень - зарегульованість, затоплення, виснаження, заводнення, підпір тощо; аеродинамічних порушень - розрідження, збурення, інверсія; біоморфологічних порушень - пошкодження, знищення, розлякування. Серед літосферних забруднень виділяють: засмічення, запорошення, замазучення, закиснення, замулювання тощо; гідросферних забруднень - основні форми сапробних забруднень (забруднення відмерлою органічною речовиною) - евтрофія і гіпертрофія; голобних (забруднення мінеральними речовинами) - засолення хімічними речовинами (твердими, рідкими і газоподібними), закиснення, мінералізація, замутнення і загазованість; атмосферних забруднень - загазованість, зараження, запорошення, задимленість тощо; біоценотичних забруднень - заростання, некроз тощо. Підземні гірські роботи дуже негативно впливають на гідрогеологію прилеглих територій. При вилученні великих об'ємів корисних копалин, особливо з використанням систем розробки з обвалом верхніх порід, в зону зсуву залучаються водоносні горизонти. Великі маси вод, що відкачуються з родовищ, негативно впливають на стан гідроресурсів і ґрунтів не тільки поблизу місця проведення гірських робіт, але і на значних прилеглих територіях. Найпоширенішими забруднюючими речовинами рудникових вод є хлористі сполуки, вільна сірчана кислота, розчинені солі (сульфати заліза, міді, цинку, марганцю, нікелю тощо).

Системи екологічної безпеки на гірничих підприємствах орієнтовані на постійний моніторинг геомеханічного стану породного масиву, транспортних шляхів, вентиляційних і водовідливних засобів, а також пов'язаних з ними очисних споруд. Самостійну задачу складає також безперервний аналіз загазованості й запорошеності гірничих виробок для попередження вибухонебезпечних ситуацій. Захист водотоків передбачає: організований стік зливових і технічних вод шляхом устрою спеціальних гідротехнічних споруд (водозбірних лотків, бетонних водовипусків тощо); будівництво відвідних каналів чи пристроїв для пропуску води природних водотоків і перехоплення схилового стоку при розміщенні породних відвалів в балках і ярах; устрій обвалування, нагірних канав, водовідводів тощо при розміщенні відвалів і кар'єрів на схилах; забезпечення заходів з регулювання водного режиму в рекультиваційному шарі; створення водонепроникного екрану за наявності в основі рекультиваційного шару токсичних порід; заходи, що виключають заболочування рекультивованої поверхні; формування відвалів з порід, схильних до горіння, за технологічною схемою, що виключає їх самозагорання (при цьому рекультиваційний шар відвалів повинен створюватися з порід, придатних для біологічної рекультивації). При підземній розробці необхідно: перед відсипанням шахтних відвалів з відведених для них ділянок знімати родючий шар ґрунту; в рекультивацію земель, порушених внаслідок опускання земної поверхні з утворенням на ній прогинів і провалів, включати зняття

Ситуаційний план: І - родовище; 2 - збагачувальна фабрика; З - пульпопровід; 4 - очисні споруди шахтних вод; 5 - очисні споруди стічних вод збагачувальної фабрики; б - відстійник; 7 — селище

Рис. 4.І. Ситуаційний план: І - родовище; 2 - збагачувальна фабрика;

З - пульпопровід; 4 - очисні споруди шахтних вод; 5 - очисні споруди стічних вод збагачувальної фабрики; б - відстійник; 7 — селище

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Питання оцінки впливу на навколишнє середовище» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Практичні методи екологічного захисту в ТЕО проектів“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • АНТРОПОГЕННІ ПРОБЛЕМИ ДОВКІЛЛЯ В УКРАЇНІ

  • Галузеві та регіональні екологічні проблеми

  • Проблеми збереження біорізноманіття

  • НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОЦІНКИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  • Українське екологічне законодавство

  • Порівняння й адаптація екологічного законодавства України до чинного в ЄС

  • СПОСТЕРЕЖЕННЯ І КОНТРОЛЬ ЗА СТАНОМ ДОВКІЛЛЯ

  • Державний екологічний моніторинг в Україні

  • Принципи створення експертно-інформаційних систем для цілей ОВНС

  • Екологічне нормування та елементи системи управління охороною довкілля

  • Принципи екололого-економічної оцінки виробництва

  • ЕКОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЕКТІВ І ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  • Практичні методи екологічного захисту в ТЕО проектів
  • Елементи системи управління охороною навколишнього середовища на підприємствах

  • Процедури екологічного супроводу планованої господарської діяльності

  • Критеріальна основа оцінок впливу та методи оцінки інтенсивності техногенних навантажень на навколишнє середовище

  • СКЛАДОВІ СИСТЕМИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОЦІНКИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  • Оцінка впливу на навколишнє середовище

  • Державна та громадська екологічна експертиза

  • Державний контроль за виконанням вимог екологічної оцінки

  • ВИСНОВКИ