Розділ «4.3. Видова структура угруповань та способи її виявлення»

Ви є тут

Екологія

Під видовим складом біоценозу розуміють набір рослин, тварин, мікроорганізмів, який є у даному біоценозі, включаючи всі групи організмів (види всіх типів). Для кожного біоценозу характерні свій особливий набір видів та їх певна кількість та співвідношення. Видовий склад для еколога слугує інформацією про даний біоценоз, і досвідчений еколог по видовому різноманіттю та кількісним характеристикам окремих видів може визначити, про який біоценоз йдеться. Одні біоценози надзвичайно багаті (тропічний ліс), інші — бідні (тундри, пустелі).

Визначення видового складу — надто складна і клопітка робота, яка потребує спеціальних знань і великих трудових затрат. Складність її полягає в тому, що угруповання значно різняться між собою видовим різноманіттям, яке є одним з основних показників структури біоценозу. З одного боку, охарактеризувати видовий склад угруповання нескладно: перелічити види, які в ньому виявлені, скласти їх список і, нарешті, дати оцінку видового багатства. З іншого боку, трудність полягає в тому, що не всі ділянки обстежуваного нами угруповання мають однакові кількісні показники видового складу. Вони дістають ззовні концентровану енергію та біогенні матеріали і живуть лише за рахунок розсіяної енергії сонячного випромінювання (ліси і степи, озера, збагачені стоками водозбірних басейнів). Видова різноманітність угруповань змінюється в часі й є наслідком складних процесів імміграції та еміграції видів, які відбуваються в кожній екосистемі з більшою чи меншою інтенсивністю.

Для зручності при порівнянні різних біоценозів користуються ознакою видового насичення, під яким розуміють кількість видів, яка припадає на одиницю площі.

Залежно від типу біоценозу, видове насичення визначають на І м кв., 100 м кв., 0,25 га або 1 га.

Зрозуміло, не всі види відіграють однакову роль у біоценозі, яка визначається, насамперед, кількісним співвідношенням між видами.

Оцінку кількісного співвідношення між видами в біоценозі можна здобути кількома способами:

Методи абсолютного обліку — враховується кількість особин даного виду без співвідношення до кількості особин інших видів:

· числові прямого обліку;

· шкальні прямого обліку;

· непрямий облік.

Числовими методами прямого обліку визначають кількість особин (пагонів), їх вагу на одиницю площі (об'єму) або одиниці об'єму на одиницю площі (об'єм угруповання).

Шкальні методи використовують для характеристики виду за шкалами рясності, тобто встановлення ступенів рясності, до одного з яких належить даний вид.

Методи непрямого обліку застосовують для визначення ознаки, пов'язаної з кількісною характеристикою виду. Для рослин — це вкриття ґрунту проекціями рослин, найменша віддаль між рослинами, сума поперечних перетинів стовбурів дерев і т.д., для тварин — кількість нір, гнізд, кормових столиків, викидів ґрунту тощо.

Методи відносного обліку — встановлюється співвідношення між чисельністю різних видів, що входять до складу біоценозу. Найточніші результати отримуємо під час абсолютного обліку, але й вони не дають незаперечних результатів, що пов'язано з низкою суб'єктивних причин, серед яких основною є фаховий рівень обліковця. Особини в біоценозі не рівноцінні як за масою, розміром, біологічними та екологічними особливостями, так і за роллю того чи іншого виду в даному угрупованні. У рослин, особливо у трав, важко визначити особину, бо вони мають багато пагонів, оскільки і етологічні особливості тварин унеможливлюють отримання абсолютних даних. В переважній більшості застосовують бальний метод. За допомогою цього методу отримується достатня інформація для розуміння ролі того чи іншого виду в біоценозі. Бальний метод найбільш поширений (Шкала Друде).


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологія» автора Л.А.Ломіш на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „4.3. Видова структура угруповань та способи її виявлення“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1 ЕКОЛОГІЯ ЯК ПРИРОДНИЧА НАУКА

  • 1.2. Коротка історія становлення екології як науки

  • 1.3. Рівні організації живої матерії. Галузі та підрозділи екології

  • 1.4. Закони, категорії та методи екології

  • 1.5. Екологія — теоретична база заходів з охорони природи

  • Питання для самоперевірки

  • Розділ 2 АУТЕКОЛОГІЯ (ФАКТОРІАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ)

  • 2.2. Екологічний фактор. Класифікація екологічних факторів, їх вплив на живі організми

  • 2.3. Лімітуючі фактори. "Закон мінімуму" Лібіха

  • 2.4. Взаємодія екологічних факторів. "Закон толерантності" Шелфорда

  • 2.5. Біотичні фактори. Форми біотичних відносин

  • 2.6. Антропогенні фактори

  • Питання для самоперевірки

  • Розділ 3 ДЕМЕКОЛОГІЯ

  • РОЗДІЛ 4 ЕКОЛОГІЯ УГРУПОВАНЬ

  • 4.3. Видова структура угруповань та способи її виявлення
  • 4.4. Концепція біотичного угруповання

  • 4.5. Класифікація елементів угруповання та концепція екологічного домінування

  • 4.6. Поняття про екологічну нішу. Потенційна та реалізована екологічні ніші

  • 4.7. Динаміка біоценозу як результат міжвидових взаємовідносин. Типи сукцесій

  • 4.8. Індикативне значення організмів

  • Розділ 5. БІОГЕОЦЕНОЛОГІЯ (ВЧЕННЯ ПРО ЕКОСИСТЕМИ)

  • Розділ 6 ЕКОСИСТЕМИ СВІТУ

  • 6.4. Вічнозелений тропічний дощовий ліс

  • 6.5. Степи

  • 6.6. Пустелі

  • 6.7. Болота

  • 6.8. Водні екосистеми

  • Питання для самоперевірки

  • Розділ 7 ГЛОБАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ (ВЧЕННЯ ПРО БІОСФЕРУ)

  • ПРАКТИКУМ З ОСНОВ ЕКОЛОГІЇ

  • Вчення про фактори навколишнього середовища

  • Список використаної літератури