Розділ 1 СУЧАСНА ЕКОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ ТА ГОЛОВНІ ЕКОГЕОГРАФІЧНІ ПРОБЛЕМИ В УКРАЇНІ

Рівень ґрунтових вод улітку зменшився майже на один метр. Половина кількості малих річок пов'язана з меліоративними системами, що призвело до внутрішнього перерозподілу їх стоку, а іноді вода стала непридатною для споживання. Більше ніж удвоє скоротилася кількість болотних видів рослин. Порушилися умови відтворення дикої фауни, зменшилися площі мисливських угідь, знизився вилов риби у 5 разів, на значних площах висихає ліс тощо.

Несприятлива екоситуація склалася уздовж магістралей автошляхів, де спостерігається значне забруднення ґрунтів важкими металами, канцерогенами, нафтопродуктами. Ділянки впродовж магістралей нафто- і газопроводів належать до територій потенційного хімічного забруднення (можливі аварійні ситуації).

Територія Донецького вугільного басейну освоєна давно й дуже інтенсивно. Поєднання вугледобування і підприємств важкої промисловості зумовило складну екологічну ситуацію (забруднення атмосфери, комплексне порушення земель гірничими розробками та ін.). Сільськогосподарські землі, розташовані поблизу промислових центрів (приміське господарство з високим рівнем хімізації), використовуються досить інтенсивно і мають ознаки деградації. Надзвичайно важливим є питання втрати продуктивності земель за рахунок наступу ареалів промислової й міської забудови на сільськогосподарські землі.

Дніпровсько-Криворізько-Запорізький промисловий регіон характеризується одним із найвищих рівнів забруднення атмосфери, що є результатом впливу трьох промислових центрів, які мають великі обсяги шкідливих викидів і розміщені недалеко один від одного. У зоні їх впливу перебувають великі ділянки цінних сільськогосподарських земель. їх хімічне забруднення пов'язане не тільки з інтенсивною хімізацією сільського господарства, а й із промисловим забрудненням навколишнього середовища.

У південно-степовій (сухостеповій) підзоні України і прилеглих частинах Кримського півострова внаслідок інтенсивного зрошення земель виникла критична екоситуація: тут відбуваються процеси підтоплення і вторинного засолення зрошуваних земель, активізуються суфозійно-просадкові явища на ділянках, утворених супіщаними і суглинистими ґрунтами, а також посилюється загальне хімічне забруднення ґрунтів і води у зв'язку з внесенням великих доз мінеральних добрив та пестицидів.

Природно-рекреаційні території, розташовані уздовж узбережжя Чорного та Азовського морів, протягом тривалого часу приваблюють велику кількість рекреантів унікальністю й лікувальними властивостями. Нині це зона, на якій склалася досить несприятлива екологічна ситуація внаслідок забруднення морського узбережжя Чорного й Азовського морів, різкого зменшення водопостачання, забруднення міст автотранспортом (зокрема, в Одесі, Миколаєві, Маріуполі та ін.)" яке збільшується і може призвести до подальшого погіршення екологічної ситуації в цьому регіоні.

У зв'язку з такою складною екоситуацією змінюються умови проживання населення, стан природних ресурсів, що негативно впливає на здоров'я людей. Як наслідок, наприклад, в Україні втрати національного продукту становлять 16—20 % і є одними з найбільших у світі. Це зумовлює актуальність і потребу дослідження екологічної ситуації з метою її поліпшення.

Використання системного підходу до аналізу й оцінювання екоситуації в Україні сприяло її картографічному моделюванню як єдиного цілого. Оскільки складові екологічної ситуації дуже різні й численні, розглянемо картографування тих частин, які можуть характеризувати суб'єктно-об'єктні взаємозв'язки в системі "суспільство — природа". До суб'єкта дослідження належить населення України, а до об'єкта — навколишнє середовище, що аналізується переважно як середовище життя населення. Для картографування якісного стану природної складової навколишнього середовища використовуються показники несприятливих природно-антропогенних процесів і явищ (ступінь охоплення ними території) та забрудненість природного середовища (хімічна й радіаційна), яка охоплює атмосферне повітря, природні води і ґрунти. З метою картографування антропогенно-техногенних компонентів екоситуації застосовують показники територіальної концентрації виробництва, господарської та демографічної освоєності території та ін. (рис. 1.5). При цьому не виключається вплив на гостроту екологічної ситуації інших компонентів навколишнього середовища.

У процесі еколого-картографічного оцінювання перерахованих компонентів зважали на такий принцип: якщо в деяких регіонах збігаються високі показники промислової, сільськогосподарської і демографічної освоєності території та забруднення природного середовища, то в них можливі умови для гострої екоситуації. З метою екологічної оцінки використали співвідношення вмісту в природному середовищі окремих забруднювачів з їх ГДК або розрахункових інтегральних ГДК, а за їх відсутності (особливо для природних і соціально-економічних процесів) — з фоновими або середніми для країни значеннями.

Щоб відобразити територіальну характеристику промисловості й сільського господарства, застосували коефіцієнт територіальної концентрації виробництва. Це співвідношення для адміністративного району та України загалом: валової продукції, основних виробничих фондів, кількості зайнятих у всіх галузях господарства. За допомогою середньозваженого арифметичного значення і середнього квадратичного відхилення визначено кількісну й якісну шкалу районування території: низька (інтегральний показник від 0 до 2), середня (2—10), підвищена (10—18), висока (18—26), дуже висока (понад 26). Високі й дуже високі зони концентрації виробництва характерні для Донецько-придніпровського регіону та переважної більшості обласних центрів України (див. рис. 1.5).

Як уже зазначалося, сучасну екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, і головною причиною цього є недбалість та нехтування об'єктивними законами розвитку та відтворення природно-ресурсного комплексу держави. Крім того, розрізняють такі основні причини погіршення екологічної ситуації в межах України:

— екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, що тривало протягом десятиріч, без урахування здатності природних регіонів до самовідновлення і самоочищення;

— довготривале адміністративно-командне концентрування на невеликих площах великої кількості потужних промислових комплексів, прискорена реалізація гігантських планів втручання у природне середовище;

— "перехімізація" сільського господарства і хибні засади його організації;

— збільшення обсягу меліоративних робіт та їх проведення у величезних обсягах без належних наукових обґрунтувань й ефективних технологій;

— відсутність об'єктивних довгострокових екологічних експертиз усіх планів і проектів розвитку промисловості, енергетики, транспорту тощо;

— використання на переважній більшості виробництв старих технологій та обладнання, що давно потребують заміни.

Висока частка ресурсо- та енергоємних технологій, їх упровадження і нарощування найдешевшим способом — без будівництва очисних споруд;

— брак ефективних законів щодо охорони природного середовища та підзаконних актів для їх ефективної реалізації;

— немає постійної об'єктивної інформації про екологічний стан довкілля і причини його погіршення;