Розділ 1 СУЧАСНА ЕКОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ ТА ГОЛОВНІ ЕКОГЕОГРАФІЧНІ ПРОБЛЕМИ В УКРАЇНІ

Ці складові ризику важливі для суспільства, особливо якщо їх вияви і наслідки збігаються або провокують один одного. Залежно від характеру вияву складові екологічного ризику поділяються на катастрофічні (раптові, швидкі) та повільні. Катастрофічний екологічний ризик є природного і техногенного походження. До природних належать такі несприятливі природні процеси й явища, як землетруси, повені, зсуви тощо. Джерела і райони можливого порушення навколишнього середовища техногенними чинниками вузько локалізовані та, як правило, добре вивчені. Техногенні катастрофи виникають у місцях зосередження промислового виробництва, особливо хімічної орієнтації. Наслідки і масштаби таких катастроф часто непередбачені. Встановити закономірності вияву екологічних ризиків майже неможливо. Поняття короткотривалого техногенного ризику пов'язане з аваріями. До довготривалих екологічних ризиків належать: тривалі за часом несприятливі природні процеси й явища (постійне підтоплення території проживання населення, різні види ерозії ґрунтів тощо), а також зміни в навколишньому середовищі, зумовлені техногенним навантаженням.

Виокремлюють дві головні складові екологічного ризику:

— небезпечні явища та джерела їх виникнення (специфіка і масштаби дій);

— вразливість живих організмів, насамперед, людського населення (його реакція, адаптаційні властивості), а стосовно території — її стійкість до техногенного навантаження*23.

*23: {Барановський В.А. Екологічний атлас України. – К.: Географіка, 2000. – С.5.}

Найбільшу небезпеку для живих організмів, у тому числі людини, становить екологічний ризик, зумовлений техногенною дією на природне середовище. Він збільшується з наближенням ступеня антропогенного тиску до критичного рівня граничнодопустимого антропогенного навантаження, що визначає межу стійкості навколишнього середовища, унаслідок перевищення якої починається незворотне руйнування екосистем. Тому величину потенційного екологічного ризику доцільно визначати за формулою*24:

*24: {Там само. – С. 34. }

де Т — величина техногенного навантаження на природне середовище; С — потенціал стійкості природного середовища до техногенного навантаження; Н — ступінь ураженості території несприятливими природно-антропогенними процесами.

Ця величина ризику характеризує екологічну вразливість території без конкретної прив'язки до суб'єкта оцінювання. Ближче до такого суб'єкта може бути населення, особливо його здоров'я, оскільки забруднення природного середовища оцінювалося за гігієнічними нормативами. Для цього розроблено рівняння регресії:

де х — кількісний показник потенційного екологічного ризику (Е); у — середньорічна кількість хворих у зв'язку з гостротою екоситуації (теоретичний кількісний показник). Підставляючи у цю формулу вихідні дані, розрахуємо частку екологічного фактора у захворюваності населення для будь-якої території України (рис. 1.3).

Складовою екологічного ризику є радіаційний ризик (Р), розрахунки якого виконані в межах адміністративних районів України за сумарною щільністю забрудненості території цезієм – 137, стронцієм – 90, плутонієм – 239, 240 (З), їх біогенною активністю (коефіцієнтами переходу з ґрунтів у рослинність і харчові ланцюги) (А), а також за густотою населення (Н):

де Зр, Зу — нормована і масштабована сумарна кратність перевищення нормативної щільності забрудненості території перерахованими радіонуклідами в адміністративному районі та їх середнє арифметичне значення в Україні; Ар, Ау — коефіцієнти переходу радіонуклідів у рослинність і харчові ланцюги в адміністративному районі та їх середнє арифметичне значення в Україні; Нр, Ну — густота населення в адміністративному районі та її середнє арифметичне значення в Україні (рис. 1.4).

Є дві концепції зменшення екологічного ризику, які залежать від його головних факторів: характеру небезпечного явища й реакції на нього населення. Згідно з першою концепцією (нині вона переважає) зниження ризику потрібно здійснювати шляхом боротьби з власне небезпечним явищем, у тому числі техногенним навантаженням на природне середовище, використовуючи різні технічні й виробничі засоби та заходи з метою охорони природи. Сутність другої концепції випливає з того, що екологічний ризик може зменшуватися шляхом оптимізації соціально-економічних умов, що сприяє підвищенню стійкості населення до цього ризику.

Регулювання екологічних ситуацій у певних межах досягається за допомогою дій та заходів технологічного, правового, організаційного, економічного, науково-інформаційного, архітектурно-планувального, ландшафтно-меліоративного й освітньо-виховного характеру, а також шляхом раціональної територіальної організації господарської діяльності на основі міжнародного співробітництва. Розрізняють такі дії щодо регулювання екологічних ситуацій:

— активні, спрямовані на зміну режиму функціонування природних, природно-технічних і технічних систем з метою досягнення потрібного стану навколишнього середовища. Активні дії в оперативному режимі пов'язані з регулюванням технологічних процесів (наприклад, зменшення викидів забруднювальних речовин, зниження споживання сировини та енергії тощо), регламентацією функціонування міського середовища, локалізацією та ліквідацією наслідків аварій, утилізацією відходів та ін. До активних дій довгострокового характеру належать раціональне розміщення об'єктів будівництва, зміна територіальної структури використання земель, фітолісомеліорації тощо;

— нормативні, спрямовані на реалізацію екологічних стандартів та норм у процесі здійснення екологічного інспектування, екологічної експертизи, паспортизації й сертифікації, прокурорського нагляду, оцінювання впливу на навколишнє середовище та ін.;

— адаптивні, спрямовані на пристосування до режиму функціонування природних систем. Це здійснюється шляхом виведення нових сортів сільськогосподарських культур, які відповідають певним біокліматичним умовам, "уписування" будинків та населених пунктів загалом у ландшафт (створення "екополісів", "еко-сіті", міст-садів тощо), раціонального розміщення будівель із метою регулювання вітрового, температурно-воложистого і світлового режимів, будівництва біопозитивних й енергоактивних будинків, раціонального розміщення промислових виробництв.

Нині є та розробляється велика кількість науково обґрунтованих постанов, нормативів, правил, державних стандартів, за якими регламентується господарська діяльність, встановлюються граничнодопустимі концентрації шкідливих і токсичних компонентів у ґрунтах, підземних і поверхневих водах тощо. На основі цих документів та екологічного законодавства в Україні розроблено систему заходів на державному, відомчих та об'єктних рівнях, що регламентують ведення екологічно безпечної господарської діяльності, будівництво різних споруд, межі забруднення природного середовища в рамках не лише окремих локальних систем, а й великих регіонів, держави в цілому. Такі заходи можна об'єднати у три основні групи — соціально-організаційні, оцінювально-прогнозні та технічні (табл. 1.3). Усі види заходів взаємопов'язані і є основою для організації безпечної життєдіяльності. Якщо їх правильно дотримуватися, можна не тільки зберегти стан навколишнього середовища, а й поліпшити його, уникнути екологічно небезпечних явищ і катастроф, зумовлених антропогенно-техногенною діяльністю.

Таблиця 1.3. Заходи щодо захисту від несприятливих явищ*25

*25: {Боков ВЛ., Лущик А.В. Основы экологической безопасности: Учеб. пособие. — Симферополь: СОНАТ, 1998. — 224 с.}