Розділ 4 МОРФОЛОГІЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

Українська мова професійного спілкування


Нормативні аспекти граматичних категорій іменника (рід, число, відмінок)


Іменник - це самостійна повнозначна частина мови, яка виражає значення предметності в граматичних категоріях роду, числа, відмінка і відповідає на питання хто? що?

Рід - це одна із найважливіших категорій іменника. Іменники української мови, які вживаються у формі однини, мають рід - чоловічий, жіночий, середній. Його визначають з увагою на лексичне значення та формальні показники (закінчення).

Лексичне значення слова впливає на визначення роду іменників, що є назвами осіб:

- іменники чоловічого роду позначають осіб чоловічої статі, напр.: батько, Микола, Ілля, вельможа, гульвіса, Коцюбинський, Кутній, директор. Показником роду цих іменників є закінчення -о, -а (-я), нульове, а також прикметникового походження закінчення -ий (-Ш). Незмінні іменники значення чоловічого роду виражають лише лексично, напр.: аташе, кюре, денді, рефері, рантьє, портьє, куртьє, круп 'є.

Варто зазначити, що назви осіб із закінченням -о, крім чоловічого, бувають ще середнього роду, напр.: хлоп 'ятко, дівчатко. Іменники типу ледащо, незнайко, громило, здоровило, забудько, які, маючи формальний показник чоловічого та середнього роду (закінчення -о), є іменниками спільного чоловічого та середнього роду. Ця граматична характеристика означає, що в мовленні такі слова можна автономно вживати як іменники чоловічого роду і відповідно узгоджувати із залежними словами прикметникового типу (прикметниками, дієприкметниками, прикметниковими займенниками чи порядковими числівниками), а також координувати з формою роду дієслів минулого часу й умовного способу, напр.: Цей великий ледащо, Андрій, уже всім набрид, та іменники середнього роду для називання осіб жіночої статі, напр.: Вона таке ледащо! Позначаючи особу чоловічої статі, іменники середнього роду ледащо набувають додаткового негативного відтінку, напр.: Він таке ледащо!, як і, зрештою, займенник воно, який вказує на дорослу особу обох статей, напр.: Як воно буде вчитися далі?

Визначаючи рід таких іменників, як людина, перевагу слід надавати формальному показнику роду - закінченню -а, яке вважають основним засобом вираження значення жіночого роду (усі назви неістот із закінченням -а (-я) - це іменники жіночого роду). Не треба забувати і про можливість добору означень прикметникового типу словозміни, напр.: добра, мудра, смілива людина.

Особливої уваги потребують назви осіб чоловічого роду з нульовим закінченням. Помилки щодо вживання часто виникають через неправильне розуміння їх функціонального навантаження: багато цих іменників є назвами осіб за професією, родом занять, посадою, званням, їх використовують для позначення чоловіків і жінок, напр.: банкір, викладач, декан, депутат, заступник, міністр, начальник, нота-ріус, професор та ін. Використання іменників чоловічого роду для називання осіб жіночої статі пов'язане з наявністю / відсутністю мовних засобів означення цієї статі, напр.:

Шумне місто скажено вирує,

Я іду повз будинок "Вістей ",

І в вікні, де редактор працює,

Я не бачу блакитних очей (В. Сосюра).

Якщо їх немає, то узгоджене означення та присудок мають форму чоловічого роду, напр.: Наш керівник повернувся з відпустки. Форми жіночого роду набуває дієслово-присудок за умови наявності власного жіночого імені чи прізвища, займенника вона або інших синтаксичних показників, напр.: Наш керівник Марія Лозова першою привітала мене з призначенням на нову посаду.

Рідше трапляються у мовленні випадки, коли іменники жіночого роду, переважно це назви жіночих професій, використовують на позначення осіб чоловічої статі. Граматична форма роду іменника не змінюється від реальної її спрямованості на чоловіка: порядок застосування аналогічний до іменників чоловічого роду, пор.: Наша няня Марія захворіла але Наша няня Андрій захворів.

Окремо слід виділити іменники чоловічого роду прикметникового та дієприкметникового походження, утворені за словотвірною моделлю російської мови або запозичені з неї, напр.: керуючий, завідуючий, командуючий, виступаючий, віруючий. Якщо в українській мові є похідні іменники "із завершеною іменниковістю" стосовно граматичного роду, то немає потреби використовувати субстантиви, напр.: завідувач, командувач.

Іменників спільного (чоловічого і жіночого) роду із подібним значенням є мало, напр.: голова, колега, листоноша, староста, суддя їді деякі інші. їхня граматична форма цілком відображає пов'язане з позамовною дійсністю розрізнення статей, пор.: Наш листоноша приніс пошту і Наша листоноша принесла пошту.

Значно більше в мові є іменників цього граматичного типу, що виступають назвами осіб за їх внутрішніми чи зовнішніми ознаками і рівно-віддалені від обох статей, напр.: сирота, плакса, забіяка, непосида.

Іменниками спільного роду слід вважати українські прізвища, які закінчуються на -о, приголосний звук або мають орлексію -а (-я), напр.: Головко, Ткач, Сосюра, Краля. У мовленні рід цих іменників визначає власне ім'я чи по батькові, інші загальні назви, які мають чітку вказівку на рід, напр.: Володимир Сосюра (чол. рід), але Ольга Сосюра (жін. рід), депутат Ткач перейшов в іншу фракцію (чол. рід), але пані Ткач - депутат обох скликань (жін. рід).

Не мають родових відповідників деякі відприкметникові іменники чоловічого роду на -ець, напр.: щасливець, умілець, мудрець. Відсутність співвідносних форм роду можна пояснити тим, що спеціалізація іменників із значенням носія ознаки (стану) не створює такої потреби, оскільки похідні цього типу є не ідентифікуючими номінаціями, а найменуваннями, що містять у собі лише характеризуючу інформацію про означуваний предмет1.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська мова професійного спілкування» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 4 МОРФОЛОГІЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Комунікативна функція

  • Пізнавальна функція

  • Місце української мови серед інших мов світу. З історії становлення та розвитку української мови

  • Українська національна та літературна мова. Тенденції розвитку української літературної мови на сучасному етапі

  • Основні ознаки літературно? мови

  • Розділ 1. УКРАЇНСЬКА МОВА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ В АСПЕКТІ ТЕОРІЇ СТИЛІВ ТА КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ

  • Культура мови і культура мовлення. Комунікативні ознаки культури мовлення

  • Словники як джерело інформації. Роль словників у підвищенні мовної культури

  • Розділ 2 КУЛЬТУРА УСНОГО ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ

  • Види і жанри усного професійного мовлення

  • Український мовленнєвий етикет

  • Розділ 3 ЛЕКСИЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

  • Термін у системі професійного мовлення

  • Синоніми

  • Омоніми

  • Пароніми в діловому мовленні

  • Абревіатури в діловому мовленні. Правила скорочування слів

  • Розділ 4 МОРФОЛОГІЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ
  • Прикметник у професійному мовленні

  • Відмінювання прикметників

  • Норми вживання числівника в професійному мовленні

  • Особливості сполучуваності числівників з іменниками

  • Займенник у діловому мовленні

  • Дієслово в діловому мовленні

  • Розділ 5 СИНТАКСИЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

  • Порядок слів у реченні

  • Однорідні члени речення

  • Координація присудка з підметом

  • Складні випадки керування

  • Розділ 6 ДОКУМЕНТ ЯК ОСНОВНИЙ ВИД ПИСЕМНОГО ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

  • Основні реквізити документа, їхня характеристика

  • Загальні вимоги до оформлення та особливості мови ділових паперів

  • Характеристика найуживаніших документів. Вимоги до їх змісту та оформлення

  • Різновиди наукових робіт

  • Розділ І. Основні статистичні оцінки багатофакторного рівняння регресії