Розділ 4 МОРФОЛОГІЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

Українська мова професійного спілкування

Виділяють кілька груп іменників, у морфологічній формі яких не закладене розмежування за статтю:

• 1) назви наукових ступенів і звань, напр.: доктор, кандидат, професор, доцент',

• 2) офіційні, адміністративні, посадові назви, напр.: прем 'єр-міністр, президент, дипломат, посол;

• 3) назви осіб за військовими спеціальностями, напр.: воїн, боєць, офіцер, пілот, майор, капітан;

• 4) інші найменування соціально-оцінного типу, напр.: лауреат, інженер, консультант, інспектор тощо.

Більшість мовознавців дотримується думки, що назви осіб за професією з нейтралізованою родовою віднесеністю на рівні окремих лексем є типовими граматичними омонімами і виділяють родостатеву кореляцію.

Не можна стверджувати, що в літературній мові взагалі відсутні нормативні співвідносні форми чоловічого - жіночого роду, напр.: студент -" студентка, аспірант -> аспірантка, товариш -> товаришка, робітник -> робітниця. Процес творення похідних іменників жіночого роду не є простий. Треба уважно стежити за тим, щоб не порушити семантичної та формальної співвіднесеності, напр.: друкар і друкарка, секретар і секретарка. Варто зважати на контекст уживання таких назв професій, напр.: Зарахувати на посаду друкаря офсетного друку Кравець Л.П. і Зарахувати на посаду друкарки-референта Кравець Л.П.

Для виділення родостатевих протиставлень іноді послуговуються назвами типу жінка-міністр, жінка-банкір, жінка-економіст. Вживаючи такі складні найменування в мовленні, слід пам'ятати, що граматичну форму роду програмує основне слово, щодо якого прикладка є означенням, напр.: У парламенті виступала жінка -міністр.

З-поміж усього багатства суфіксальних словотворчих морфем із значенням жіночого роду треба вміти здійснити правильний вибір. Наприклад, співвідносні назви осіб жіночого роду за територіальною чи національною ознакою часто утворюються за допомогою суфікса -к(а), який приєднується до усічених основ іменників чоловічого роду, напр.: українець -" українка, львів янин -> львів янка, американець -> американка, але поляк -> полячка і полька, німець -> німка і німкеня. Зауважимо, що від багатьох назв населених пунктів, територій неможливо утворити однослівних назв осіб за ознакою місця проживання, а послуговуються розчленованим найменуванням, напр.: Кривий Ріг-" мешканець (мешканка) Кривого Рогу.

Сучасною тенденцією родової категоризації іменників є збільшення кількості іменників жіночого роду, які утворюються від іменників-назв осіб чоловічого роду і поглиблюють їх розрізнення за ознакою статі. Показниками роду таких іменників здебільшого є словотворчі суфікси. За допомогою суфіксів утворюються співвідносні іменники жіночого роду від іменників чоловічого роду на позначення осіб за фахом, суспільною діяльністю, національністю, територіальною належністю тощо, напр.: економіст -> економістка, прем 'єр -> прем 'єр-ка, депутат -> депутатка, завідувач -> завідувачка. Особливо широко функціонують вони в розмовному мовленні, часто їх не фіксують словники. У мовленні, особливо діловому, неприйнятними є форми професорка, викладачка, начальниця.

Суфікс -к(а) витісняє в розряд пасивних формант -ис(а), який раніше активно використовувався в процесі творення співвідносних родових форм, напр.: директор -> директриса, актор -" актриса. Він конкурував з суфіксом -ш(а) як носієм значення "дружина відносно свого чоловіка", напр.: професор -> професорша. Випадків суфіксів-дублетів на позначення осіб жіночої статі за професійною ознакою небагато, напр.: директор -" директорка, і директриса, і директорша. Усі сучасні словники вказують на розмовний відтінок у їх значенні. Процес активного поширення корелятивних форм жіночого роду загалом є позитивним явищем і сприяє вдосконаленню регулярних виявів родової ознаки.

- іменники жіночого роду позначають осіб жіночої статі, напр.: Оксана, Марія, Задорожна, сестра, ткаля. Єдиним показником жіночого роду є закінчення -а (-я). Щодо іменника мати, то його слід запам'ятати разом з парадигмою відмінкових закінчень. Незмінні іменники іншомовного походження значення жіночого роду виражають лексично, напр.: пані, леді, міс, місіс, мадам, мадемуазель, фрау.

Семантика визначає специфіку роду і таких незмінних іменників, як візаві, протеже. Лише нейтралізація ознак статі дає підстави вважати їх іменниками спільного чоловічого та жіночого роду і використовувати в мовленні відповідно до ситуації, пор.: Мій візаві був впевнений і Моя візаві була впевнена.

Поодинокими є іменники спільного (жіночого та середнього) роду, наприклад, бабище. Здебільшого вони мають негативний відтінок у значенні, їх використання обмежується розмовною сферою, напр.: Вона така бабище і Вона таке бабище. Варто зауважити, що граматичне значення роду впливає на характер відмінкових закінчень, тобто визначає тип словозміни (І або II відміна).

- іменники середнього роду є назвами осіб малих за віком (недорослих) незалежно від статі, напр.: дитя, маля, хлоп'я, дівча або дитятко, малятко, хлоп 'ятко, дівчатко. Залежна від них прикметникова або дієслівна форма відповідно засвідчує це граматичне значення, напр.: мале дитя (дитятко), це хлоп 'я (хлоп 'ятко), прийшло дівча (дівчатко).

Незмінні іменники іншомовного походження - назви неосіб, за незначним винятком, є носіями граматичного значення чоловічого роду, напр.: поні, шимпанзе, кенгуру, колібрі. Потреба уточнити стать тварини, звичайно, впливає на зміну роду синтаксично пов'язаних з ними дієслів, напр.: Шимпанзе годувала своє маля. Таке слововживання підтверджує думку авторитетних українських мовознавців про те, що в групі іменників, звичайно співвідносних з формою чоловічого роду, "потрібно вбачати омонімічні форми чоловічого і жіночого роду, з граматичного погляду розщеплювані на дві родові форми й найчастіше диференційовані синтаксично узгоджуваними або координованими словами"3.

Принцип членування за родами назв неістот є суто формальним і виявляється без родових протиставлень.

- іменники чоловічого роду мають нульове закінчення у називному відмінку і закінчення -а(-я) або -у(-ю) в родовому відмінку однини, напр.: біль - болю, ступінь - ступеня, степінь - степеня, нежить - нежитю, рукопис-рукопису. У сумнівних випадках варто звернутися до словника.

В українській літературній мові, однак, є іменники, що мають співвідносні форми чоловічого та жіночого роду, які вважають нормативними і використовують паралельно, напр.; клавіш-клавіша, зал-зала, хід - хода, одяг - одежа. Для окреслення явища існування паралельних граматичних форм у мові існує термін "граматична надмірність". Чи й справді зайвою, необов'язковою є одна із форм? На це запитання спробуймо відповісти, порівнявши два висловлювання: Запрошуємо гостей до залу і Запрошуємо гостей до зали. Очевидно, уявлення про розміри і затишність приміщення, куди запрошують, в гостей буде різним: зал "велике приміщення для багатолюдних зборів, засідань, нарад" і зала "простора, але порівняно невелика кімната".

Більшість таких паралельних родових форм літературна мова не приймає, напр.: літр (не літра), бензин (не бензина), маргарин (не маргарина).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська мова професійного спілкування» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 4 МОРФОЛОГІЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Комунікативна функція

  • Пізнавальна функція

  • Місце української мови серед інших мов світу. З історії становлення та розвитку української мови

  • Українська національна та літературна мова. Тенденції розвитку української літературної мови на сучасному етапі

  • Основні ознаки літературно? мови

  • Розділ 1. УКРАЇНСЬКА МОВА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ В АСПЕКТІ ТЕОРІЇ СТИЛІВ ТА КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ

  • Культура мови і культура мовлення. Комунікативні ознаки культури мовлення

  • Словники як джерело інформації. Роль словників у підвищенні мовної культури

  • Розділ 2 КУЛЬТУРА УСНОГО ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ

  • Види і жанри усного професійного мовлення

  • Український мовленнєвий етикет

  • Розділ 3 ЛЕКСИЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

  • Термін у системі професійного мовлення

  • Синоніми

  • Омоніми

  • Пароніми в діловому мовленні

  • Абревіатури в діловому мовленні. Правила скорочування слів

  • Розділ 4 МОРФОЛОГІЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ
  • Прикметник у професійному мовленні

  • Відмінювання прикметників

  • Норми вживання числівника в професійному мовленні

  • Особливості сполучуваності числівників з іменниками

  • Займенник у діловому мовленні

  • Дієслово в діловому мовленні

  • Розділ 5 СИНТАКСИЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

  • Порядок слів у реченні

  • Однорідні члени речення

  • Координація присудка з підметом

  • Складні випадки керування

  • Розділ 6 ДОКУМЕНТ ЯК ОСНОВНИЙ ВИД ПИСЕМНОГО ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

  • Основні реквізити документа, їхня характеристика

  • Загальні вимоги до оформлення та особливості мови ділових паперів

  • Характеристика найуживаніших документів. Вимоги до їх змісту та оформлення

  • Різновиди наукових робіт

  • Розділ І. Основні статистичні оцінки багатофакторного рівняння регресії