Розділ 2 КУЛЬТУРА УСНОГО ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ

Українська мова професійного спілкування

  – на початку слова перед приголосним, напр.: [учител'], [іти].

  – у кінці слова після голосного, напр.: [знау], [краї].

  – у середині слова після голосного перед приголосним, напр.: [прауда], [знаіти].

Грубим порушенням є вимовляти у таких випадках звук [в] з наближенням до [ф], напр.: [знаф], [казаф], [просиф].

г) шиплячі звуки [ж], [ч], [ш], [док] в сучасній українській літературній мові тверді, напр.: [жал'], [чого], [шчос'], [чудо], [черга], [плач], [джаз].

Тільки в позиції перед звуком [і] та при подовженні (перед графічним закінченням ю, я) шиплячі пом'якшуються (напівпом'якшені), напр.: [ш'істка], [ч'ітко], [облич':а], [запор'іж':а].

д) шиплячі звуки зазнають асиміляції у позиції перед наступними свистячими [з], [ц], [с], [да], тобто вимовляються як відповідні їм свистячі і навпаки, а саме:

шиплячі: [ж], [ч], [ш], [док]

1 1 1 І свистячі: [з], [ц], [с], [да]

Отже, у словах типу безжурно, смієшся" в книжці підкреслені літери позначають звуки [ж], [с*], [зі і слова треба вимовляти: [бе"ж:урно], [с'м'ійес':а], [у книз'ц'і].

е) приголосні [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], |да] перед наступними м'якими з цього ряду вимовляються м'яко, однак їх м'якість, за винятком звука [л], відповідно до орфографічних норм, на письмі не позначається, пор.: сьогодні - [с'огод'н'і], літні - [л'іт'н'і], на місці - [на м'іс'ц'і], пальці -[пал 'ці].

На межі морфологічних частин слова - префікса і кореня асиміляція за м'якістю виявляється непослідовно, пор.:розділити - [роз'д'ілити], але роздягальня - [розд'агал'н'а].

є) зазнають змін у потоці мовлення приголосні [д|, [т|: у позиції перед шиплячими вони уподібнюються до шиплячих відповідно [док]" [ч], а перед свистячими вимовляються як [да], [ц], напр.: підживити-

[п'ідокисвити] і квітчати - [кв'ічгати], двадцять - [двадз'ц'ат'] і здається - [здайец'с'а] або [здайец':а].

• ж) звуки їй |, |дж! слід вимовляти як природні для української мови злиті, напр.: сиджу - [сисджу], піджак - [п'іджак], дзвін - [дзв'ін], дзеркало - [дзеркало]. Вимова на їхньому місці інших звуків, зокрема [ж], [з] є грубим порушенням норм української мови і призводить до розхитування її фонетичної системи, яка складалася віками9.

• з) правильно вживати звуки |г] і [г], пам'ятаючи, що саме вони можуть розрізняти значення слова, пор.: гніт - гніт, гулі - хули грати - грати. У реченні Пішов на перші гулі і набив собі гулі ця відмінність добре відчувається. Слів зі звуком [г] в українській мові чимало, його вважають "ознакою української мови*'. Значно менше слів з проривним задньоязиковим звуком [ґ]. Він, як правило, є в українських та іншомовних власних назвах (прізвищах, географічних назвах), напр.: Ґрещук, Ґузь, Мамалиґа, Ґете, Ґданськ; деяких загальновживаних словах, напр.: грунт, ґудзик, аґрус, дзиґа, та діалектних, напр.: ґанок, ґринджоли, ґердан, леґінь. Звук [г] відповідно зберігається і в похідних від них словах, напр.: обґрунтувати, ґратка, аґрусовий. Важливо також пам'ятати, що звук [г] при словозміні чергується зі звуком [дз], напр.: дзиґа - дзидзі. Мамалиґа - Мамалидзі, а в прикметниках, утворених від таких прізвищ, має бути [дж], напр.: Мамалиґа - Мамалиджин, Салиґа - Салиджин*0.

Однією з орфоепічних вимог літературної вимови є милозвучність (евфонія) як здатність мови до плавності, мелодійності звучання. Суть милозвучності полягає в урівноваженні, послідовному чергуванні голосних, приголосних звуків та їх сполук, звукових повторів у межах слів, словосполучень, речень і тексту в цілому. Милозвучність спирається на повнозвучну вимову голосних звуків й насиченість української мови дзвінкими приголосними.

До евфонічних засобів сучасної літературної мови належать фонетичні та інші варіанти мовних одиниць і окремих їх форм, а саме:

• 1. Чергування прийменників у - в - уві та сполучників і - й:

  – на початку речення перед приголосними вживають прийменник у, а перед голосними в, напр.: У тексті трапляються помилки але В Україні розширюється сфера банківських послуг;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська мова професійного спілкування» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2 КУЛЬТУРА УСНОГО ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ“ на сторінці 6. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Комунікативна функція

  • Пізнавальна функція

  • Місце української мови серед інших мов світу. З історії становлення та розвитку української мови

  • Українська національна та літературна мова. Тенденції розвитку української літературної мови на сучасному етапі

  • Основні ознаки літературно? мови

  • Розділ 1. УКРАЇНСЬКА МОВА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ В АСПЕКТІ ТЕОРІЇ СТИЛІВ ТА КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ

  • Культура мови і культура мовлення. Комунікативні ознаки культури мовлення

  • Словники як джерело інформації. Роль словників у підвищенні мовної культури

  • Розділ 2 КУЛЬТУРА УСНОГО ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ
  • Види і жанри усного професійного мовлення

  • Український мовленнєвий етикет

  • Розділ 3 ЛЕКСИЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

  • Термін у системі професійного мовлення

  • Синоніми

  • Омоніми

  • Пароніми в діловому мовленні

  • Абревіатури в діловому мовленні. Правила скорочування слів

  • Розділ 4 МОРФОЛОГІЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

  • Прикметник у професійному мовленні

  • Відмінювання прикметників

  • Норми вживання числівника в професійному мовленні

  • Особливості сполучуваності числівників з іменниками

  • Займенник у діловому мовленні

  • Дієслово в діловому мовленні

  • Розділ 5 СИНТАКСИЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

  • Порядок слів у реченні

  • Однорідні члени речення

  • Координація присудка з підметом

  • Складні випадки керування

  • Розділ 6 ДОКУМЕНТ ЯК ОСНОВНИЙ ВИД ПИСЕМНОГО ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

  • Основні реквізити документа, їхня характеристика

  • Загальні вимоги до оформлення та особливості мови ділових паперів

  • Характеристика найуживаніших документів. Вимоги до їх змісту та оформлення

  • Різновиди наукових робіт

  • Розділ І. Основні статистичні оцінки багатофакторного рівняння регресії