Інтонаційна виразність усного мовлення передбачає вміння використовувати різні види наголосу, враховувати темп мовлення, робити паузи, змінювати висоту тону.
Наголос - це основний елемент інтонації, який пов'язаний з виділенням складу у слові або слова у реченні, фразі.
Є такі основні види наголосу - словесний, логічний, синтагматичний, фразовий.
Словесний наголос служить для фонетичного об'єднання слова. Виділення одного із складів відбувається трьома способами: підвищенням тону, посиленням голосу, збільшенням тривалості звучання. Відповідно до цього розрізняють наголос - тонічний, динамічний, кількісний. В українській мові основним фонетичним засобом є посилення м'язової напруженості, а кількісний елемент і довгота відіграють допоміжну роль. Наприклад, у слові корисний наголошеним є другий склад, порівняно з першим і останнім складами він промовляється з відчутними змінами в голосі - корисний?, а також одинадцять, тридцятеро, черговий, новий, завжди, український та ін.
На /гумку мовознавців, "правильне наголошування важливе для збереження не тільки внормованості, а й характерного для українця мелодійного, пісенно-плинного ладу мовлення"4. Наголос у слові засвоюється природно, в поєднанні зі значенням та звучанням. Попри те, що наголос в українській мові не є фіксованим, тобто не закріплений за якимось складом у слові, як, наприклад, у чеській - на першому, у польській - на передостанньому чи у французькій - на останньому, особливих труднощів для носіїв мови він не викликає. Кожен українець підсвідомо розрізняє за допомогою наголосу значення слів замок і замок, мука і мука чи форми слів слова і слова, сестри і сестри" дорога і дорога. Однак, на жаль, помилки все ж таки трапляються і причиною цих порушень вважають значний вплив діалектного наголосу, напр.: кажу, беру, перу, або інтерференцію російського наголосу. Наприклад, в українських словах загадка, літопис, рукопис, подруга, приятель, уродженець, старий, стійкий, низький, заводити, полежати, посидіти наголошено інший склад, ніж у відповідних російських.
У творах художньої літератури наголос виконує додаткову функцію, напр.: Слова - полова, але вогонь в одежі слова - безсмертна чудотворна фея, правдива іскра Прометея (І. Франко) або У вас права, ми ж охоронці права (Л. Костенко).
Системність у наголошуванні українських слів існує і виявляється в об'єднанні певних груп слів одним правилом, а саме:
• 1. Іменники із суфіксом -к- у формі множині мають, як правило, наголос на кінцевому складі, напр.: книжки, голки, дошки, папки.
• 2. Віддієслівні трискладові іменники на -нн(я) здебільшого зберігають місце наголосу дієслова, від якого утворилися, напр.: читати -читання, писати - писання, пізнати - пізнання.
Пам'ятаючи про смислорозрізнювальну функцію наголосу, не слід плутати слова видання і видання, засідання і засідання, об'єднання і об 'єднання, що відрізняються значенням.
• 3. У префіксальних віддієслівних іменниках наголос падає на префікс, напр.: виняток, випадок, виклик, виробіток, загадка, приказка, посвідка, позначка, але: вимова.
• 4. Іменники, що поєднуються з числівниками два, три, чотири у формі називного відмінка множини, мають наголос родового відмінка однини, напр.: два брати, три томи, чотири сини.
• 5. Іменники з частинами -лог, -метр мають наголос на останньому складі, напр.: монолог, діалог, некролог, каталог, кілометр, сантиметр, міліметр.
• 6. Числівники другого десятка мають наголос на складі на, напр.: одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять.
• 7. Числівник один, одно (одне) у формах непрямих відмінків має наголос на останньому складі, напр.: одного, одному, одним. Місце наголосу змінюється у прийменниково-числівникових словосполученнях типу один до одного, один на одного.
• 8. Вказівні, присвійні займенники виявляють подібну до числівника один закономірність, пор.: цього, того, мого, твого, свого, але до цього, до того.
• 9. Варто запам'ятати місце наголосу деяких часто вживаних прикметників, напр.: корисний, черговий, судовий, пересічний і пересічний.
• 10. Особові форми дієслів теперішнього часу (1 особи однини і множини) часто мають наголос на кінцевому складі, напр.: пишу, беру, кажу, несу, йдемо, несемо, беремо. Наголос у дієслові прошу залежить від значення: прошу "будь ласка" і прошу "дія за значенням дієслова просити**.
• 11. Чоловічі імена типу Андрійко, Василько, Семенко, Орест також форма родового відмінка імені Тарас - Тараса мають наголос на другому складі.
У ряді випадків слова можуть мати подвійне наголошування, яке допускає літературна норма і фіксують лексикографічні праці, напр.: апостроф або апостроф, користування або користування, вітчизняний або вітчизняний, помилка або помилка. Існування таких груп слів вказує на те, що в галузі наголошення весь час відбуваються живі й активні процеси, що ведуть до витіснення одних наголосів іншими, до виділення одного основного наголосу і закріплення за іншим якихось семантичних, стилістичних або навіть словотвірних функцій. З погляду звичайного літературного усного мовлення паралельні наголоси можна не розглядати як негативне явище, однак у разі усного монологічного мовлення чергування паралельних наголосів справляє враження неохайності мовлення і вибір одного основного наголосу є природним і абсолютно необхідним5.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська мова професійного спілкування» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2 КУЛЬТУРА УСНОГО ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ“ на сторінці 2. Приємного читання.
