• враховувати можливості зміни голосу, особливо в підлітковому віці;
• зміну голосових властивостей здійснювати невимушено, без напруження;
• пам'ятати, що голос тісно пов'язаний з внутрішнім станом людини, її настроєм, фізичним здоров'ям8.
Щоб добре говорити, треба не лише володіти своїм голосом, але й мати добре відпрацьовану дикцію. Дикція - це правильна, виразна артикуляція, тобто робота мовних органів, спрямована на вимову звуків. Забезпечити якість і чистоту вимови, допомогти подолати скованість органів мовлення, поспішність чи сповільненість вимовляння можуть систематичні вправи з артикуляції, а знання орфоепічних норм, які діють у конкретний час, є еталоном дикції.
До орфоепічних норм прийнято зараховувати правила вимови звуків і звукосполучень та наголошування складів у слові.
У сучасній українській літературній мові витворилися та усталились такі основні правила вимови голосних та приголосних звуків:
• 1. Голосні звуки [а], [о], [у], [е], [и], [і] вимовляються повнозвучно, не зазнають редукції:
– а) звуки [а], [у], [і] в усіх позиціях незалежно від наголосу чи місця в слові звучать виразно, напр.: [знати], [бувати], [д'ілити];
– б) голосний [о] перед складом з наголошеним звуком [у] або [і] вимовляється з наближенням до [yj, напр.: [соуйуз], [с&б'ї];
– в) голосні звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються з легким відтінком І є"], [ис], напр.: [деиржава], [книсжки].
• 2. Приголосні звуки вимовляються виразно, чітко (за нечисленними винятками):
– а) дзвінкі приголосні звуки |д|, [б], [г], [ґ], [ж], [дз], [докІ, [з] ніколи не втрачають своєї дзвінкості, напр.: [рад], [гриб], [м'іг], [важ], [в'із]. Втрата дзвінкості може призвести до спотворення змісту слова, пор.: [раті, [грип]" [ваш], [м'іх].
Винятком з цього правила є вимова звука [г], який перед наступними глухими у словах легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю та коренево-споріднених з ними вимовляється як парний йому глухий [х]: [лехко], [вохко], [н'іхт'і], [к'іхт'і], [д'охт'у].
Варто також звернути увагу на вимову дзвінкого приголосного [з] у складі префіксів роз-, без- чи самостійної префіксальної морфеми: перед наступними глухими звук [з] допускає подвійну вимову-він може зберігати дзвінкість, а може втрачати голос і переходити у відповідний глухий [с], напр.: [розказати] або [росказати], [безперечно] або [бесперечно].
Отже, вимова дзвінких приголосних в українській літературній мові здебільшого відповідає їх написанню.
б) глухі приголосні звуки [ті, [п|, [х|, [к|, [ш], [ц|, [ч[, [с] у середині слова перед наступними дзвінкими треба вимовляти як парні їм дзвінкі, а саме:
ІД], [б), [г], [ґ], [ж], [де], [дж),[з]
М, [п], Іхі [к], [ц], |ч], [с]
Отже, в словах боротьба, вокзал, хоч. би, просьба підкреслені літе* ри на письмі позначають звуки [д'], [г], [док], [з'], напр.: [бород'ба], [вогзал], [ходокби], [проз'ба].
• в) звуки [в] та [й] в потоці мовлення змінюють свої артикуляційні властивості і наближають відповідно до голосних [у] та [і], тобто їх слід вимовляти як короткі нескладові звуки [у] та [І], якщо вони стоять:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська мова професійного спілкування» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2 КУЛЬТУРА УСНОГО ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ“ на сторінці 5. Приємного читання.
