Канал комунікації – шлях фізичного передавання повідомлення (предмета спілкування); доступний для обох учасників спілкування засіб, за допомогою якого передається повідомлення. У процесах спілкування використовують вокальний (слуховий, звуковий), візуальний (зоровий), тактильний (через дотик), нюховий, смаковий канали.
Комунікативний шум – деформація повідомлення (вибіркове сприйняття, семантичні перешкоди, надмірна кількість інформації, слабкий зворотний зв'язок), яка ускладнює процес його передавання чи сприйняття.
Фільтри – обмеження, які застосовуються щодо Інформації у процесі спілкування. Фільтри можуть бути внутрішніми (психологічного характеру) й зовнішніми (соціального й культурного характеру).
Зворотний зв'язок (зворотне повідомлення) – реакція адресата на отримане повідомлення, яка допомагає адресантові зорієнтуватися щодо досягнення чи недосягнення комунікативної мети.
Контекст спілкування – час, місце й умови здійснення спілкування.
Продукт спілкування – утворення матеріального й духовного характеру як підсумок спілкування.
Усі структурні складники спілкування як комунікативної діяльності функціонують не ізольовано, а взаємодіють під час створення, передачі, сприйняття й інтерпретації інформаційного повідомлення.
Вербальні й невербальні засоби спілкування
Український дослідник у галузі комунікативної лінгвістики Ф. Бацевич наголошує, що засобами комунікації є коди, тобто система відповідностей між формою і значенням повідомлення, а знання коду необхідне для передавання інформації усіма учасниками спілкування.
Засоби спілкування як структурні елементи процесу спілкування поділяються на вербальні, невербальні та засоби інших семіотичних систем.
З-поміж вербальних засобів виокремлюють матеріально виражені – експліцитні – одиниці різних рівнів мови (звук, слово, словосполучення, речення, текст) та імппіцитні – матеріально не виражені – одиниці (правила й закономірності організації мовної системи, правила спілкування). Обидві одиниці однаково важливі для здійснення спілкування.
Засоби мовної системи характеризуються такими рисами, як спеціалізація, продуктивність, недовговічність, довільність знаків мовного коду, здатність передаватися, обумовленість культурою.
Вербальні засоби – найважливіші складники процесу міжособистісного спілкування, тому що саме вони є основними носіями смислів повідомлень (звичайно ж, якщо мова не йде про спеціалізоване спілкування, наприклад, між людьми з вадами слуху).
Часто вербальні комунікативні засоби органічно доповнюються компонентами інших, окрім мови, знакових систем (графіки, схеми, малюнки, креслення, географічні карти, індекси, символи та ін.), які складаються із сукупності умовних знаків, що являють собою матеріально-ідеальну сутність, за допомогою якої пізнається щось нове, що лежить за межами його зовнішньої форми, і правил їх взаємозв'язку у визначеній сфері людської діяльності.
Окрім того, у спілкуванні важливу роль відіграють позамовні засоби, з-посеред яких виділяють акустичні, оптичні, тактильно-кінестезичні, ольфакторні й темпоральні.
За допомогою невербальних засобів учасники спілкування можуть отримати інформацію про особистість співрозмовника, його особистісні риси й комунікативну компетенцію, його належність до певної соціальної групи, про їхню соціальну й емоційну близькість чи віддаленість, характер відносин і їхню динаміку та ін.
Невербальні засоби спілкування, даючи значний відсоток інформації співрозмовникам один про одного можуть, з одного боку, ускладнювати чи унеможливлювати спілкування, а з іншого,– навпаки, полегшувати його чи сприяти його більш ефективному перебігу.
Ефективність спілкування залежить від урахування особливостей вияву всіх його структурних складників.
Основні форми мовленнєвого спілкування
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ділове спілкування: усна і писемна форми» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Структурні компоненти спілкування як комунікативної діяльності“ на сторінці 2. Приємного читання.
