Особі як суб'єкту спілкування притаманна комунікативно-мовленнєва активність. Поняття "комунікативно-мовленнєва активність" – властивість людини, її діяльнісний стан, що характеризується прагненням до різноманітної мовленнєвої діяльності на рівні тих комунікативних можливостей, до яких вона готова 8 аспекті володіння мовою. У комунікативно-мовленнєвій активності проявляються вольові зусилля особистості, водночас це її внутрішня готовність діяти оптимально у конкретній комунікативно-мовленнєвій ситуації.
Виділяють такі різновиди комунікативно-мовленнєвої активності:
• а) залежно від вольових зусиль особистості:
– потенційна;
– реалізована;
• б) залежно від характеру виконуваної діяльності:
– репродуктивна;
– реконструктивна;
– творча;
• в) залежно від стійкості прояву:
– ситуативна;
– інтегральна.
Потенційна активність зовні сприймається як пасивність. Активність і пасивність становлять протилежність, що існує в єдності. Пасивність виступає моментом активності й обов'язкового ставлення когось і до чогось предметного. Пасивним може виступати раніше активне і, навпаки, активне може перейти у відносно пасивне. Для реалізації комунікативно- мовленнєвої активності необхідна наявність пасивності в тому плані, що щось повинно залишатись (сприйматися, мислитися) незмінним як основа зміни. Потенційній комунікативно-мовленнєвій активності співзвучний закон ритму спілкування, який передбачає необхідну "норму" мовчання в щоденному спілкуванні. Реалізована комунікативно-мовленнєва активність особистості постійно породжує сама з себе нові потенційні види активності.
Кожен різновид комунікативно-мовленнєвої активності поділяється за рівнями та за ступенем вияву: висока, середня, низька (наприклад, висока потенційна, але низька реалізована комунікативно-мовленнєва активність; висока репродуктивна, але низька творча).
Для характеристики видів комунікативно-мовленнєвої активності слід враховувати ще такі аспекти:
• результативний, тобто ті реальні досягнення, які є результатом певної мовленнєвої активності;
• динамічний, який дає формальну характеристику виконуваної людиною діяльності за такими її якостями: легкість пробудження комунікативно-мовленнєвої активності, інтенсивність, тривалість, розподіл у часі.
Комунікативно-мовленнєва активність вимагає від особи як суб'єкта спілкування щоденної роботи над собою, над своїм умінням бути в міру активним, не пригнічуючи активності своїх співрозмовників, опонентів.
СПІЛКУВАННЯ ЯК СПРИЙНЯТТЯ людьми один одного Процес сприйняття однією людиною іншої виступає як обов'язковий компонент спілкування і складає те, що називають перцепцією. Людина вступає в спілкування завжди як особа, вона також сприймається й іншою людиною – партнером по спілкуванню також, як особа. На основі зовнішнього вияву поведінки ми, за С. Рубинштейном, наче "читаємо" іншу людину, розшифровуємо значення її зовнішніх даних. Враження, які виникають при цьому, відіграють важливу регулятивну роль у процесі спілкування. По-перше, тому, що пізнаючи іншого, формується сам індивід. По-друге, тому, що від рівня точності "прочитання" іншої людини залежить успіх організації з ним узгоджених дій.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ділове спілкування: усна і писемна форми» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особа як суб'єкт і головна мета спілкування. Якості особистості, необхідні для ефективного спілкування. Роль самооцінки в діловому спілкуванні“ на сторінці 1. Приємного читання.
