Розділ «1.4. Мови світу, їх вивчення та генеалогічна класифікація»

Талиська мова поширена на півдні Азербайджану та на суміжній території Ірану. Користується нею всього лише 200 осіб. Мова безписемна.

Давньоперська мова була поширена на південному заході Персії. Від неї походять сучасні перська, таджицька і дарі мови. Найдавніші пам'ятки - написи Дарія І 521- 486 рр. до н.е.

Авестійська мова - мова, якою написана священна книга "Авеста" (IV-VI ст.). Найдавнішу частину "Авести" уклав пророк і реформатор давньої іранської релігії, що отримала назву зороастризм, Заратуштра (Заратустра). Вважають, що "Авесті" передувала багатовікова усна традиція передачі текстів уже мертвою мовою. Тексти написані фонетичним письмом арамійського походження. Зберігається як мова богослужіння в зороастрийських общинах Індії та Ірану.

Пехлеві (середньоперська) мова використовувалася в південній частині Ірану в III-УП ст. Є наступницею давньоперської мови і попередницею новоперської.

Мідійська мова - мова племен мідіїв, які заселяли північно-західну частину сучасного Ірану. Перші згадки про них датуються IX ст. до н.е. Писемні пам'ятки не збереглися.

Парфянська мова була офіційною мовою парфянської держави Аршакідів у III ст. до н.е. - III ст. н.е. (територія сучасних Ірану, Вірменії, частини Іраку і Середньої Азії). У III-VI ст. продовжувала частково використовуватися в Сасанідській імперії. Найдавніші пам'ятки (І ст. до н.е.) написані парфянським письмом із внесенням ідеограм, деякі з релігійних пам'яток - фонетичним письмом.

Хорезмійська мова була поширена в Хорезмі (оазис у низовині Амудар'ї). Від II ст. до н.е. досередини VIII ст. - офіційна мова Хорезмійської держави. Засвідчена в пам'ятках III-II ст. до н.е. Витіснена тюркськими мовами в XV-XVI ст.

Согдійська мова була локалізована в долині та верхів'ях річки Зеравшан із центром у Самарканді. Після IX ст. витіснена персько-таджицькою та тюркськими мовами. Найдавніші пам'ятки датуються П-IV ст.

Скіфська мова існувала на території Північного Причорномор'я (від Дунаю до Волги) з VIII ст. до н.е. до V ст. н.е. Пам'яток письма не має. Збереглися топонімічні назви, в тому числі назви рік Дунай, Дніпро, Дністер, Дон, а також племен і власні імена в грецьких написах.

Слов'янська група

Слов'янськими мовами користуються 290 млн. 475тис. осіб (1985 р.). Виділяють три підгрупи слов'янських мов: східну, західну і південну.

Східна підгрупа.

До неї належать українська, російська та білоруська мови.

Українська мова - державна мова України. Поширена також у Росії (на Кубані і в Зеленому Клину на Далекому Сході), Білорусі, Польщі, Словаччині, Чехії, Югославії, Канаді, СІЛА, Аргентині, Бразилії та Австралії. Загальна кількість мовців досягає 41 млн.

Має три діалекти: південно-східний (середньо-наддніпрянські, слобожанські та степові говірки); південно-західний (волинсько-подільські, галицько-буковинські та карпатські говірки); північний (лівобережні, правобережні та волинсько-поліські говірки).

Літературна українська мова пройшла три етапи свого розвитку: давньоукраїнський, або давньоруський (XI- XIII ст.), староукраїнський (XIV - середина XVIH ст.) і сучасний (із кінця XVIII ст.). Перші пам'ятки писемності сягають XI ст. (Остромирове Євангеліє 1056-1057 рр., "Ізборники Святослава" 1073 р. і 1076 р.). Пам'ятками другого етапу є юридичні акти XIV-XV ст., Пересопницьке Євангеліє 1556-1561 рр., "Словник" і "Граматика" Л. Зизанія (1596 р.), "Лексикон словенороський" П. Беринди, твори М. Смотрицького, І. Вишенського, Т. Ставровецького. Сучасна українська літературна мова формувалася під впливом творчості І. Котляревського. Вагому роль у нормуванні та утвердженні її відіграла творчість Т. Шевченка, якого вважають основоположником сучасної української літературної мови. Писемність - на основі кирилиці.

Російська мова - державна мова Російської Федерації, мова міжнаціонального спілкування в Росії, одна з шести офіційних і робочих мов ООН. Є рідною для 170 млн. осіб, можуть спілкуватися нею понад 200 млн. осіб.

Складається з двох діалектів: північного, найтиповішою рисою якого є окання, і південного, для якого характерне акання. На стику цих діалектів утворилися перехідні говори, які й лягли в основу сучасної російської літературної мови. На формування російської літературної мови помітний вплив мала старослов'янська мова. Становлення сучасної російської літературної мови пов'язане з творчістю О. Пушкіна, в якій синтезовано різні мовні течії в єдину систему, основою якої стало літературно оброблене російське народне мовлення. Писемність (кирилиця) перейнята від Київської Русі-України.

Білоруська мова поширена в Білорусі та на суміжних територіях Росії, України, Литви, Польщі, а також у Латвії, Естонії, Казахстані, Канаді, США, Аргентині. Загальна кількість її носіїв перевищує 10 млн. Має два діалекти: північно-східний і південно-західний, на стику яких утворилися перехідні (середньо-білоруські) говірки, що лягли в основу сучасної літературної мови. У розвитку сучасної білоруської літературної мови велику роль відіграла творчість Я. Купали та Я. Коласа. Найдавніша писемна фіксація білоруської мови - Договір Полоцька з Ригою 1330 р. Писемність - на основі кирилиці.

Західна підгрупа.