Розділ «3. Лексика і фразеологія»

3.1. Слово та його значення

Лексикологія. Розділи лексикології

Лексикологія (від гр. lexikos "такт, що стосується слова" і logos "наука") - розділ науки про мову, який вивчає лексику (словниковий склад мови).

Лексикологія суттєво відрізняється від фонетики і фонології. Якщо фонетика й фонологія вивчають односторонні одиниці, що мають лише план вираження, то лексикологія - двосторонні одиниці, які мають план вираження і план змісту.

Розрізняють загальну, конкретну, історичну, зіставну й прикладну лексикологію. Загальна лексикологія встановлює загальні закономірності будови, функціонування й розвитку лексики. Конкретна лексикологія вивчає словниковий склад однієї мови. Історична лексикологія займається історією словникового складу, причинами й закономірностями його зміни. Зіставна лексикологія досліджує словниковий склад двох чи більше мов із метою виявлення структурно-семантичних подібностей і відмінностей між ними або з метою виведення спільних семантичних закономірностей. Прикладна лексикологія вивчає питання укладання словників, перекладу, лінгводидактики й культури мовлення.

Лексикологія - багатоаспектна наука, яка вивчає природу й суть слова, його виникнення та зміну, визначення значення слів та їх уживання, структуру словникового

складу мови, шляхи його поповнення та ін. У компетенції лексикології й сталі словосполучення. Такий широкий спектр лексикологічних проблем зумовив необхідність розрізняти лексикологію у вузькому й широкому значеннях. Якщо у вузькому значенні лексикологія (власне лексикологія) - це розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови, то в широкому значенні - це загальне позначення всіх розділів, які вивчають слово.

До лексикології в широкому значенні слова належать такі науки:

1) власне лексикологія - наука про словниковий склад;

2) семасіологія (від гр. semasia "знак, значення") - наука про значення слів. її ще називають лексичною семантикою (від гр. semantikos "позначальний"). Слово семантика дуже часто вживається і в розумінні "значення". Деякі лінгвісти семасіологією і семантикою називають тільки вивчення значень слів, але не інших одиниць мови. Однак останнім часом під семантикою розуміють а) весь зміст, інформацію, передавані мовою або якоюсь її одиницею (морфемою, словом, словосполученням, реченням); б) розділ мовознавства, який вивчає цей зміст, інформацію;

3) ономасіологія (від гр. onomasia "називання, именования") - наука, яка вивчає процеси найменування. її називають ще теорією номінації. Ономасіологія протиставляється семасіології за спрямуванням, напрямком дослідження. Якщо семасіологія йде від позначення (слова) до значення, то ономасіологія веде дослідження від речі або явища до думки про них і до їх позначення мовними засобами;

4) етимологія (від гр. etymon "істина") - наука, яка досліджує походження слів;

5) фразеологія (від гр. phrasis "мовний зворот, фраза") - наука про стійкі словосполучення;

в) ономастика (від гр. onomastikos "той, що стосується імені", onomastike" мистецтво давати імена") - наука про власні назви, яка складається з антропоніміки (гр. antropos "людина") - науки про імена людей і топоніміки (від гр. topos "місце") - науки про географічні назви та ін.;

7) лексикографія (від гр. lexicon "словник" і grapho "пишу") - наука про укладання словників.

Лексикологія як окремий розділ мовознавства виділилася пізніше від інших розділів, наприклад - граматики. Ще в першій половині XX ст. деякі мовознавці, як, скажімо, американський мовознавець Леонард Блумфільд (1887-1949) та його школа, вважали, що мовознавство загалом не повинно займатися семантикою, яка насправді становить ядро лексикології.

Термін лексикологія вперше введено французькою енциклопедією Д. Дідро та Л. Д'Аламбера в 1765 р.

Слово як одиниця мови. Слово і лексема

Хоч будь-яка людина без філологічної освіти легко може виділити в чужому чи своєму мовленні слова (поняття слова стихійно наявне в свідомості всіх носіїв мови), однак дати визначення слова дуже важко. Є безліч визначень слова, але жодне з них не враховує різних нюансів, притаманних різнорідним словам у мовах світу. Так, зокрема, такі визначення, як "смислова одиниця в складі речення", "звук або комплекс звуків, що має значення" не є неправильними, але вони можуть відноситися до інших одиниць, які мають значення, наприклад, морфем, речень. Крім того, слова є дуже різними і в межах однієї мови і, особливо, при порівнянні їх у різних мовах (пор. школа, вчитися, гарний, і9 а, в, для, ой, ку-ку; нім. der, die, das; англ. the, а, фр. le, la та ін.). Тому охопити ознаки таких різних слів у одному визначенні не просто. Саме це, очевидно, стало причиною того, що деякі лінгвісти заперечували поняття слова. Так, зокрема, Ф. де Соссюр стверджував, що "поняття слова несумісне з нашим уявленням про конкретну одиницю мови... Не в слові потрібно шукати конкретну одиницю мови". Ш. Баллі, Ф. Боас, А. Мартіне заявляли про необхідність звільнитися від невизначеного поняття слова. Про неможливість визначення слова говорив Б. Сепір: "Перша наша спонука - визначити слово як мовний символ, що відповідає певному поняттю. Але... подібне визначення немислиме". А російський мовознавець Л. В. Щерба (1880-1944), який вивченню слова присвятив значну частину своїх праць, засумнівався загалом в існуванні такого поняття: "Насправді, що таке слово? Я думаю, що в різних мовах це буде по-різному. Із цього, власне, виходить, що поняття "слово" загалом не існує". Відомий чеський мовознавець В. Скалічка (1909) на відміну від Л.В. Щерби радив не відмовлятися від поняття слова, але не давати йому визначення.