Розділ «5. Мовна типологія»

5.1. Типологічна класифікація мов

Поняття типологічної класифікації мов

Типологічна класифікація мов - класифікація, яка ґрунтується на виявленні подібності й відмінності будови мов незалежно від їх генетичної спорідненості (на основі подібності й відмінності не в самому мовному матеріалі, а в принципах його організації).

Так, скажімо, румунський означений артикль -ul, І, le приєднується до іменників у вигляді закінчення: от "якась людина" - omul "певна людина", codru "якийсь ліс" - codrul "певний ліс", lapte "молоко" -- laptele "конкретне молоко". Матеріально цей артикль подібний до французького артикля V, le, la, les (від лат. Ule "той"), але структурно до болгарського гт, та, то, який також стоїть в кінці іменника (французькі артиклі, як і німецькі та англійські, стоять перед іменниками): болг. човек "людина" - человек "певна людина", гора "ліс" - гора-та "певний ліс", мляко "молоко" - млякото "конкретне молоко".

Отже, якщо генеалогічна класифікація об'єднує мови за їх походженням, то типологічна класифікація поділяє мови за ознаками їх структури безвідносно до їх походження Й розташування в просторі.

Поряд із терміном типологічна класифікація мов нерідко як синонімічний вживають термін морфологічна класифікація (від гр. morphe "форма" і... логія - наука про форму і будову організмів; nop.: морфологія рослин, морфо логія тварин, морфологія людини тощо). Таке вживання терміна морфологічна класифікація мов замість типологічна класифікація мов є невиправданим і недоречним з кількох причин. По-перше, слово морфологічний асоціюється в мовознавстві з терміном морфологія, який має значення "граматичне вчення про слово" і "будова слова", а не мови в цілому. До речі, деякі мовознавці так і розуміють морфологічну класифікацію: говорячи про морфологічну, або типологічну, класифікацію, мають на увазі класифікацію мов на основі морфологічної будови, форми слова. Насправді типологічна класифікація виходить далеко за межі морфології. По-друге, останнім часом усе частіше стали розрізняти декілька різновидів типологічної класифікації: морфологічну, синтаксичну, фонетичну тощо.

Отже, для того щоб зняти неоднозначність терміна морфологічна класифікація, потрібно користуватися терміном типологічна класифікація.

Уперше типологічну класифікацію розробили й обґрунтували німецькі мовознавці Фрідріх і Август Шлегелі. Фрідріх Шлегель (1772-1829) в 1808 р. опублікував працю "Про мову і мудрість індійців", у якій звернув увагу на відмінність у структурах мов і виділив дві групи мов: флективні (які мають флексії) і нефлективні (які не мають флексій). Його брат Август Шлегель (1767-1845) доопрацював цю класифікацію і виділив три групи мов: аморфні (мови без афіксів), афіксальні та флективні. Він також поділив усі мови на більш ранні (синтетичні) й пізніші (аналітичні).

Останню крапку над і в цій класифікації поставив В. Гумбольдт. Знання надзвичайно великої кількості різноструктурних мов, у тому числі мов американських індіанців і народів Полінезії, широкий лінгвістичний кругозір дали можливість йому здійснити вичерпну типологічну класифікацію. Узявши за основу класифікацію А. Шлегеля, В. Гумбольдт поділив усі мови на чотири типи: ізолюючі (кореневі), аглютинативні, інкорпоруючі і флективні. Ця класифікація не втратила своєї цінності до нашого часу.

Ізолятивні (кореневі) мови

Аглютинативні мови

Аглютинативні мови (від лат. gluten "клей", agglutino "приклеюю") - мови, в яких граматичні значення виражаються особливими афіксами - приклейками.

Афікси-приклейки позначають час, особу, число, спосіб, відмінок та інші граматичні значення. Кожен із афіксів-приклейок має тільки одне суворо визначене значення. Приклейки суто механічно приєднуються (приклеюються) до слова-основи. Таким чином, слово стає багатоморфемним, але межі між окремими морфемами зберігаються чіткими, що не допускає фонетичних змін на стику морфем.

Розташовуються афікси в порядку за принципом: від афіксів із широким значенням до афіксів із конкретним і вужчим значенням.

До аглютинативних мов належать усі тюркські, фіно-угорські, ескімоська, грузинська, японська, корейська, банту, суахілі, монгольські, тунгусо-маньчжурські та інші мови Африки, Азії та Америки.

Щоб мати конкретне уявлення про аглютинативний тип мов, наведемо деякі приклади з тюркських і угорської мов.

Так, у турецькій мові для утворення форми множини використовується стандартний афікс -lar, для місцевого відмінка -da: masa "стіл", masada "на столі", masalar" masalarda "на столах"; baba "батько", babada "на батьку", babalar "батьки", babalarda "на батьках"; (^"камінь", daçda "на камені", dallar "камені", daslarda "на каменях".

У казахській мові, як і в турецькій, афікс -лар виражає граматичне значення множини, -da - місцевого відмінка, a -ta - давального.

Наприклад: алма "яблуко", алмага "яблуку", алмада "на яблуці", алмалар "яблука", алмаларга "яблукам", ал-маларда "в яблуках".