Розділ «5. Мовна типологія»

В. Гумбольдт, який остаточно виділив кореневі, аглютинативні, полісинтетичні й флективні мови, вважав, що ці чотири типи відображають сходження народного духу від низьких до вищих форм, і намагався представити різні структурні типи мов як етапи єдиного процесу розвитку мови загалом, як рух від менш досконалого до більш досконалого стану. Типологія Гумбольдта, таким чином, мала оцінний характер, оскільки поділяла мови на примітивні й розвинені. Різні типи мов, за Гумбольдтом, відображають різний культурний рівень розвитку народів. Флективні мови, на його думку, є вершиною мовної творчості.

Ця оцінка різних типів мов була піддана нищівній критиці М.Г. Чернишевським (1828-1889). Чернишевський, зокрема, вказав, що, за Гумбольдтом, виходить так, ніби аморфні (кореневі) мови - це "мови глупих народів", "аглютинативні - це мови не зовсім глупих, але й не розумних народів", а флективні - це "мови народів дуже розумних". На думку Чернишевського, така оцінка типів мов є абсолютно неправильною, і річ не в тому, які форми мови, а в тому, який розумовий рівень народу, що розмовляє тією чи іншою мовою. Та й, зрештою, всі спроби мовознавців дослідити перехід кореневих мов у аглютинативні, а аглютинативних у флективні виявилися безуспішними. Стара схема розвитку типів мов (кореневі -> аглютинативні -> флективні) є неправильною. Отже, типологічна класифікація не є історичною, тому не можна говорити про закономірності переходу одного типу мов у інші.

Інші спроби типологічної класифікації мов

Представлена у цьому підручнику типологічна класифікація мов не позбавлена недоліків. Головний із них стосується непослідовності й порушення єдиного принципу класифікації. Так, скажімо, на синтетичні й аналітичні мови поділяють тільки флективні індоєвропейські мови, тоді як на такі типи можна поділити всі мови світу, і тоді до аналітичних мов будуть віднесені не тільки такі індоєвропейські мови, як французька, англійська, а й неіндоєвропейська китайська мова.

У цьому плані на увагу заслуговує типологічна класифікація мов сучасного американського мовознавця Джозефа Грінберга (нар. 1915) на основі статистичних індексів. Так, зокрема, Індекс синтетичності вираховується за формулою ф-, де М - кількість морфів у певному відрізку тексту, а W - кількість слів у тексті. Мови з індексом від 1 до 2 вважаються аналітичними, від 2 до 3 - синтетичними, а від 3 і більше - полісинтетичними. За підрахунками Дж. Грінберга, найнижчу величину має в'єтнамська мова - 1, 06, тобто на 100 слів припадає 106 морфів, найвищу має ескімоська мова - 3,72, тобто на 100 слів припадає 372 морфи. Англійська мова має показник 1,68, російська - 2,33 (за іншими даними - 2,45), санскрит - 2,59. На основі індексу синтетичності до аналітичних мов відносять в'єтнамську, китайську, перську, італійську, німецьку, датську; до синтетичних - українську, російську, санскрит, литовську, чеську, польську, якутську; до полісинтетичних - ескімоську, туземно-американські, іберо-кавказькі.

Крім індексу синтетичності, Дж. Грінберг використав індекс префіксації, індекс деривації та індекс аглютинації.

Як бачимо, на противагу своїм попередникам Грінберг порівнює не мови в цілому, а тільки їх окремі риси і виражає ці відношення числовими індексами, що забезпечує його типології повну об'єктивність: кожна мова посідає в класифікації певне місце відповідно до статистичного показника ознаки, за якою класифікуються мови.

Загальне визнання здобула синтаксична типологія І.І. Мєщанинова (1883-1967), що ґрунтується на оформленні основних синтаксичних відношень у реченні, тобто на відношеннях між дією, діючою особою та об'єктом дії. За цією ознакою Мєщанинов виділяє три типи мов: пасивні, ергативні й номінативні.

У пасивних мовах ні суб'єкт, ні об'єкт не мають жодного граматичного оформлення, об'єднуючись у один комплекс, підпорядкований провідному слову. До пасивних належать інкорпоративні мови.

В ергативних мовах дієслово-присудок має подвійний синтаксичний зв'язок з підметом. Воно не тільки узгоджується з підметом, але й одночасно керує ним: при перехідному дієслові підмет стоїть в особливому (ергативному) відмінку - відмінку діяча, а при неперехідному - в абсолютному. До ергативних мов належать кавказькі (аварська, лакська, даргинська, частково грузинська), баскська, шумерська, давньоєгипетська, деякі індійські та іранські мови, а також деякі мови Австралії й Америки.

У номінативних мовах підмет знаходиться в називному відмінку незалежно від того, перехідне чи неперехідне дієслово. До номінативних належать індоєвропейські, тюркські, монгольські, фіно-угорські та інші мови.

З інших типологічних класифікацій відомі класифікації Ф. Містелі, Е. Сепіра й О. Ісаченка.

Швейцарський мовознавець Франц Містелі (1841 - 1903) в основу своєї типологічної класифікації поклав два критерії: місце слова в реченні і внутрішню структуру слова. Перший (синтаксичний) критерій є дуже важливим, бо в аналітичних мовах (англійській, шведській, норвезькій та ін.) місце присудка після підмета суворо фіксоване, в аглютинативних мовах, зокрема тюркських, присудок знаходиться в кінці речення.

Американський мовознавець Бдуард Сепір побудував свою типологічну класифікацію на таких двох критеріях: 1) техніка об'єднання морфем (злютованість кореневої та афіксальної морфем). На основі цієї ознаки він виділяє ізолюючі мови (не мають формальних елементів), аглютинативні (приєднання афікса не викликає змін у корені), фузійні (морфемний шов важко визначити) і символічні (наявні внутрішні зміни в корені); 2) ступінь синтезу лексичних і граматичних значень. На цій основі виділяють аналітичні, синтетичні та полісинтетичні мови. Поєднання цих двох критеріїв дало можливість Сепіру виділити 21 тип мов.

Австрійський мовознавець Олександр Ісаченко (1910- 1978), використовуючи критерії кількості голосних і музикального наголосу, а також кореляції приголосних за м'якістю/твердістю, на матеріалі слов'янських мов установив два типи мов: вокалічний, до якого належать словенська, сербська та хорватська мови, і консонантний, куди входять українська, російська, білоруська, польська та інші мови.

Література

І. Підручники й посібники зі вступу до мовознавства

Ардентов Б.П. Введение в языкознание. - Кишинев, 1967.

Баранникова Л .И. Введение в языкознание. - Саратов, 1973.

Баранникова Л.И. Основные сведения о языке. - М., 1982.