Розділ «2.4. Лінгвістичний (функціональний) аспект у вивченні звуків»

Опозиції бувають привативні, градуальні та еквіполентні.

Привативна опозиція - опозиція, в якій один член має якусь ознаку, а інший її не має.

Як приклад можна навести опозицію <д> - <т>. Фонема <д> має ознаку дзвінкість, якої не має фонема <т>.

Градуальна опозиція - опозиція, в якій члени характеризуються різним ступенем, градацією однієї й тієї самої ознаки.

Так, зокрема, фонеми <е> і <і> характеризуються різним ступенем розкриття рота.

Еквіполентна (рівнозначна) опозиція - опозиція, в якій обидва члени рівноправні.

Так, скажімо, якщо порівняти фонеми <п> і <т>, то виявимо, що обидві мають такі ознаки, як глухість, проривність, твердість, але кожна з цих фонем ще має по одній ознаці, якої не має інша, а саме: фонема <п> має ознаку губність, а фонема <т> - передньоязиковість.

Корелятивна опозиція - опозиція, члени якої різняться тільки однією ознакою, а за іншими ознаками збігаються.

У корелятивних опозиціях знаходяться фонеми <б> і <П>, <д> і <т>, <н> і <н'>. Перша з наведених пар має спільні ознаки губність, проривність, твердість, а розрізняється ознакою дзвінкість/глухість; друга пара фонем має спільні ознаки - передньоязиковість, проривність, твердість і різниться ознакою дзвінкість/глухість; третя має спільні ознаки сонорність, зімкнено-прохідність, передньоязиковість і різниться ознакою твердість/м'якість.

Своєрідність фонологічної системи кожної мови полягає в загальній кількості фонем, співвідношенні голосних і приголосних, характері опозицій, розподілі фонем за позиціями, характері позицій, варіантів і варіацій фонем та їх сполучуваності (комбінаторики).

У мові може бути від 10 до 80 фонем. Наприклад, у гавайській мові їх 13, у литовській - 61, а в абхазькій за одними даними - 71, а за іншими - 81 фонема.

Що стосується пропорцій голосних і приголосних, то тут амплітуда коливань також дуже широка: в гавайській мові 5 голосних і 8 приголосних, в українській - відповідно 6 і 32, в російській - 5 і 34, в англійській - 20 і 24, у французькій - 17 і 18, у вірменській - 6 і 30, в естонській - 27 і 24, у тайській - 36 і 20.

Характер опозицій у різних мовах не збігається. Якщо, скажімо, опозиція приголосних за твердістю/м'якістю в українській мові є превалюючою то в західноєвропейських мовах приголосні за твердістю/м'якістю опозицій не утворюють, зате в цих мовах є опозиція голосних за короткістю/довготою, якої немає в українській мові.

Слід пам'ятати, що розподіл фонем за позиціями в різних мовах неоднаковий. Положення, яке в одній мові є сильною позицією, в іншій мові може бути слабкою, як, скажімо, позиція кінця слова навіть для таких споріднених мов, як українська і російська, е нетотожною.

Що стосується варіантів і варіацій фонем, то тут розбіжності значні. Те, що в одній мові є окремою фонемою, в іншій мові може бути варіантом або навіть варіацією. Так, наприклад, <р> і <л> в українській мові є окремими фонемами, а в корейській і китайській мовах - варіантами однієї фонеми; <і> і <и> в українській мові є окремими фонемами, а в російській мові [ьі] є позиційною варіацією (навіть не варіантом) фонеми <и>.

Слід зазначити, що в мовознавстві існують різні фонологічні школи, в трактуванні фонем яких є деякі відмінності.

Мовознавчу науку, яка вивчає фонологічні системи мов, називають фонологією. Оскільки фонологія досліджує функціональний аспект звуків мови, то її нерідко називають функціональною фонетикою.