Розділ «ВСТУП»

Охорона праці як соціально-економічний чинник і галузь науки

Коли люди гинуть на війні або помирають від невиліковних хвороб, з цим злом хоча й важко примиритись, однак його неминучість ще можна зрозуміти. Коли ж у мирний час у звичайній повсякденній праці люди отримують каліцтва, від яких стають інвалідами або вмирають, якщо це трапляється з сотнями, тисячами здорових молодих людей (найчастіше віком 20-40 років), то подібне явище сприймається не тільки трагічно; воно просто не вкладається у свідомість.

Людство впоралося з епідеміями чуми, віспи, холери та інших хвороб, знайшло способи боротьби з багатьма захворюваннями, шукає шляхи продовження життя, стримування війн, але дотепер не навчилося надійно захищати людину, її здоров'я в процесі повсякденної праці. Міжнародна статистика стосовно питань, які розглядаються, свідчить, що в наш час травматизм та смертність від нещасних випадків можуть бути прирівняні до епідемії. Так, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) смертність від нещасних випадків на сьогодні посідає третє місце після серцево-судинних і онкологічних захворювань; причому якщо від таких захворювань помирають зазвичай люди похилого віку, то внаслідок нещасних випадків переважно гинуть люди молодшого та середнього віку. У той же час аналіз причин смертності в Україні свідчить, що саме нещасні випадки у виробничій та невиробничій сферах є головною причиною смерті наших чоловіків у працездатному віці (табл. 1).

Таблиця 1. Рівень смертності у працездатному віці на 100 тис. осіб (узагальнений середній показник останніх років)

Треба зазначити, що рівень смертності чоловіків працездатного віку порівняно з жінками в нашій країні є значно вищим, ніж у інших європейських країнах. Загалом нині в Україні склалася така ситуація стосовно кількості загиблих і травмованих унаслідок нещасних випадків і аварій, що створюється враження, ніби у нас відбувається тиха, прихована війна, яка за своєю суттю аморальна. Адже для мирного часу така кількість людських втрат є непомірно високою. Тому питання охорони праці та здоров'я наших громадян у процесі їх трудової та будь-якої іншої діяльності повинні стати пріоритетними та увійти до розряду найвищого державного рівня, оскільки саме люди, їх життя та здоров'я є найбільшим багатством будь-якої держави.

Отже, охорона праці відіграє важливу роль як соціальний чинник, оскільки, якими б вагомими не були трудові здобутки, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоров'я, а тим більше життя - те й інше дається лише один раз. Необхідно пам'ятати, що внаслідок нещасних випадків та аварій на виробництві гинуть не просто робітники та службовці, на підготовку яких держава витратила значні кошти, а перш за все люди - годувальники сімей, батьки та матері, доньки та сини, родичі та друзі.

Окрім соціального, охорона праці має, безперечно, важливе економічне значення. Це й висока продуктивність праці, зниження витрат на оплату лікарняних, компенсацій за важкі та шкідливі умови праці тощо. Незадовільний стан охорони праці важким тягарем лягає на економіку держави. Так в Україні щорічно майже 17 тис. осіб стають інвалідами; кількість пенсіонерів унаслідок трудового каліцтва перевищила 160 тис. осіб; щорічна загальна сума виплат на фінансування пільгових пенсій та пенсій з трудового каліцтва, відшкодування заподіяної шкоди потерпілим на виробництві та інших виплат, пов'язаних із незадовільними умовами праці, сягає понад 2,5 млрд грн.

За розрахунками Німецької ради підприємців наслідки нещасних випадків коштують у 10 разів дорожче, ніж вартість заходів щодо їх запобігання. В Україні, враховуючи мізерні витрати на заходи з охорони праці, ця різниця ще більша. Фахівці Міжнародної організації праці (МОП) підрахували, що економічні витрати, пов'язані з нещасними випадками на виробництві, складають понад 1 % світового валового внутрішнього продукту, а витрати на ліквідацію аварій - ще більші.

Упродовж багатовікової історії людства проблеми здоров'я та безпеки праці завжди посідали чільне місце в соціальному та економічному житті суспільства і були пов'язані з розвитком суспільного виробництва та формуванням суспільного буття. Цілком зрозуміло, що вивченню питань охорони праці приділялась серйозна увага. Вчені, інженери, лікарі, психологи, представники інших галузей вивчали проблеми створення безпечних та нешкідливих умов та засобів праці. Тому історично склалось, що охорона праці як галузь науки виникла на перетині соціально-правових, технічних і медичних наук, науки про людину. Головними об'єктами її досліджень є людина в процесі праці, виробниче середовище, організація праці та виробництва, знаряддя праці. На підставі цих досліджень розробляються заходи та засоби, спрямовані на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Основні етапи розвитку охорони праці

Питання щодо запровадження безпечних умов праці завжди супроводжували розвиток цивілізації людства. Умови праці досліджували Арістотель (387-322 рр. до н. е.) і Гіппократ (459-377 рр. до н. е.). Ще за 379 років до н. е. Гіппократ звернув увагу на шкідливий вплив на організм рудокопів пилу, який утворюється при видобуванні руди. Лікарі доби Відродження (Агрікола, Парацельс) докладно описали важкі умови праці, якими вирізнялися гірничорудні та металургійні підприємства того часу.

У 1700 р. вийшла книга Бернардіно Рамацціні "Роздуми про хвороби ремісників", у якій було детально розглянуто питання гігієни праці й патологічних змін, що виникають в осіб різних професій. М. В. Ломоносов (1711- 1765 рр.) написав основоположні праці про безпеку в гірництві. Питання гігієни праці були висвітлені Ф. Ф. Ерисманом (1842-1915 рр.) у книзі "Професійна гігієна фізичної та розумової праці" (1877 р.). Значний внесок у розвиток гігієни праці зробив І. М. Сеченов (1829-1905 рр.), який у своєму "Нарисі робочих рухів людини" (1907 р.) науково обґрунтував низку питань щодо ролі центральної нервової системи та органів чуття людини в процесі праці.

Багато зробили для наукового вивчення і вдосконалення гігієни та безпеки праці в умовах інтенсивного розвитку промисловості вітчизняні вчені В. Л. Кірпічов (1845-1913 рр.), Д. П. Нікольський (1855-1918 рр.), О. О. Прес (1857- 1930 рр.), В.О. Левицький (1867-1936 рр.), М. О. Вигдорчик( 1875-1955 рр.), О. М. Марзеєв (1883-1956 рр.) та ін.

Значний внесок у розвиток окремих питань охорони праці зробили: академік М. Є. Жуковський (1847-1921 рр.), який розробив аеродинамічну теорію, що дозволило проводити інженерні розрахунки вентиляційних систем; академік М. Д. Зелінський (1861-1953 рр.), який винайшов ефективну конструкцію протигаза, яка майже без принципових змін використовується дотепер; академік О. О. Скочинський (1874-1960 рр.), який досліджував причини пожеж та вибухів у вугільних шахтах; академік М. М. Семенов(1896-1981 рр.), який створив ланцюгову теорію горіння та теорію теплового вибуху газових сумішей.

Фундаментальні та прикладні питання охорони та гігієни праці висвітлені в роботах сучасних вітчизняних учених: академіків Б. О. Патона, І. М. Трахтенберга, Ю. І. Кундієва, В. А. Кордюмова; професорів К. Н. Ткачука, Г. Г. Гогіташвілі, 1.1. Даценко та ін.

Науково-технічний прогрес вносить принципові нововведення в усі сфери сучасного матеріального виробництва; при цьому докорінним чином змінюються знаряддя та предмети праці, методи обробки інформації, що в свою чергу впливає на умови праці. В Україні питаннями подальшого вдосконалення охорони праці в сучасних умовах, здійсненням фундаментальних та прикладних наукових досліджень з вищеназваних питань займаються: Національний науково-дослідний інститут (НДІ) промислової безпеки та охорони праці

(м. Київ), Український НДІ пожежної безпеки (м. Київ), Інститут медицини праці АМН України (м. Київ), Державний НДІ техніки безпеки хімічних виробництв (м. Северодонецьк), НДІ медико-екологічних проблем Донбасу та вугільної промисловості (м. Донецьк), Український НДІ промислової медицини (м. Кривий Ріг), Харківський НДІ гігієни праці та профзахворювань, Інститут екогігієни та токсикології ім. Л. І. Медведя (м. Київ), Український НДІ медицини транспорту (м. Одеса), галузеві НДІ, проектно-конструкторські установи, навчальні заклади та ін.

"Охорона праці" як самостійна навчальна дисципліна сформувалась протягом останніх семидесяти років XX ст. До 1966 р. вона входила до складу окремих спеціальних та інженерних дисциплін, і лише в деяких технічних вузах існувала як самостійна дисципліна.

Починаючи з 1966 р., "Охорона праці" як окрема спеціальна дисципліна була введена в програми навчання студентів усіх інженерних спеціальностей, а вищим технічним навчальним закладам було запропоновано створити кафедри охорони праці. З 1999 р. у всіх вищих закладах освіти України при підготовці фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів вивчаються нормативні дисципліни "Основи охорони праці" та "Охорона праці в галузі" (наказ Міносвіти України від 02.12.1998 р. № 420).