Розділ «ВСТУП»

Безумовно, важливим заходом щодо успішного вирішення питань охорони праці є підготовка відповідних фахівців. У колишньому Радянському Союзі підготовка фахівців з охорони праці не проводилась. Останнім часом деякі вищі технічні заклади освіти Донецька, Дніпропетровська, Одеси започаткували підготовку фахівців з охорони праці. Фахівців з пожежної безпеки готують вищі навчальні заклади Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в містах Харкові, Черкасах та Львові.

Необхідно зазначити, що гігієна праці, яку зараз прийнято розглядати як складову частину охорони праці, вивчалась у навчальних закладах України ще наприкінці XIX ст. Кафедра гігієни була створена в 1871 р. у Київському університеті, а в 1899 р. - на медичному факультеті Львівського університету. Нині кафедри загальної гігієни є майже в усіх вищих медичних закладах освіти України.

З історії нагляду за охороною праці в Україні

Бурхливий розвиток у XIX ст. важкої промисловості, складних та небезпечних виробництв, що супроводився численними аваріями та нещасними випадками, зумовив необхідність виникнення відомчо-професійних або державних служб технічного нагляду.

Один з найстаріших видів нагляду - це нагляд за безпечною експлуатацією посудин, що працюють під тиском. Безпека використання парових котлів у Російській імперії контролювалася з 1843 р. спочатку губернськими інженерами, а з 1894 р. - Фабричною інспекцією Міністерства торгівлі та промисловості.

У 1910 р. функції котлонагляду були передані товариствам котловласників з правом огляду парових котлів нарівні з фабрично-заводськими інспекціями.

Історія гірничого нагляду починається у XVIII ст. Спершу його функцією був контроль за додержанням права власності на надра, а пізніше - за порядком розробки надр. У другій половині XVIII ст. виникла потреба в організації спеціального нагляду за дотриманням безпеки в гірничій промисловості як найбільш небезпечній і такій, що під час аварії завдає величезних збитків.

Законом від 9 березня 1892 р. була утворена особлива гірничозаводська інспекція, яка складалася з окружних інспекторів та їх помічників. Так безпека гірничих робіт стала предметом спеціального нагляду.

Наприкінці XIX ст. видання обов'язкових постанов з охорони життя та здоров'я працюючих, розробка нормативних документів з охорони праці стали виключним правом Головної служби з фабричних та гірничозаводських справ.

Радянський період історії нагляду розпочався 17 травня 1918 p., коли було ухвалено Декрет про утворення інспекції праці в складі Наркомату праці. У серпні 1918 р. було створено технічну інспекцію для виконання функцій котлонагляду, а в 1922 р. - Центральне управління гірничого нагляду.

У 1927 p. у складі Наркомпраці СРСР та республіканських наркоматів, у тому числі й в УРСР, була створена Державна гірничотехнічна інспекція, а на місцях - окружні, губернські, районні та дільничні гірничотехнічні інспекції, які виконували також функції котлонагляду. З 1933 по 1936 pp. інспекції перебували в підпорядкуванні профспілок. У 1937-1946 pp. гірничий нагляд та котлонагляд здійснювали відомчі інспекції.

У 1947 р. при Раді Міністрів СРСР було створено Головне управління гірничого нагляду та 18 управлінь округів і 50 управлінь гірничих районів на місцях.

До створеного в травні 1958 р. Державного комітету Ради Міністрів Української PCP з нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості та гірничого нагляду увійшло сім управлінь округів, які здійснювали нагляд у вугільній, гірничодобувній та нерудній, нафтогазодобувній промисловості, на об'єктах котлонагляду та підіймальних спорудах, а також за охороною надр.

Розпад Радянського Союзу, проголошення суверенної України в 1991 р. дали поштовх до давно назрілої реорганізації державного нагляду за безпечним веденням робіт у народному господарстві України.

З ініціативи Держгіртехнагляду України, з участю профспілок, органів державної виконавчої влади, вперше в країнах СНД був розроблений і в жовтні 1992 р. прийнятий Верховною Радою України Закон "Про охорону праці". Відповідно до цього Закону постановою Кабінету Міністрів України було створено Державний комітет України по нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці), якому було передано функції державного нагляду за охороною праці в усіх галузях народного господарства.

У 2000 р. після кількох реорганізацій було утворено Державний департамент з нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики із штатною чисельністю працівників територіальних управлінь Держнаглядохоронпраці 2733 осіб. Однак ці реорганізації на фоні змін форм власності в суспільстві та розвитку ринкової економіки виявились недостатньо ефективними. Тому в 2002 р. було створено Державний комітет України з нагляду за охороною праці, як центральний орган виконавчої влади. Дещо трансформувалася й політика здійснення державного нагляду за охороною праці, який набув чіткіших ознак спеціалізації, передусім щодо травмонебезпечних галузей виробництва і об'єктів підвищеної небезпеки.

У 2005 р. після наступної реорганізації було створено Державний департамент промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду при Міністерстві України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Однак уже через рік було відновлено незалежний орган виконавчої влади - Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд).

Для забезпечення технічної підтримки державного нагляду в кожній області створені експертно-технічні центри (ЕТЦ).

Стан охорони праці в Україні та інших країнах

Технічний прогрес постійно, мов тінь, супроводжують техногенні аварії та нещасні випадки. За статистичними даними МОП, кількість нещасних випадків на виробництві у світі неухильно зростає і становить на теперішній час приблизно 250 млн щорічно (685 тис. виробничих травм на день). Рівень травматизму і профзахворюваності значно вищий у країнах, що розвиваються, ніж у промислово розвинутих державах. Так, у країнах Європейського Союзу щорічно жертвами нещасних випадків і профзахворювань стають близько 10 млн осіб; з них майже 8 тис. гинуть. В Україні щоденно на виробництві травмуються в середньому 140-180 осіб, з них 20 стають інвалідами, а 3-4 гинуть.