Розділ «3.8. Токсикологічна оцінка матеріалів»

У токсикологічних дослідженнях СМ застосовуються наступні методи:

• моделювання інтоксикації;

• оцінки смертельного ефекту;

• кумулятивних властивостей речовин;

• встановлення порогу шкідливої дії;

• статистичні і розрахункові, в тому числі математичного моделювання біологічних процесів і явищ;

• біохімічні;

• патофізіологічні, патоморфологічні та інші методи дослідження функціонального стану організму й структури його органів і тканин.

Нині в токсикологічних дослідженнях СМ використовується близько 400 біохімічних і фізіологічних методик, і їх коло постійно розширюється.

Усе більшого значення в токсикології СМ набувають розрахункові методи визначення гігієнічних нормативів. Більшість із них ґрунтується на залежності характеру й сили біологічної дії від хімічних властивостей і будови органічних сполук. У решті розрахункових методів використовуються вже існуючі нормативи речовин шляхом зіставлення з аналогічними даними.

Складові СМ, що мігрують у навколишнє середовище, залежно від виду виробів, які використовуються, можуть надходити в організм людини пероральним, інгаляційним шляхом і всмоктуватися через шкіру.

Леткі компоненти та СМ, що застосовуються в будівельних матеріалах і при виготовленні одягу і взуття, потрапляють в організм через дихальну систему.

Для вивчення біологічної активності комплексу речовин, що виділяються з будівельних та інших матеріалів, проводять їх токсикологічні дослідження. Для цього використовують спеціально обладнані затравлювальні камери. Відомо багато їхніх конструкцій. Найкращою вважається камера, розроблена І.П. Валежнівим. Але для експериментів зі СМ найбільш придатною є установка, створена A.M. Боковим, у якій розміщуються зразки досліджуваних СМ або виробів із них. Вона складається: з набору камер-генераторів різного об'єму, систем і приладів, що забезпечують утворення і підтримання в них на заданому рівні необхідних параметрів; установок із дихальними ковпаками (при спостереженні над людьми); ряду затравлювальних камер, де розміщуються системи для відбирання проб повітря. Більш досконалою є камера, сконструйована К.І. Станкевичем. Вона дає змогу моделювати умови з великою кількістю виробничих факторів (температура, вологість повітря, інсоляція, швидкість обміну повітря та ін.).

У камерах-генераторах утворюються газоповітряні суміші з якісними й кількісними характеристиками хімічного забруднення, що відповідають реальним умовам експлуатації СМ. Ці установки вирішують питання моделювання умов експлуатації СМ і створюють можливість обґрунтувати регламенти застосування СМ.

Дослідження проводять, як правило, на 2-3 видах тварин з урахуванням специфіки їх реагування на дію компонентів СМ. Так, при вивченні токсичної дії ароматичних амінів використовують щурів і кроликів; при дослідженні речовин, що викликають паренхіматозну дистрофію внутрішніх органів, - мишей; гідрозинових похідних — щурів; ядів метгемоглобінутворювачів - щурів, кішок, собак. Тривалість експериментів наведена у табл. 3.11.

У дослідженнях з експериментального обґрунтування ДР і ДКМ окремих летких компонентів зі СМ у затравлювальну камеру подають повітря з певними концентраціями досліджуваної речовини. Дослідних тварин розміщують у камерах після досягнення в них стабільного рівня концентрації речовини у повітрі. Кількість повітря, що подається до камер, вимірюють за допомогою реометрів і ротаметрів.

При встановленні ЛКМ тривалість експерименту для мишей становить 3 години, для щурів і тварин інших видів — 4 години. Далі за тваринами спостерігають 2-4 тижні. Значна кількість речовин, що мігрують зі СМ, можуть всмоктуватися в організм через шкіру. Це характерне при безпосередньому контакті шкіри з одягом або взуттям, виробленими зі СМ. Компоненти СМ можуть проникати в організм через епідерміс, волосяні фолікули, сальні та потові залози.

Проникнення речовин через шкіру - пасивний процес, який визначається їх фізико-хімічними властивостями. Розчинні в жирах хімічні речовини проникають в органи й тканини організму, можуть накопичуватися в багатих ліпоїдами тканинах і за певних умов (голодування, стрес) надходити у кров.

Таблиця 3.11. Тривалість проведення токсикологічних досліджень СМ

Для вивчення характеру впливу речовини, що потрапляє через шкіру, обладнують спеціальні клітки з комірками для кожної тварини. При низькій леткості застосовують відкритий спосіб впливу. Якщо ж речовина є високолеткою, то місце аплікації закривають ковпачком. У цьому випадку затравлювання тварин проводять під тягою, розташувавши їх так, щоб повітряний потік проходив спочатку через органи дихання, а потім досягав досліджуваної ділянки шкіри.