Розвиток форм бухгалтерського обліку — це тривалий історичний процес. Він відбувався у двох напрямах: удосконалення змісту облікових записів та вдосконалення форм облікових регістрів. Найдавнішою формою обліку, основаною на подвійному записі господарських операцій, є старо-італійська форма, яку описав Лука Пачолі в "Трактаті про рахунки і записи" в 1494 р. [16]. Розвиток паперових форм обліку полягав у послідовному перетворенні їхньої початкової структури, яскраво вираженої в староіталійській формі. Усі наступні форми обліку — її логічне вдосконалення. У староіталійській формі дані про факти господарської діяльності з первинних документів у міру їх надходження бухгалтер вносить до Меморіалу (пам'ятна книга). Надалі на підставі записів у Меморіалі інформація про господарські операції переноситься одночасно із записом кореспонденції рахунків до журналу хронологічної реєстрації (бухгалтерські проводки). Відповідно до зазначених кореспонденцій бухгалтер розносить суми по рахунках Головної книги. У кінці звітного періоду записи дебетових і кредитових оборотів Головної книги підсумовують, виводять кінцеве сальдо, складають пробний баланс. Після закриття рахунків прибутків і збитків складають кінцевий баланс. У цій формі обліку всі рахунки фактично є аналітичними, а синтетичні рахунки для узагальнення однорідної інформації не застосовують. Оскільки з книгами одночасно може працювати тільки одна людина, староіталійська форма надавала мінімальні можливості для розподілу облікової праці (рис. 3.14).
У новоіталійській формі (автор Ф. Гаратті, 1688 р.) чітко розмежовуються синтетичний і аналітичний облік. Починаючи з цієї форми, у бухгалтерському обліку появляється дворівневий аналітичний поділ: факти господарської діяльності систематизують у регістрах аналітичного обліку і на синтетичних бухгалтерських рахунках. Дані з допоміжних книг аналітичного обліку підсумовують і порівнюють
з даними відповідних рахунків Головної книги, тим самим забезпечуючи контроль. Оскільки ведення записів на синтетичних та аналітичних рахунках у новоіталійській формі здійснюється окремо, можливостей для розподілу облікової праці тут більше, ніж у старо-італійській формі.
У німецькій формі обліку (Ф. Гельвіг, 1774 р.) Меморіал, як проміжний регістр, не ведеться, натомість Журнал поділяється на два регістри — на Журнал і Касову книгу. У першому записують усі факти господарської діяльності, крім руху готівки, у другому — касові обороти. Суттєвою особливістю німецької форми є принцип накопичення — записи в Головній книзі роблять не одразу після запису в Журналі (вони не дублюють кожну проводку), а заносять одночасно за звітний період загальними підсумками, згрупованими у зведеному журналі.
Рис. 3.14. Староіталійська форма обліку:
Таким чином, єдиний журнал італійської форми в німецькій формі поділяється на Журнал і Касовий журнал, з якими можуть працювати різні працівники. При застосуванні французької форми, яку описав у 1865 р. М. де ля Порт, єдиний журнал італійської форми поділяється на кілька журналів, що надає ще більші можливості для розподілу праці облікових працівників.
Однією з найпоширеніших в СРСР форм обліку була меморіально-ордерна форма, яку вперше описав у 1926 р. М.В. Юшманов. Вона передбачає виписку проводок на кожний первинний документ окремою довідкою в меморіальних ордерах (рис. 3.15). Для операцій з однаковою кореспонденцією рахунків відкриваються окремі відомості, за якими в кінці місяця підбиваються підсумки і складаються підсумкові меморіальні ордери. Меморіально-ордерна форма дає широкі можливості для розподілу праці, але потребує багаторазового переписування даних з регістру в регістр.
Рис. 3.15. Меморіально-ордерна форма обліку
На відміну від форм, згаданих вище (новоіталійської, німецької та французької), американська форма обліку (Є. Дегранж, 1802 р.) виникла з тенденції поєднання хронологічного та систематичного записів і спеціально призначалася для використання на малих підприємствах із чисельністю облікових працівників не більше двох. Дані про факти господарської діяльності як хронологічні та систематичні записи реєструються в єдиному регістрі, який є журналом і, водночас, синтетичними рахунками. За винятком відокремленого складання відомостей за аналітичними рахунками, можливостей для розподілу праці при цьому немає.
На підприємствах та в організаціях СРСР, котрі мали невелику кількість синтетичних рахунків, іноді застосовували один із спрощених варіантів меморіально-ордерної форми обліку, який прийнято називати формою "Журнал-Головна". У цьому варіанті хронологічна реєстрація меморіальних ордерів поєднана із записами за синтетичними рахунками в одній книзі, що має назву "Журнал-Головна". Цей регістр аналогічний регістру американської форми Е. Дегранжа, описаної вище (рис. 3.16).
Рис. 3.16. Форма обліку "Журнал-Головна":
У перші роки XX ст. в Україні використовувалися також картково-ордерна, картково-копіювальна, контрольно-шахова форми. У картково-ордерній формі обліку основним регістром є картки-ордери (картки-рахунки), які виписували на кожну господарську операцію під копіювальний папір у трьох примірниках. Перший примірник ордера додавали до регістру хронологічного обліку, другий і третій примірники додавали, відповідно, до картотеки аналітичного обліку за дебетом і кредитом рахунків. Ця форма була дуже громіздка і трудомістка, через що не набула широкого застосування. На її основі було створено картково-ко-піювальну форму обліку. Суть її полягає в тому, що записи господарських операцій у хронологічному регістрі синтетичного обліку і в систематичному регістрі аналітичного обліку проводили одночасно копіюванням. Записи робили безпосередньо з документів, на яких ставили спеціальний штамп, куди вписувалися кореспондуючі рахунки. За Головною книгою щоденно вели контрольну відомість, яка забезпечувала групування записів усередині кожного рахунка за кореспондуючими з ним рахунками. Для перевірки синтетичного й аналітичного обліку складали групувальні відомості (аркуші), в яких відображали обороти з однаковою кореспонденцією рахунків.
Ця форма також не набула широкого й тривалого застосування через її громіздкість і трудомісткість. На зміну їй прийшла контрольно-шахова форма обліку. У цій формі обліку поєднувались елементи карткових і книжкових форм обліку. Ця форма обліку згодом трансформувалася в меморіально-ордерну форму обліку.
Сьогодні в Україні найпоширенішою формою обліку є журнально-ордерна (І.С. Резніченко, 1952 р.). Разом із шаховою (Д. Россі, 1889 р.) та інтегральною (Ж.-П. Дюмарше, 1914 р.) формами вона є прямим продовженням французької форми (рис. 3.17).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Інформаційні технології в організації бухгалтерського обліку та аудиту» автора Царенко О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток форм бухгалтерського обліку“ на сторінці 1. Приємного читання.
