Розділ «Живіт»

– У моєму випадку все було зовсім не так, – сказав він. – Спершу основною проблемою було повернутись у ліжку, тому що шрам спричиняв певний дискомфорт, але це дуже швидко минуло.

Йому зробили операцію о дев’ятій ранку, а вже увечері він почав вставати з ліжка.

– Один розумний лікар пояснив мені, що, чим швидше я почну ходити, тим швидше мене випишуть, – сказав Дейвід, – тому я ходив-ходив увесь наступний день, тримаючись за стійку з крапельницею. Мене перевели у звичайну палату – уночі я дуже погано спав, – а наступного дня мене виписали.

Він пробув у лікарні трохи більше сорока восьми годин.

– Чи хотіли б ви дізнатись, у кого зараз ваша нирка? – запитав я у нього.

– Звичайно! – відповів він. – Але я розумію, чому їм не можна повідомляти цю інформацію. Я б дуже не хотів, щоб хтось почувався незручно або чимось мені зобов’язаним.

Дейвід задумався.

– Коли я йду вулицею, мене тішить думка про те, що я, можливо, проходжу повз людину, у якої моя нирка, що я можу зустрітися з нею й навіть не знати про це.

В Європі є звичай ставити камені на підвищеннях у пам’ятних місцях, але в Тибеті меморіали в горах мають більш безпосереднє значення. Традиційний метод захоронення там – «небесне поховання»: тіло небіжчика ділять на частини і залишають у горах для стерв’ятників. Це досить зручний спосіб поховання на території, де прошарок ґрунту надто тонкий для могили; крім того, він показує, що лише завдяки смерті одних живих істот підтримується життя інших. Земля навколо місць поховання встелена людськими кістками, які нагадують мандрівникам про плинність усього навколо.

Так само як європейці будують піраміди з каміння, щоб вказати шлях мандрівникам, тибетці складають купи каміння вздовж традиційних паломницьких маршрутів. Ці маршрути схожі на меридіани поверх ландшафту; проходячи по цих стежках, пілігрими переносять камені з одного місця на інше. Так само як переміщення спеціальних каменів по колу над хворими вважається способом лікування тіла в тибетській медицині, перенесення каменів навколо певної місцевості в руках і в кишенях пілігримів вважається способом зцілити душу.

Лікувальні камені поширені не лише в Тибеті: у шотландському місті Кіллін є колекція з восьми священних каменів кельтського святого Філлана, роки життя якого датують VIII століттям. Згідно з традицією, потрібно взяти камінь, найбільше схожий на ваш хворий орган, і провести ним по своєму тілу. Відвідувачі можуть побувати у старому млині в Кілліні – кажуть, що перший млин у місті збудував цей святий, – і потримати ці камені. Один із них подібний до обличчя, в іншому завдяки позначкам можна впізнати ребра, а ще інший має заглиблення й нагадує живіт. Також є один камінь темного кольору з надзвичайно гладкою поверхнею – він схожий на людську нирку.

Поет і художник Алек Фінлі цікавиться цими каменями, тож він поєднав цей інтерес зі своїм захопленням трансплантологією. Отримавши замовлення від уряду Шотландії створити національний меморіал «донорам органів і тканин» в Королівському ботанічному саду в Единбурзі, він побудував «тай» – кельтський будинок з дерновим дахом, схожий на ті, які трапляються в гірській Шотландії. У таких будівлях колись знаходили прихисток пілігрими, пастухи й відлюдники. Під час відвідин цей пам’ятник нагадав мені буддистські піраміди з каменю і нагір’я Тибету. Таї будували не тільки як житло: деякі з них мали ритуальне призначення і в них зберігали священні камені.

«Я вирішив, що меморіал повинен проголошувати такі якості, як духовність і прихисток, – писав Фінлі. – Я хотів, щоб він став таким собі житлом, у якому почуття людей у жалобі були б захищені… кімнатою для вшанування покійних, але, оскільки вона в саду, у ній зберігається відчуття буяння зелені й світла».

На даху свого таю Фінлі виклав камені, схожі на ті, що в Кілліні, – вони символізують органи, які померлі віддали живим, а також ті, які пожертвували живі, щоб полегшити життя іншим. На підлозі цієї будівлі в камені зроблено заглиблення, настільки ж опукле й гладке, як хрестильна купіль. Навколо нього в колі викарбувано простий вірш з дев’яти слів, які постійно повторюються:

Фінлі хотів вшанувати пам’ять і святість, а також дослідити, як тіло та його спогади можна поєднати з ландшафтом. А крім цього, він хотів, щоб пам’ятник відображав новизну трансплантування, яке стало можливим лише завдяки технологічному прогресу в медицині: «Не існує жодного лікування, настільки близького до світського дива, – писав він про пересадження органів, – дива, яке створили медичні й хірургічні знання, а не віра в лікувальні властивості каменів». На даху таю, над землею, Фінлі поклав камені, які символізують трансплантати, але під таєм він закопав дерев’яну скриню, що уособлює померлих донорів. Таким чином він вказує на те, що найважливіші речі часто перебувають поза зором. До кришки скрині автор прикріпив хірургічний скальпель і пакет з ліками, які використовують для того, щоб запобігти відторгненню пересадженого органа.

Щоб зберегти анонімність і підкреслити, скільки у нас спільного, Фінлі в книзі написав від руки всіх шотландців, що були донорами органів, переплітаючи їхні імена у фігурних віршах. Меморіал у ботанічному саду відображає не тільки фізичний ландшафт, що нас оточує, – гори й ліси, піраміди з каменю й небесні поховання, – а й соціальний ландшафт наших міжособистісних зв’язків.

12. Печінка: казковий кінець

Нарешті вона покликала Мисливця й сказала: «Занеси дитину в ліс, я більше не хочу її бачити; ти повинен вбити її і принести мені її печінку й легені».

«Білосніжка», брати Грімм

Зараз результати аналізів крові передають через комп’ютер, але, коли я починав працювати в лікарні, вони приходили двічі на день з поштового відділення, написані на рожевому, жовтому й зеленому папері. Одним із моїх завдань було переглядати ці папери й підтверджувати їх отримання своїм підписом. Якщо результати вказували на те, що потрібно змінити антибіотик або що в пацієнта виникла ниркова недостатність, я, як особа, яка підписала документи, був зобов’язаний вжити належних заходів.