Розділ «Верхня кінцівка»

– Велика аварія на об’їзній дорозі, – повідомляє голос по радіо й просить відправити на місце пригоди швидку з двома лікарями. Служба «швидкої допомоги» нечасто звертається з такими запитами, тому що тоді у відділенні невідкладної допомоги стає двома лікарями менше, але, якщо в транспортному засобі є поранені, це може врятувати їхні життя.

Я не поїду; сьогодні я відповідаю за незначні ушкодження. Але оскільки на поверсі вже не сім, а п’ять лікарів, очікувати на прийом доведеться ще довше. Приготувавшись до обурених вигуків, я стаю на вході в залу очікування й кажу пацієнтам:

– Зараз тривалість очікування становить шість годин, але щойно два лікарі виїхали на виклик, тож вона ще збільшиться. Якщо ви вважаєте, що можете повернутися додому й прийти завтра, будь ласка, вийдіть наперед.

У залі очікування настає тиша; усі сидять і дивляться на мене з-під лоба. У передньому ряду я бачу дівчину, яка приклала до щиколотки пакет із замороженим горохом; чоловіка, який тримає тканину біля ока; і літню жінку з подряпиною на лобі. Кожен з них вже давно чекає й не хоче вставати першим. За кілька секунд підводиться чоловік в задньому ряду, у комбінезоні і в робочому взутті. Він молодий – трохи за тридцять – із довгими бакенбардами й чудовим гострим носом. Його рука замотана в старий пляжний рушник.

– Мабуть, я можу прийти завтра, – каже він; при цьому його кадик ходить вгору-вниз, наче поплавок.

Я веду його в сусідню кабінку. Він каже мені, що його звати Френсіс. Я розмотую рушник і відсахуюсь – його рука пробита цвяхом.

– Ваша рука пробита цвяхом, – констатую я очевидне.

– Я знаю.

– Що сталося?

– Я робив ремонт пізно ввечері, утомився й випадково вистрелив собі в руку.

Цвях чистий, приблизно чотири дюйми[75] завдовжки, навколо рани з обох боків засохла кров. Він жартує:

– Мені пощастило, що цвях не влучив у дерево, інакше я б досі був там, прибитий до балки, як Ісус.

У кисті є чотири кістки п’ястка – по одній для кожного пальця. П’ята кістка підтримує основу великого пальця. Між кожною кісткою розташовані делікатні нерви, які забезпечують чутливість пальців, кілька кровоносних судин, а також м’язи, що стискають і розтискають пальці (м’язи, що згинають і розгинають пальці, розташовані в передпліччі, а не в кисті). Основа п’ястка з’єднана із зап’ястком за допомогою міцних зв’язок, але далі, ближче до пальців, його кістки розташовані досить вільно. Цілком можливо прострелити п’ясток цвяхом, не спричинивши серйозних наслідків: нерви в цій ділянці вузькі й розміщені близько до кісток, а основні кровоносні судини оминають його й описують велику дугу від основи кисті до великого пальця. Зовсім інша справа – пробити цвяхом зап’ясток: у ньому перебуває складне зернисте сплетіння нервів, судин і взаємопов’язаних кісток.

Незважаючи на жарти Френсіса про розп’яття, якби ви хотіли прибити когось цвяхами до дерева, то не обрали б для цього п’ясток. Ті самі анатомічні ознаки, які дають можливість цвяхові пройти крізь нього без серйозних ушкоджень, роблять його надто слабким, щоб витримати вагу тіла. Тканини порвались би, звільнивши руку, – так, вона була б скаліченою і ні до чого непридатною, але вільною.

Пальці Френсіса стискались нормально, і чутливість не постраждала: цвях не зачепив нерви і зв’язки. Кровопостачання до пальців не було порушене. На рентгенівському знімку цвях красиво проходив між кістками п’ястка, ніби крізь ґрати клітки.

Промивши його рани, я направив його до пластичних хірургів. Вони повинні були витягнути цвях в операційній, де в них була можливість як слід роздивитись отвір і переконатись, що в ньому не залишилось уламків. Як би охайно вони не закрили рану, у нього на руці з обох сторін залишиться стигмата, яка постійно нагадуватиме йому про ту ніч, коли він мало не прибив себе до балки.

У 1930-х роках завзятий французький хірург П’єр Барбе захопився подробицями розп’яття. Щоб перевірити, чи може кисть витримати вагу тіла, він прибивав трупи до дерев’яних хрестів. Сформувавши припущення про вагу Ісуса й розташування рук відносно тіла під час розп’яття в Римській імперії, він визначив, що цвяхи вбивали в маленькі кістки зап’ястя, а не в п’ясток. Зв’язки надійно утримують ці кістки разом. Барбе помітив, що зап’ястя трупів, прибиті до дерева, не рвались.[76]

П’єр Барбе опублікував результати своїх дослідів з прибивання людського тіла до дерева 1930 року, але 1968 року в поховальній печері поблизу Єрусалима знайшли тіло молодого чоловіка, розіп’ятого в римський період. У кістку його правої п’яти із зовнішнього боку був вбитий цвях приблизно 11 сантиметрів завдовжки. Під головкою цвяха виявили сліди необробленого оливкового дерева, яке, імовірно, використовували для вертикального стовпа хреста.

Ця знахідка – перший безпосередній доказ розп’ять у Римській імперії – спричинила сміливі припущення. Професор анатомії Єврейського університету висловив думку, що обидві стопи були пробиті одним цвяхом, також були прицвяховані передпліччя, а ноги жертви ламали ще за її життя, вчиняючи в такий спосіб нібито жест доброї вол[77]і. Через п’ятнадцять років двоє скептично налаштованих колег – Джозеф Зіас і Еліезер Секелес – дослідили останки й припустили інше: цвяхом була прибита тільки одна п’ята – права (інша п’ята не збереглась), а на руках не було жодних слідів розп’яття. Вони дійшли висновку, що римляни мотузками прив’язували руки до перекладини у формі літери «Т» і цвяхами окремо прибивали п’яти до вертикального стовпа.[78] Зазвичай з оливкових дерев виходять прямі балки, не довші за два-три метри, тому жертв прив’язували не дуже високо.

У західній культурі уявлення про те, що римляни прибивали людей до хреста п’ястками, настільки поширене, що стигмати – криваві рани в тих місцях, у які начебто в тіло Христа вбивали цвяхи, – трапляються вже протягом тисячоліття. Я читав про стигмати на п’ястках, зап’ястях, у боку (там, де згідно з переказами, Ісуса проткнули списом) і навіть на тильній поверхні стоп.[79] Я ніколи не чув, щоб вони виникали на зовнішній стороні п’яти, і поки що не бачив п’яткову кістку, пробиту цвяхом.