Розрахунки економічного капіталу банку за сучасними підходами

Фінансова діяльність і корпоративна стратегія комерційних банків

Розрахунки економічного капіталу банку за сучасними підходами

Однією з ключових проблем банківської діяльності, яка безпосередньо пов'язана із забезпеченням ліквідності, фінансової стійкості та надійного нагляду, є оцінка рівня адекватності капіталу банківської установи і його спроможність покривати можливі ризики. Основою цього процесу зазвичай вважать Базельські угоди, які передбачають обчислення показників регулятивного капіталу та рівня його адекватності з урахуванням ризиків.

Однак практика засвідчила, що в діяльності багатьох банківських установ для оцінки фактичного рівня ризиків, які змушена брати на себе фінансово-кредитна установа, цих критеріїв недостатньо, а тому великі банки, зокрема американські, вже понад десять років використовують ще один показник – економічний капітал.

Розглянута схема розрахунку адекватності капіталу є усталеною і має використовуватися всіма банками, а її застосування дає можливість визначити, наскільки спів ставний капітал банку з його активами, скоригованими на певні показники ризиковості (доступності, можливості використання) окремих видів капіталу та активів.

Однак у практичній діяльності багатьох банківських установ, особливо упродовж останнього року, загострилася проблема необхідності порівняння капіталу з рівнем загальних потенційних ризиків, пов'язаних не тільки з якістю, а й з іншими напрямками банківської діяльності та економічного розвитку загалом. Це спонукало банки приділити більшу увагу показнику економічного капіталу.

На відміну від показника регулятивного капіталу, який має єдине визначення і єдину методику обчислення, економічний капітал може бути визначений за власною концепцією кожного банку.

У науковій літературі описані різні підходи до визначення економічного капіталу. Так, М.Тьєссе і Ф.Труссард визначають економічний капітал як виражений в абсолютних величинах чи у відсотках обсяг економічних власних коштів, необхідних, з точки зору установи, для покриття своїх ризиків. "Економічні власні кошти, визначені конкретною банківською установою, зазвичай включають акціонерний капітал і резерви, хоча деякі банки можуть збільшувати обсяг капіталу за рахунок включення до його складу інструментів нижчої якості". На думку авторів, цільові параметри економічного капіталу встановлюються у відповідь на суперечливі вимоги з боку різноманітних зовнішніх сторін: акціонерів, рейтингових агенцій, держателів облігацій, контрагентів за операціями ринку похідних інструментів, а також як реакція на внутрішні управлінські проблеми. Економічний капітал включається в процес управління як на рівні банку в цілому, так і на рівні конкретних бізнесів чи інвестиційних рішень, що дає змогу якнайкраще використовувати наявний капітал.

Точка зору Роберта Л.Бернса полягає в тому, що "...економічний капітал – це абсолютна сума капіталу, необхідна для адекватної підтримки прийнятих конкретних ризиків. Якщо традиційні показники адекватності капіталу співвідносять наявний рівень капіталу з активами чи з певною скоригованою їх сумою, то економічний капітал співвідносить рівень капіталу з ризиками, незалежно від наявних активів. Економічний капітал базується на імовірнісній оцінці потенційних майбутніх збитків і тому потенційно є перспективнішим показником адекватності капіталу порівняно з традиційними обліковими критеріями. Розробка і впровадження добре функціонуючої моделі економічного капіталу може зробити керівництво банку краще озброєним до сприйняття потенційних проблем".

П'єр-Ів Тораваль характеризує економічний капітал як "інструмент внутрішнього управління для банківських менеджерів, що прагнуть забезпечити достатній рівень прибутку для акціонерів і оптимальне розміщення капіталу у різних сферах бізнесу". Визначає його як суму капіталу, необхідну для покриття всіх ризиків (а не лише передбачених Основним принципом 1), які приймає на себе конкретна банківська установа.

Таким чином, можна виділити два основних підходи до характеристики економічного капіталу. Перший характеризує його як суму капіталів, необхідних для покриття певної сукупності ризиків (Роберт Л.Бернс, П'єр-Ів Тораваль), другий базується на визначенні найбільш надійної та стійкої компоненти регулятивного капіталу, спроможної покрити певну сукупність ризиків та результат їх комплексної взаємодії (М.Тьєссе, Ф.Труссард).

За таких підходів у першому випадку кількісне значення економічного капіталу для банку може бути і більшим, і меншим за обсяг регулятивного капіталу, тоді як у другому – суттєво меншим.

Можна стверджувати, що у випадку, коли економічний капітал банку є значно меншим від регулятивного, установа веде низько ризиковану діяльність. Якщо ж нарахований економічний капітал перевищує регулятивний, то це може означати: або банк веде більш ризиковану діяльність, або до розрахунку капіталу включено більшу кількість видів ризиків, або ж враховано неочікувані збитки, що в будь-якому випадку сприяє забезпеченню вищого рівня фінансової стійкості.

Отже, економічний капітал банку – це доволі широка за своєю суттю економічна категорія, яка відображає систему відносин між банком та його контрагентами у контексті внутрішньобанківської оцінки потреби та формування певної суми капіталу для покриття можливих збитків за ризиками, які приймає на себе банк у процесі своєї діяльності з метою одержання високого прибутку, забезпечення належного рівня конкурентоспроможності та фінансової стійкості. Тому економічний капітал слід насамперед розглядати не як сукупність певних елементів регулятивного чи іншого капіталу, а як показник ризику, порівняний з обсягом капіталу.

У випадку, коли економічний капітал визначається для фінансово-кредитної установи як сукупність капіталу для покриття всіх ризиків, його можна порівнювати чи визначати на основі певних складових регулятивного капіталу. Коли ж мова йде про убезпечення від ризиків за окремими операціями чи бізнесами, то економічний капітал доцільно розглядати як сукупність капіталу, що сприяє запобіганню таких ризиків, що на нашу думку, дає змогу усунути протиріччя у визначенні категорії економічного капіталу.

Ґрунтуючись та теоретичному аналізі регулятивного та економічного капіталів, можна зробити висновок, що багато в чому вони подібні і пов'язані між собою. Однак слід зазначити, що обидва ці показники мають різні завдання і виконують різні функції. Так, розрахунки регулятивного капіталу і контроль за дотриманням відповідних нормативів з боку наглядових органів мають на меті забезпечення платоспроможності та ліквідності банківської установи, а також стабільність функціонування банківського сектору в цілому, тоді як розрахунки економічного капіталу використовуються керівництвом банку з метою зменшення втрат і одержання додаткових прибутків власниками (акціонерами) банку.

Розглядаючи витоки проблеми, зазначимо, що вперше міжнародний стандарт банківського капіталу, відомий як коефіцієнт Кука, було запроваджено Базельським комітетом у 1988 р. у відповідь на лібералізацію умов функціонування міжнародного фінансового сектору в 80-ті роки XX ст. Цей показник можна розглядати як фінансовий важіль банків – відношення боргу до капіталу, тобто леверидж. Підвищення показника фінансового левериджу має для банків такі ж наслідки, як і для інших видів підприємств, і дає змогу компенсувати зменшення прибутковості своїх операцій завдяки збільшенню їх обсягів. Водночас це може посилювати нестабільність банківської діяльності та ризикованість банківських операцій і зрештою призводити до значних збитків, якщо такі ризиковані ситуації не передбачено та не здійснено необхідного резервування коштів. Тому встановлення нормативного значення коефіцієнта Кука (як співвідношення регулятивного капіталу та активів банку, зважених на ризики, з ваговою оцінкою ризиків від 0 до 100% за окремими видами активів) на рівні 8% відображало вимоги регулятивних органів до банків з метою забезпечення фінансової стабільності банківської системи в цілому. Це знайшло свій прояв у тому, що банки не мали права підвищувати рівень показника фінансового левериджу, тобто перевищувати ліміт запозичення коштів, наслідком чого стало зосередження уваги банків на збільшенні обсягів власного капіталу та переорієнтації їх діяльності на менш ризикові і більш дохідні операції.

Однак з часом, як зазначають М.Тьєссе і Ф.Труссард, коефіцієнт Кука, початково призначений для виконання регулятивних функцій, перетворився на інструмент оцінки результатів роботи банків, що стимулювало їх до виведення ризикових позицій за межі балансу, зокрема на основі сек'юритизації активів та використання кредитних деривативів. Крім того, значні вади виявила й сама система встановлення ваги ризиків за окремими активами залежно від різних аспектів оцінки їх ризиковості, виходячи із термінів, характеристик позичальників тощо. Так, наприклад, кредит із високим рівнем маржі для позичальника зі значним ризиком дефолту, потребував такого ж нарахування капіталу, як і кредит з низькою маржею для високоякісного позичальника. Це стимулювало банки до проведення "регуляторного арбітражу" шляхом кредитування ризикових постачальників та виведення менш ризикових кредитів із балансу з метою збільшення прибутку на регулятивний капітал.

Таким чином, необгрунтоване розширення сфери використання показника адекватності капіталу для виконання непритаманних йому функцій виявило його недоліки, оскільки він не міг адекватно враховувати значну кількість ризиків і забезпечувати чітке визначення їх рівнів.

Розуміння представниками наглядових органів недоліків показника адекватності капіталу спонукало Базельський комітет у червні 2004 р. прийняти новий, більш чутливий до ризиків стандарт капіталу, відомий під назвою Базель П, що певною мірою, як буде показано нижче, зблизило поняття і методологію розрахунку показників регулятивного та економічного капіталу.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фінансова діяльність і корпоративна стратегія комерційних банків» автора Астапова Г.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розрахунки економічного капіталу банку за сучасними підходами“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Використання зарубіжного досвіду аналізу фінансового стану комерційних банків для оцінки конкурентоспроможності банку

  • Удосконалення системи оцінки конкурентоспроможності комерційного банку

  • Апробація покої системи оцінки конкурентоспроможності в умовах комерційного банку

  • Розділ 5. Корпоративне управління власним капіталом комерційного банку

  • Законодавчі аспекти формування власного капіталу комерційного банку

  • Статутний капітал та порядок його формунання

  • Резервний капітал, спеціальні фонди і резерви комерційного банку

  • Нерозподілений прибуток як складова власного капіталу

  • Субординований капітал

  • Узагальнення міжнародних та вітчизняних особливостей визначення та управління регулятивним капіталом банку

  • Стимулювання нарощування власного капіталу банків

  • Роль іноземного капіталу у забезпечені достатності ресурсного потенціалу банків

  • Порівняльний аналіз присутності капіталу в банківських системах України, Росії та Білорусі

  • Розрахунки економічного капіталу банку за сучасними підходами
  • Стратегія управління формуванням власного капіталу комерційного банку