Розрахунки економічного капіталу банку за сучасними підходами

Фінансова діяльність і корпоративна стратегія комерційних банків

Разом з тим ми повинні чітко розуміти: оскільки інтереси наглядових органів і менеджменту банку можуть не збігатися, а це знаходить свій прояв у розбіжностях у методології та методиках розрахунку показників регулятивного й економічного капіталу, то завдання полягає саме у зближенні функцій та методів їх визначення на основі більш порівнянних методик і методів розрахунку та управління банківськими ризиками. Однак, зазначають дослідники, хоча "подальша конвергенція різних моделей економічного капіталу є очевидно бажаною для підтримання фінансової стабільності, особливо якщо вона надає кращі методи для вимірювання ефекту кореляції та диверсифікації як видів діяльності, так і ризиків, повна конвергенція була б небажаною".

Проблеми визначення, оцінки та управління ризиками була й залишається одним із найактуальніших питань розвитку банківництва. Як зазначають Н.Валла, Б.Сес-Ескорбіак і М.Тьєссе, хоча банківська нестабільність є подією рідкісною, але потенційно шкідливою, "органи регулювання і нагляду повинні забезпечити, щоб функції банків з управління ризиком та ліквідністю завжди підтримували фінансову стабільність". Тому прийняття банківською спільнотою нових правил Базеля II, спрямованих на забезпечення більш повного та чутливого охоплення банківських ризиків, було практично неминучим і дало поштовх до продовження пошуку взаємозв'язку економічного та регулятивного капіталу.

Як відомо, Базель II складається з трьох Основних принципів, економічний і наглядовий зміст яких тісно пов'язаний між собою. Відповідно до першого принципу при розрахунку показника адекватності капіталу кожен банк повинен враховувати кредитний, ринковій (який включає процентний, валютний, товарний ризик і ризик пайових цінних паперів) та операційний ризики, що виникають в його діяльності та під які банки повинні утримувати капітал.

Однією з новацій Базеля II відповідно до першого принципу є запровадження для визначення кредитного та операційного ризиків трьох альтернативних варіантів розрахунку: стандартного підходу, підходу на основі внутрішніх рейтингів (foundation internal raitings-based (FIRB) та так званого просунутого підходу на основі внутрішніх рейтингів (advanced internal raitings- based (AIRB). На нашу думку, це означає, що, по-перше, відбувається певне зближення методик розрахунку регулятивного та економічного капіталу, а по- друге, банки практично заохочуються до збільшення його обсягів і посилення ролі.

За даними Інституту фінансової стабільності (Швейцарія, м. Базель), на основі опитування 98 центральних банків країн – не членів Базельського комітету, проведеного в 2006 р., стандартний підхід планували 85% респондентів, базовий підхід (FIRB) – 67% і просунутий підхід (AIRB) – 55%. Тобто окремі країни рекомендують банкам (і, відповідно, готові здійснювати нагляд) використовувати не одну, а дві а то й три моделі розрахунку кредитного ризику, що на нашу думку свідчить про Грунтовні підходи до обчислення показників адекватності капіталу та значне зближення методів визначення регулятивного та економічного капіталу. У цілому більшість країн планують запровадити Угоду "Базель II" у повному обсязі до кінця 2015 р.

Суттєвий прогрес у цьому напрямі можемо спостерігати при підходах Базеля II щодо покриття оперативного ризику (чого взагалі не було в Базелі І) на основі використання:

а) базового варіанту (basic indicator approach), що ґрунтується на застосуванні зовнішніх рейтингів, згідно з якими потреба банку в капіталі розраховується як відсоток від середньої суми процентних і непроцентних доходів за три роки. (За результатами опитування цей варіант є найпопулярнішим);

б) стандартизованого (standardized approach), що ґрунтується на поділі операцій банку на вісім бізнес – ліній та визначенні потреби в капіталі за кожною із них із використанням коефіцієнтів покриття капіталом: торговельні операції, платежі й розрахунки та корпоративні фінанси – по 18%; комерційне кредитування та агентські послуги – по 15%; роздрібний банківський бізнес, управління активами та роздрібні брокерські операції – 12%.

в) удосконаленого (advanced measurement approach), відповідно до якого розмір необхідного капіталу дорівнює величині ризику, розрахованого на підставі розроблених банками внутрішніх систем визначення операційного ризику;

Другий принцип Базеля II стосується вимог щодо рівня капіталу банку, який відповідав би характеру ризиків та підтримував необхідний рівень адекватності капіталу на основі певної стратегії, узгодженої з певним органом нагляду. Так, § 724, § 732 Базеля II рекомендують банкам при здійсненні власної оцінки адекватності капіталу враховувати загальний стан економіки та всі суттєві ризики, з якими стикається банківська установа (зокрема, зовнішні ризики, ризик концентрації кредитів, процентний ризик) що можна здійснити лише за допомогою застосування показника економічного капіталу для власної оцінки адекватності капіталу. Це обумовлено також і тим, що в разі необхідності орган нагляду може вимагати від банку поліпшувати внутрішні системи управління ризиком або ж підвищити вимоги до регулятивного капіталу (а це означає, що банк змушений більшою мірою орієнтуватися на запровадження і використання економічного капіталу.) Саме тому П.І. Тор аваль вважає, що другий принцип Базеля II безпосередньо заохочує банки до розрахунку економічного капіталу. "Банки, – пише він, – вповинні впроваджувати системи для оцінювання достатності економічного капіталу відносно їх профілю ризику і завжди утримувати відповідний рівень капіталу. Це процес внутрішньої оцінки достатності капіталу – ІСААР".

Хоча принцип 3 Базеля II безпосередньо і не стосується питань розрахунку капіталу, але на основі вимог щодо посилення ринкової дисципліни шляхом кращого та повнішого розкриття банками фінансової інформації передбачає висвітлення процедур управління ризиками та визначення і підтримання необхідного рівня адекватності капіталу. Тому він безпосередньо пов'язаний із розробкою і дотриманням стандартів обліку та звітності. "Стандарти обліку, – зазначають П.Аміс, Е.Роспарс, мають прямий вплив на поведінку кредитних установ, які намагаються оптимізувати виконання пруденційних вимог та максимізувати дохідність капіталу, що знаходить свій прояв у списанні активів та сек'юритизацїї, оскільки значна частка витрат банків на регулятивний капітал, а отже й економічного прибутку, залежить від тлумачення обліку".

У зв'язку з тим, що певні положення МСФЗ залишають банкам право самостійно обирати варіанти обліку, є ймовірність неоднозначного облікового та пруденційного тлумачення певної операції чи фінансового інструменту, що може недостовірно відображати фактичну позицію під ризиками чи обсяг регулятивного капіталу і таким чином порушувати принципи прозорості інформації та дотримання ринкової дисципліни. Власне, з урахуванням цієї обставини Комітетом з банківського нагляду Європейського центрального банку в грудні 2006 р. було опубліковано Доповідь "Оцінка стандартів обліку з позиції забезпечення фінансової стабільності", в якій наголошується на необхідності дотримання відповідності між стандартами обліку і звітності з метою посилення фінансової стабільності: "Фінансова інформація може внести суттєвий вклад у ефективність фінансового посередництва, а рівною мірою і в підтримку стабільності фінансової системи шляхом подолання фінансової незбалансованості на основі підвищення якості фінансової звітності. Облікові стандарти та стандарти фінансової звітності безпосередньо впливають на роботу органів нагляду, оскільки від них залежить об'єктивність розрахунку фінансових і регулятивних коефіцієнтів".

Першій досвід запровадження і використання МСФЗ в європейських країнах засвідчив, що з точки зору забезпечення однорідності порівняння показників і фінансової стійкості банків наглядові органи передусім цікавлять стандарти: №4 – "Страхові угоди", №7 – "Фінансові інструменти розкриття" та №39 – "Фінансові інструменти: визначення та вимірювання", оскільки вони недостатньо чітко або неоднозначно тлумачать такі аспекти, як визначення справедливої вартості, характеристику складних або пов'язаних фінансових інструментів, договірні терміни погашення інструментів, хеджування грошових потоків, оцінку фінансових інструментів залежно від мети використання тощо.

З метою пом'якшення цієї проблеми банківський і, певною мірою, страховий нагляди запровадили "пруденційні фільтри", які можуть стати на заваді визначення банками обсягу власного капіталу на основі необгрунтовано розрахованих чи недостовірних показників і тим самим сприяють більш достовірним розрахункам пруденційних нормативів. Щоправда, уже зараз механізм "пруденційних фільтрів" досить активно критикується науковцями і практиками, які на наш погляд, обгрунтовано вбачають можливість вирішення зазначеної проблеми шляхом розмежування пруденційного та облікового тлумачення певних банківських операцій.

Отже, можна стверджувати, що запровадження вимог Базеля II шляхом зосередження уваги на внутрішніх системах вимірювання ризику робить значний внесок у визначення регулятивного капіталу, який за своїм змістом наближається до економічного капіталу, що дає змогу вдосконалювати методи розрахунку обох показників. Однак, незважаючи на те що ці показники з точки зору розрахунків зближуються, функції, які вони виконують, і методи їх визначення залишаються різними.

Проведе дослідження дає підставу стверджувати, що використання досконаліших моделей оцінки ризиків може сприяти зниженню вимог до мінімального розміру капіталу, хоча разом із тим потребує від банків і досконалішого процесу управління ризиками, який в свою чергу, може бути об'єктом контролю з боку наглядових органів. У зв'язку з цим слід зазначити, що за свідченнями практиків, процеси управління ризиками в більшості вітчизняних банків налагоджені ще недостатньо чітко та якісно. Деякі види ризиків (наприклад, репутаційний) взагалі не мають методик розрахунку, немає і надійних методик агрегації ризиків тощо. Разом із тим зазначимо, що навіть методики, запропоновані Базелем II, практично можуть бути використані лише для оцінки ризику з метою розрахунку достатності капіталу, але не для цілей управління ризиками чи розрахунку економічного капіталу.

Узагальнюючи викладене вище, а також спираючись на світову практику, зробимо висновок про практичну доцільність використання в діяльності вітчизняних банків просунутих методик оцінки ризику та нарахування економічного капіталу з метою забезпечення ефективного і стабільного функціонування банківської системи України.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фінансова діяльність і корпоративна стратегія комерційних банків» автора Астапова Г.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розрахунки економічного капіталу банку за сучасними підходами“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Використання зарубіжного досвіду аналізу фінансового стану комерційних банків для оцінки конкурентоспроможності банку

  • Удосконалення системи оцінки конкурентоспроможності комерційного банку

  • Апробація покої системи оцінки конкурентоспроможності в умовах комерційного банку

  • Розділ 5. Корпоративне управління власним капіталом комерційного банку

  • Законодавчі аспекти формування власного капіталу комерційного банку

  • Статутний капітал та порядок його формунання

  • Резервний капітал, спеціальні фонди і резерви комерційного банку

  • Нерозподілений прибуток як складова власного капіталу

  • Субординований капітал

  • Узагальнення міжнародних та вітчизняних особливостей визначення та управління регулятивним капіталом банку

  • Стимулювання нарощування власного капіталу банків

  • Роль іноземного капіталу у забезпечені достатності ресурсного потенціалу банків

  • Порівняльний аналіз присутності капіталу в банківських системах України, Росії та Білорусі

  • Розрахунки економічного капіталу банку за сучасними підходами
  • Стратегія управління формуванням власного капіталу комерційного банку