Отже, суть натуралістичної теорії кредиту можна сформулювати наступним чином:
• об'єктом кредиту е сукупність натурально-речових благ, тобто не грошові, матеріальні цінності, які надаються в тимчасове користування одним економічним суб'єктом іншому;
• позиковий капітал ототожнюється з реальним капіталом;
• кредит виконує пасивну роль, яка зводиться до перерозподілу цих благ між учасниками суспільного виробництва, а банки – це прості посередники кредитних операцій.
Основні концепції капіталотворчої теорії були сформульовані англійським економістом Дж. Ло (1671-1729 рр.), який відвів кредиту вирішальну роль у розвитку економіки та ототожнював його з грішми і багатством, а банки назвав творцями капіталу. Основні положення капіталотворчої теорії були використані Дж. Кейнсом і його послідовниками, які обґрунтували принципи кредитного регулювання економіки через зниження норми позикового відсотка та відповідне розширення інвестицій, що призводить до збільшення виробничого і споживчого попиту, а відтак – до зменшення безробіття.
Капітапотворча теорія помилково трактувала кредит, вважаючи, що гроші, кредит і капітал є тотожними поняттями. Її представники вважали кредит і гроші багатством, оскільки чеки, акції і облігації можуть бути обміняні на гроші, а банки лише створюють капітал шляхом своїх активних операцій. В капіталотворчу теорію не було закладене розуміння того, що розміри банківських позичкових ресурсів визначаються умовами відтворення, а не власним бажанням банків встановлювати об'єми кредитних операцій.
Нові передумови для подальшого розвитку капіталотворчої теорії кредиту з'явились в епоху імперіалізму: посилення державно-монополістичного регулювання економіки і широке використання для цього механізму банківського кредитування. Кредитна політика, шо базувалась на капіталотворчій теорії набувала експансіоністського характеру, у зв'язку з чим сама теорія стала називатись експансіоністською.
Джон Мейнард Кейнс (1883-1946) в своїх працях розглядав проблеми теорії ймовірності, монетарної економіки, наслідки мирної угоди укладеної після першої світової війни. Проте його головною працею є "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.).
Ідеї цієї книжки були із захопленням сприйняті в колах великої буржуазії. Книжку назвали "біблією кейнсіанства". Західні економісти навіть проголосили "кейнсіанську революцію", яка нарешті переможе марксизм. А американський історик економічної думки Селігмен поставив книжку Кейнса поряд з "Багатством народів" Сміта та "Капіталом" К. Маркса [190, с. 431].
У своїй книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" Кейнс відкинув класичну кількісну теорію попиту на гроші, віддавши перевагу власним теоретичним побудовам, в яких головну роль відіграє поняття норми процента. Гроші він розглядав як один з типів багатства і стверджував, що та частина портфелів активів, яку економічні агенти бажають зберігати у вигляді грошей, залежить від того, наскільки високо вони оцінюють вищезгадану властивість ліквідності. Кейнсіанську теорію политу на гроші називають теорією "переваги ліквідності".
На думку Кейнса, наявність великої кількості грошей в обігу мало впливати на зниження процентної ставки, що стимулювало б зменшення "обережності ліквідності" та зростання інвестицій. Високий процент, на його думку, є перешкодою для перетворення грошових ресурсів на інвестиції, тобто він захищав необхідність максимального зниження рівня процента як засобу заохочення використання нагромаджень на виробничі цілі.
Кейнс заперечив дію автоматичного механізму як на ринку товарів, так і на ринку робочої сили та капіталу. Він показав неможливість постійного зниження норми процента з метою стимулювання інвестицій. На його думку, є певна межа, нижче за яку економічні суб'єкти віддадуть перевагу їх, у вигляді ліквідних засобів з метою страхування себе у разі різних непередбачених ускладнень.
Отже, Дж. Кейнс прирівнював позичковий капітал до грошей і визначав його рівень від кількості грошової маси в обігу. Згідно з його концепцією гроші впливають на відсоток, відсоток – на інвестиції, інвестиції – на виробництво, виробництво – на доход, а останній – на ціни. Згодом Дж. Кейнс визнав, що грошова маса впливає на розмір відсотка лише до певного рівня, а інвестиції у виробництво не завжди повинні реагувати на позичковий відсоток.
Продовжувачами і теоретиками капіталотворчої концепції на початку XX ст. були також австрійський економіст Й. Шумпетер, німецький – А. Ган. Вони першими зробили спробу пристосувати постулати капіталотворчої теорій до потреб державно-монополістичного регулювання економіки. Аналізуючи закономірності розширеного відтворення, Й. Шумпетер дійшов висновку, що основною рушійною силою економічного розвитку є кредит [402, с.225]: банки, надаючи кредит, випускають в обіг нові платіжні засоби, які е капіталом і використовуються для розширення виробництва. Він оголосив кредит і банки вирішальними факторами розвитку капіталістичного виробництва, здатними відвернути економічні кризи, інфляцію, забезпечити процвітання суспільства.
Німецький вчений А. Ган як і його попередники вважав, що банки спроможні безмежно розширювати кредит шляхом депозитно-чекової емісії, що їх активні операції первинні по відношенню до пасивних, що останні є лише відображенням перших.
На думку А. Гана найповніше капіталотворча функція кредиту може розкритися при контокорентному кредитуванні: в такій формі банки задовольняють потреби підприємств не тільки в короткострокових, а й у довгострокових кредитах, а отже, і в капіталі. По контокорентному рахунку банк може в будь-який час надати підприємству додаткову купівельну спроможність, необхідну для залучення до свого обороту матеріальних цінностей і робочої сили. Такий механізм забезпечує посилення зв'язків банків з підприємствами, їх глибокий контроль над економікою. У зв'язку з цим А. Ган проголосив теоретичну можливість створення "безкризової" економіки.
Таким чином, капіталотворча теорія була панівною в західній економічній теорії до другої половини XX століття, а її сутність можна сформулювати таким чином:
• кредит незалежний від процесів відтворення;
• кредит, як і гроші, являє собою капітал, багатство, тому його розширення означає нагромадження капіталу;
• банки являються "фабриками кредиту", а не посередники в кредитних відносинах. Банки є творцями капіталу, тому їх активні операції є первинними, в порівнянні з пасивними.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Механізми банківського кредитування в аграрній сфері» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ“ на сторінці 3. Приємного читання.
