TextBook ТЕМА 3. АНАЛІЗ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ БАНКУПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ3.1. Економічна сутність зобов’язань банку. Класифікація залучених та запозичених коштів.3.2. Завдання та загальна схема аналізу зобов’язань банку. 3.3. Аналіз строкових депозитів.3.4. Аналіз депозитів до запитання.3.5. Аналіз використання міжбанківських кредитів у формуванні ресурсів банку.3.6. Аналіз ефективності формування та використання банківських ресурсів.3.1. Економічна сутність зобов’язань банку. Класифікація залучених та запозичених коштівУ загальній сумі ресурсів, якими володіє комерційний банк, переважають зобов’язання банку.Під зобов’язаннями банку слід розуміти вимоги до активів банківської установи, що зобов’язують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. У бухгалтерському обліку до зобов’язань включаються кошти на поточних рахунках клієнтів, кредиторська заборгованість, заборгованість за нарахованими процентами та відстрочена дебіторська заборгованість за доходами, але не входять доходи, прибуток та внутрішньобанківські розрахунки.
Рис. 3.1. Структура зобов’язань банкуОскільки банк — це установа, яка здійснює операції переважно із залученими коштами, то співвідношення між балансовим капіталом та зобов’язаннями має бути не менше ніж 1 : 5Аналіз зобов’язань банку починають з визначення їх суми за балансом, для цього обчислюють залишки коштів за названими рахунками на підставі балансу банку. На цьому ж етапі аналізу дається характеристика зміни суми зобов’язань банку у динаміці, а також їх структури. Для зручності аналізу зобов’язання банку класифікуються за різноманітними ознаками, тобто залежно від вкладників, за групами клієнтів, від форми власності, від строку і порядку повернення, за ціною ресурсів тощо.Так, за якісним складом зобов’язання «брутто» поділяються на такі групи:— цінні папери власного боргу;— субординована заборгованість;— депозити:• кошти до запитання клієнтів та коррахунки інших банків;• строкові депозити;• депозити та кредити інших банків;• кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій;— кредиторська заборгованість банку:• за податками до бюджету;• позабюджетним фондам;• працівникам банку;• інша кредиторська заборгованість.Цей аналіз дає змогу визначити, з яких секторів економіки, на який строк, у якій формі залучається основна маса коштів.В економічній літературі зобов’язання поділяють на залучені та запозичені кошти. Залучені кошти — найбільша частина зобов’язань банку. Це основне джерело формування ресурсів банку, які спрямовуються на проведення активних опе¬рацій.До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточ¬них, бюджетних рахунках клієнтів, депозитні вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки на пластикових картах, кредиторська заборгованість тощо.У банківській практиці залучені кошти називають депо-зитними зобов’язаннями. Класифікацію депозитів показано на рис. 3.2.Депозит (вклад) — це зобов’язання банку за тимчасово залученими коштами фізичних і юридичних осіб або цінними паперами за відповідну плату. Рис. 3.2. Класифікація депозитівПрактично усі клієнтські рахунки в пасиві називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який рахунок, відкритий клієнту в банку, на якому зберігаються його грошові кошти. У світовій практиці їх частка у структурі пасивів становить від 60 % до 80 %.Згідно зі світовою практикою зобов’язання за їх економічним змістом поділяють на такі групи:• депозити до запитання;• строкові депозити (включаючи вклади населення та боргові цінні папери);• міжбанківський кредит;• кредиторська заборгованість.Ефективність формування ресурсної бази банку залежить від раціонального поєднання трьох факторів: стабільності (стійкості), вартості та строковості. Розглянемо переваги та недоліки окремих складових ресурсної бази.До депозитів до запитання (або онкольних депозитів) відносять: залишки на поточних рахунках клієнтів; кошти місцевих бюджетів та позабюджетних фондів; кошти на коррахунках інших банків (рахунках «лоро»); кошти в розрахунках (невикористані залишки за акредитивами, лімітованими чековими книжками, кошти замовників на спеціальних рахунках у разі розрахунків за капітальними вкладеннями в цілому за об’єкт); вклади населення до запитання.Витрати на обслуговування поточних рахунків, як правило, найменші. Це найдешевший вид ресурсів. Збільшення його частки в ресурсній базі скорочує процентні витрати і знижує витратність ресурсів у цілому. Проте зміну залишків депозитів до запитання важко спрогнозувати, і цей вид ресурсів є найнестабіль¬нішим елементом. Висока їх частка значно знижує ліквідність банку. Як свідчить практика, оптимальний рівень депозитів до запитання в ресурсній базі має бути в межах 30 %.Строкові депозити — це грошові кошти, які розміщуються в банку на суворо обумовлений термін. Вони поділяються на депозити від юридичних та фізичних осіб (вклади населення). Банку вигідно залучати строкові депозити, оскільки вони стабільніші і дають змогу банкові розпоряджатися ними тривалий термін. Незважаючи на зростання процентних витрат, збільшення частки строкових депозитів у загальній сумі зобов’язань є позитивним моментом, адже вони є найстабільнішою частиною ресурсів. Саме вони дають змогу кредитувати на триваліші терміни, але за ними сплачують більш високий процент. У зв’язку з тим, що сьогодні вільних оборотних коштів у підприємств майже немає, у структурі строкових депозитів значну частку становлять вклади населення (депозити фізичних осіб). Витрати на залучення вкладів населення дещо нижчі, тому вони є вирішальним елементом стабільних ресурсів банку.Міжбанківський кредит береться банком у разі термінової потреби в грошових коштах з метою вкладення у вигідні активні операції та для підтримання ліквідності. У цій групі ресурсів виділяють саме міжбанківські кредити й міжбанківські депозити. Міжбанківські кредити порівняно з міжбанківськими депозитами є дорожчими і коротшими за термінами залучення. Перевагою цього виду ресурсів є його висока мобільність, основним недоліком — висока витратність. Специфічний вид ресурсів — кредити, отримані від НБУ. Їх джерелом є здебільшого емісія. Надання кредитів Національним банком іноді пов’язане з рефінансуванням, тобто комерційні банки спочатку надають позики своїм клієнтам за рахунок власних коштів, а потім НБУ компенсує (рефінансує) їх комерційному банку. НБУ є кредитором останньої інстанції для банку другого рівня.До зобов’язань банку належать також кредиторська заборгованість бюджетним та позабюджетним фондам, заборгованість банку за господарськими операціями, заборгованість працівникам банку по заробітній платі та інші пасиви. Цей вид ресурсів є сталими пасивами банку і може бути використаний у крайніх випадках на дуже короткі терміни.3.2. Завдання та загальна схема аналізу зобов’язань банкуАналіз зобов’язань банку проводиться в такій послідовності:1) визначається загальний обсяг зобов’язань банку, їх частка в загальних пасивах і динаміка їх зміни за допомогою стандартних показників (абсолютний приріст, темп зростання та темп приросту);2) аналізується частка окремих складових ресурсної бази (структура зобов’язань) у динаміці (вертикальний аналіз);3) аналізуються окремі показники, що характеризують стабільність строкових депозитів, депозитів до запитання та міжбанківських кредитів;4) визначається ступінь використання залучених та запозичених коштів;5) контролюється дотримання банком нормативів обов’яз-кового резервування коштів на коррахунку в НБУ;6) визначається раціональність формування ресурсної бази банку з позиції витратності та стабільності й намічаються окремі напрямки її оптимізації.Аналізуючи обсяг зобов’язань банку, важливо дати їх як кількісну, так і якісну оцінку. Збільшення сум зобов’язань банку свідчить про зростання депозитної бази банку. При цьому також необхідно проаналізувати їх якісну структуру. Чим вища частка зобов’язань перед клієнтами банку (підприємств та організацій) на довгостроковій основі, тим вища стабіль¬на частина ресурсів комерційного банку, що позитивно впливає на його ліквідність і зменшує його залежність від міжбанківських позик. Проте строкові депозити є дорожчими, що негативно впливає на рентабельність та прибутковість роботи банку, водночас збільшення частки (понад 30 %) банківських позик підвищує ризик незбалансованої ліквідності, оскільки посилюється залежність банку від зовнішніх джерел фінансування. Варто зазначити, що через дефіцит вільних коштів у суб’єктів господарювання частка МБК у структурі зобов’язань досягає 40—50 %.Висока частка залишків на рахунках клієнтів знижує стабільність ресурсної бази банку, збільшує потребу у високоліквідних активах, спонукає банк до посилення трансформації частини короткострокових ресурсів у більш довгострокові вкладення і цим загострює проблему ліквідності.Аналіз окремих видів залучених ресурсів дає змогу конкретизувати способи підвищення ліквідності та прибутковості роботи банку. Розглянемо докладніше систему показників, яка дає змогу проаналізувати депозитну політику банку. 3.3. Аналіз строкових депозитівЗростання частки строкових депозитів (незважаючи на те, що це дорожчий ресурс) позитивно впливає на ліквідність балансу та сприяє стійкості й надійності ресурсної бази.Аналіз строкових депозитів проводиться за допомогою системи показників:Оборотність депозитних вкладень. Цей показник відбиває кількість оборотів, що їх здійснюють депозитні вкладення за певний період, і розраховується за формулою: Тривалість одного обороту депозитних вкладень у днях (або середній термін зберігання вкладених коштів). Для його розрахунку використовується формула: Цей показник відбиває в динаміці стабільність вкладів, що дуже важливо для оцінки вкладів як ресурсів короткострокового кредитування. Чим більший цей показник, тим стабільніша ресурсна база.Рівень осідання депозитних вкладень: Середній термін використання депозитів: .Коефіцієнт нестабільності депозитів: Цей коефіцієнт характеризує рівень достроково вилучених строкових депозитів. Зниження середнього терміну використання депозитів у поєднанні зі значним коефіцієнтом нестабільності (понад 10 %) свідчить про посилення нестабільності депозитної бази, що негативно впливає на ліквідність банку.Коефіцієнт використання депозитів: Цей коефіцієнт показує, який процент від загального обсягу залучених ресурсів розміщений у кредити. Якщо коефіцієнт перевищує 75 % , то це свідчить про ризиковану агресивну кредитну політику банку. Якщо ж він менше 65 % — про пасивну кредитну політику.Рівень диверсифікації депозитів: Рівень диверсифікації депозитів визначається кількістю та часткою великих депозитів, які збільшують ризик втрат і порушення ліквідності в разі дострокового вилучення депозитів. Сума всіх великих депозитів не повинна перевищувати розмір капіталу банку. До великого депозиту належить депозит понад 10 % від розміру власного капіталу банку. Занадто високий рівень диверсифікації депозитів ускладнює управління депозитною базою.Банки повинні мати свою стратегію підтримання стійкості депозитів. Важливими елементами такої стратегії є підвищення якості обслуговування клієнтів, стабільність процента, щоб клієн¬ти залишались вірними банку в період кризових ситуацій. Кошти, що залучаються комерційними банками як депозити строком до одного року, можуть у певних економічних межах використовуватися не тільки для видачі короткострокових позик, а й для надання їх на триваліший термін. Для того щоб установити межу, в рамках якої можливе спрямування короткострокових ресурсів на середньо- і довгострокове кредитування, банками розраховується коефіцієнт трансформації короткострокових позик у довгострокові за такою формулою: де Кт — коефіцієнт трансформації;Д0 — дебетовий оборот з видач короткострокових позик строком до одного року;К0 — кредитовий оборот з надходжень коштів на депозитні рахунки строком до одного року.3.4. Аналіз депозитів до запитанняВажливою складовою ресурсної бази банку є залишки коштів на поточних рахунках клієнтів та на коррахунках інших банків, тобто депозити до запитання. Аналіз залишків коштів на рахунках клієнтів з позиції ліквідності балансу здійснюється на основі даних про їх частку в загальній сумі зобов’язань. Значна питома вага депозитів до запитання негативно відбивається на стані ліквідності банку: по-перше, погіршується співвідношення ліквідних активів та зобов’язань до запитання, яке характеризує поточну ліквідність; по-друге, знижується стабільність ресурсної бази банку.Поліпшення ліквідності може бути досягнуто зміною структури залучених та запозичених коштів (збільшенням питомої ваги строкових депозитів через можливе переоформлення стабільної частини залишків коштів на рахунках до запитання в строкові депозити).Для аналізу депозитів до запитання використовуються такі самі показники, як і при аналізі строкових депозитів:Оборотність коштів на поточних рахунках клієнтів. Цей показник відбиває кількість оборотів, які здійснюють онкольні депозити за певний період, і розраховується за формулою: Тривалість одного обороту онкольних депозитів у днях (або середній термін утримання коштів на поточних рахунках). Для його розрахунку використовується формула: Чим більший цей показник, тим стабільніша ресурсна база.Рівень осідання коштів на поточних рахунках: Коефіцієнт нестабільності депозитів: Відхилення від середнього залишку на величину коефіцієнта нестабільності визначає мінімальні та максимальні межі стабільного залишку на поточних рахунках. Чим нижчий коефіцієнт нестабільності, тим вищий мінімальний стабільний залишок, який може бути переоформлений на депозитний рахунок. Такі розрахунки потрібно робити, як за всіма залишками на рахунках клієнтів, так і за окремими рахунками з метою визначення стабільних залишків у окремих клієнтів (щоб проводити з ними роботу щодо відкриття депозитних рахунків). Якщо за окремими клієнтами коливання значні, а в загальній сумі рахунків вони невеликі, то ресурсну базу можна вважати стабільною. Якщо підприємство постійно підтримує залишок на поточних рахунках у певних межах, йому можуть надати пільги під час розрахунково-касового обслуговування. Практика показує, що значна частка коштів, які надходять на поточні рахунки клієнтів банку, залишається без руху протягом тривалого строку. Банки заінтересовані в залученні цих коштів на строкові депозити для зміцнення стабільної депозитної бази. Тому банки за допомогою такої методики можуть допомогти клієнтам у визначенні частки коштів від планового виторгу, що осідає на поточному рахунку, яка без шкоди для підприємства може бути розміщена на строковий депозитний рахунок: ,де Чс.д — частка коштів від планового виторгу, що може бути розміщена на строковий депозитний рахунок;Зср — середній залишок коштів на поточному рахунку за відповідний період минулого року;Нфакт — фактичні надходження на поточний рахунок (фактична реалізація за відповідний період минулого року);Нпл — очікувані надходження на поточний рахунок підприємства (план з реалізації).Для аналізу розвитку клієнтської бази використовуються такі коефіцієнти:• коефіцієнт плинності клієнтів;• коефіцієнт залучення клієнтів;• коефіцієнт закріплення клієнтів;• коефіцієнт постійності клієнтів.Коефіцієнт плинності клієнтів розраховується за такою формулою: Коефіцієнт постійності клієнтів розраховується за формулою:Кпост = 1 – Кплин.Коефіцієнт залучення клієнтів розраховується за формулою: Коефіцієнт розширення клієнтської бази розраховується за формулою: У загальній сумі зобов’язань комерційних банків України велика частка належить заощадженням населення. Для оцінки стабільності грошових вкладів населення використовуються такі самі показники, що й для аналізу строкових депозитів. Факторний аналіз величини залишків за вкладами населення може проводитись за допомогою такої факторної моделі:Залишки на рахунках = Чисельність населення регіону ?? Коефіцієнт охоплення населення ощадною справою ?? Середній залишок на одному рахунку.У свою чергу, коефіцієнт охоплення населення ощадною справою розраховується за формулою:Коефіцієнт охоплення = Кількість ощадних (депозитних)рахунків у банку / Чисельність населення регіону.Під час аналізу впливу факторів використовується спосіб ланцюгових підстановок.Для характеристики здатності банку залучати депозити для підтримання своїх кредитних операцій та його можливості давати в кредит ці депозити використовується ще такий показник, як коефіцієнт співвідношення позик та депозитів. Цей коефіцієнт розраховується за такою формулою: Високе значення цього коефіцієнта традиційно асоціюється з вищим ризиком, оскільки це свідчить про недостатню ліквідність (уразливість від дій кредиторів), негативні економічні умови чи наслідки відпливу депозитів.Низьке значення цього коефіцієнта показує в кредитуванні неможливість прийняття існуючого ризику.Багато в чому значення коефіцієнта залежить від ступеня розвитку країни, однак 70—80 % залежить від співвідношення між ліквідністю та дохідністю. Якщо в усій банківській системі цей показник перевищує 100 %, тоді у будь-якій галузі можуть мати місце структурні проблеми, наприклад, під час рефінансування Національним банком торговельних операцій чи у разі стабілізаційного кредитування.3.5. Аналіз використання міжбанківського кредиту у формуванні ресурсів банкуУ сучасних умовах економічного розвитку країни, коли залучення строкових депозитів ускладнюється внаслідок дефіциту власних оборотних коштів підприємств та високих темпів інфляції, зростає значення міжбанківських кредитів під час формування ресурсної бази банків. Основною перевагою цього виду ресурсів є висока мобільність цих коштів, головним недоліком — їх відносно висока вартість. Все це обумовлює необхідність розроблення методики аналізу цих операцій, яка дала б змогу ефективніше управляти пасив¬ними та активними операціями з міжбанківського кредитування.Розрізняють міжбанківські активні та пасивні кредитні операції: ринок міжбанківських депозитів та ринок міжбанківських кредитів.Міжбанківський кредит — це оперативне за способом залучення коштів, але дороге джерело ресурсів банку.Міжбанківські кредити використовуються: для оперативного регулювання ліквідності балансу банку; для надання кредитів вигідним позичальникам.Міжбанківський кредит має такі форми:• міжбанківські позики на основі кредитного договору і на основі генеральної угоди та співробітництва на ринку міжбанківського кредиту;• залишки коштів на кореспондентських рахунках, заброньовані на певний термін під узгоджений банківський процент (оформляється кредитною угодою);• платіжний кредит у формі овердрафта за кореспондентським рахунком (оформляється договором про встановлення кореспондентських відносин, або спеціальним договором про овердрафт);• централізовані кредити, що надходять для підтримання певних галузей народного господарства через комерційні банки. Вони найменш вигідні для комерційного банку, оскільки маржа за ними регулюється НБУ;• переоблік та перезастава цінних паперів в НБУ;• централізовані кредити, що розподіляються на аукціонній основі.Міжбанківські позики аналізуються за їх видами, строками погашення, а також за типами кредитних установ, від яких вони були отримані.Аналізуючи ступінь залежності комерційного банку від МБК, треба розрахувати відносні показники — коефіцієнти рефінансування. Необхідно мати на увазі, що відносно високий ступінь залежності комерційних банків від позик, отриманих у інших банків, знижує їх прибутковість, оскільки депозити клієнтів дешевші банківських кредитів.Характеристика використання МБК починається з аналізу зміни питомої ваги МБК у загальних зобов’язаннях банку за певний період та в загальному обсязі балансу. Для цього використовуються такі коефіцієнти:1. Частка МБК від загального обсягу зобов’язань банку: .Оптимальне значення цього коефіцієнта має бути 0,25—0,40.Цей коефіцієнт характеризує ступінь мінімізації ризику стійкості ресурсної бази або її витратності. Значення коефіцієнта 0,25 забезпечує мінімізацію витрат, значення коефіцієнта 0,40 — мінімізацію ризику стійкості.2. Частка МБК, отриманих у валюті балансу, тобто в усіх джерелах: Оптимальне значення даного коефіцієнта має бути 0,2—0,35.Додатково може розраховуватись коефіцієнт відношення МБК до статутного фонду: Значення цього коефіцієнта не повинно бути вище 6 разів, або 600 %.Висока питома вага МБК, отриманих у банківських ресурсах, свідчить про те, що в банку існують великі резерви підвищення рівня дохідності банківських операцій. Крім того, зростаюча залежність від великих міжбанківських кредитів не може бути охарактеризована позитивно, оскільки диверсифікація ресурсів, що залучаються, зміцнює ліквідність банку, а міжбанківський кредит не сприяє диверсифікації. Рекомендований рівень частки МБК у ресурсній базі банку — 20—25 %. Аналіз показників залежності діяльності банку від міжбанківських позик здійснюється у динаміці. За їх допомогою можливо визначити резерви підвищення дохідності комерційного банку.Чим вищі вказані показники, тим більша залежність діяльності банків від міжбанківських позик. Якщо в структурі зобов’язань банку на частину міжбанківського кредиту припадає 50 % і більше, то їх структура вважається ризикованою.Проте в сучасних умовах, коли залучення строкових депозитів підприємств ускладнено внаслідок високих темпів зростання інфляції, багато банків вимушені збільшувати частку цього виду ресурсів до 50 % і більше.Аналіз міжбанківських кредитів передбачає порівняння обсягів пасивних операцій із залучення міжбанківських кредитів та активних операцій щодо їх розміщення. Для цього використовується такий коефіцієнт: Під час аналітичної інтерпретації цього коефіцієнта необхідно враховувати, що перевищення обсягу кредитів наданих над кредитами отриманими вважається позитивним явищем і розцінюється як ефективне розміщення ресурсів.Рівень надання та отримання міжбанківських кредитів нині не регулюється з боку НБУ. Проте коефіцієнти отриманих та наданих кредитів можуть орієнтовно використовуватись банками для оцінки рівня та масштабів міжбанківського кредитування. До них відносять:Коефіцієнт отримання МБК (Котр МБК): де МБКотр — загальна сума отриманих банком міжбанківських позик, включаючи депозити;ЦК — загальна сума залучених централізованих коштів;К — капітал банку.Орієнтовне значення цього коефіцієнта — 300 %.Коефіцієнт надання міжбанківських позик (Кнад): де МБКнадані — загальна сума наданих комерційним банком міжбанківських позик.Орієнтовне значення цього коефіцієнта — 200 %.Для оцінки обґрунтованості залучення міжбанківських кредитів важливо зіставити вартість залучених коштів на міжбанківському ринку з вартістю розміщених (наданих) міжбанківських кредитів. Якщо кошти мобілізуються за вищою ціною, ніж витрачаються, то таке залучення коштів неефективне. Але якщо ресурси реалізуються за вищою ціною та прискореними термінами, то це забезпечуватиме банку певний прибуток.Слід зазначити, що оцінка співвідношення отриманих та наданих міжбанківських кредитів за обсягами та термінами не зовсім коректна, оскільки залучені міжбанківські ресурси можуть використовуватись для кредитування клієнтів, проведення операцій з цінними паперами, валютою тощо. Джерелом надання міжбанківських кредитів можуть бути депозитні та інші операції, а не тільки міжбанківський кредит.Ефективність залучення міжбанківських кредитів залежить і від форми отриманих міжбанківських кредитних ресурсів, вартості ресурсів і термінів. Аналіз охоплює також визначення вартості окремих видів залучених централізованих кредитів, включаючи кредити з рефінансування та ломбардні кредити НБУ, кредити, що розподіляються на аукціонній основі.Контроль повернення міжбанківських кредитів здійснюється за допомогою показника, що характеризує частку прострочених міжбанківських кредитів у загальній їх сумі (Чпростр.МБК). В окремих випадках цей коефіцієнт повинен включати також і пролонговані МБК. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою: .Ефективність використання міжбанківських кредитів можна оцінити за коефіцієнтом дохідності наданих кредитів (ДМБК) за певний період часу, і розраховується за формулою: Значення цього показника необхідно зіставити із загальною дохідністю активних операцій: .Таке зіставлення буде коректним, якщо сума наданих міжбанківських кредитів буде меншою за суму залучених міжбанківських кредитів. Якщо дохідність міжбанківських кредитів перевищує загальну дохідність активних операцій банку, це вважається позитивним явищем.Найважливішою проблемою зниження кредитного ризику на міжбанківському ринку є проблема вибору надійного банку-партнера. Сьогодні банки доволі неоднозначно підходять до оцін¬ки кредитного ризику на міжбанківському ринку. Лімітом кредитування називається загальна сума коштів, яку банк може надати своєму банку-партнеру у вигляді кредиту без забезпечення.Ефективність лімітування міжбанківського кредиту насамперед залежить від обраної методики аналізу фінансового стану бан¬ку-позичальника. Проблема дистанційного фінансового аналізу банків полягає в обмеженості фінансової інформації, яка обумовлена комерційною таємницею, та у відсутності єдиних підходів до методики проведення такого аналізу.Розрахунок ліміту кредитування здійснюється на базі узагальненої оцінки окремих показників стабільно працюючих іноземних банків, які також використовують у своєму співробітництві з банками лімітну політику. За основу розрахунку беруть величину, яка дорівнює 10 % від власного капіталу банку. Багато українських банків також застосовують такий підхід до розрахун¬ку обмежень стосовно банку-партнера. Але основною проблемою є визначення реальної величини капіталу банку, так званої «точки відліку». На наш погляд, правильним є коригування суми працюючого капіталу на коефіцієнт надійності банку, який враховує комплексну оцінку відповідних коефіцієнтів. Заслуговує уваги методика оцінки надійності банку, розроблена групою експертів під керівництвом В. Кромонова.Застосування запропонованої методики аналізу дасть змогу контролювати й оцінювати доцільність та ефективність формування ресурсної бази банку, визначати ступінь його залежності від міжбанківських кредитів, зменшити ризик цих операцій та підвищити ефективність роботи банку.Для оцінки доцільності залучення міжбанківських кредитів насамперед необхідно зіставити вартість залучених міжбанківських ресурсів і вартість коштів на поточних та інших рахунках, депозитних вкладах, коштів у розрахунках, вартість операцій з цінними паперами.3.6. Аналіз ефективності формування та використання банківських ресурсівДля оцінки ефективності використання банком своїх зобо-в’язань використовуються такі показники:• ефективність використання платних пасивів;• ефективність використання сукупних зобов’язань.Аналіз наведених показників здійснюється у динаміці, а також порівнянням фактичних показників з їх нормативними значеннями. Для розрахунку впливу факторів на показники ефективності використання зобов’язань банку використовується спосіб ланцюгових підстановок.Ефективність використання платних пасивів банку Кеф.1 визначається за такою формулою: Як показує практика, норматив використання платних пасивів має становити не менше 90 %.Для оптимальної діяльності комерційного банку необхідне ефективне використання не тільки платних ресурсів, а й усіх сукупних зобов’язань. Ефективність використання сукупних зобов’язань Кеф.2 визначають за такою формулою: Вважається, що банк ефективно використовує в господарському обороті сукупні зобов’язання, якщо наведений показник буде не менше 75—80 %.Відносна вартість (витратність) ресурсів визначається у відсот¬ках і розраховується за формулою: Ефективність використання міжбанківських кредитів характеризується коефіцієнтом їх дохідності, який розраховується за такою формулою: Цей показник необхідно зіставити з коефіцієнтом ефективності активів, що приносять дохід, який розраховується так: Аналіз указаних показників буде доцільним у тих випадках, коли сума наданих міжбанківських кредитів буде меншою суми отриманих міжбанківських кредитів.Оптимізація ресурсної бази банку повинна здійснюватись за допомогою прийомів лінійного програмування. При цьому за основу оптимізації беруться такі критерії:• витратність ресурсів;• стабільність ресурсів.Оптимальною буде така структура ресурсів, коли за наявних умов забезпечуватиметься максимальна стабільність ресурсної бази за її мінімальної відносної вартості. Ефективність оптимізації буде досягнута тільки у разі врахування всіх існуючих обмежень на ресурси та можливостей їх залучення.Питання для самоперевірки1. Що таке банківські ресурси?2. Назвіть складові зобов’язань банку.3. Яка різниця між залученими та запозиченими коштами банку?4. Які залучені та запозичені кошти використовує банк у своїй діяльності?5. Яка структура зобов’язань забезпечує банку фінансову стійкість? 6. Що таке онкольні депозити (депозити до запитання)?7. Які показники характеризують ефективність використання залучених та запозичених коштів?8. Що таке витратність ресурсів?9. Назвіть основні показники, які використовуються для аналізу депозитів до запитання.10. Назвіть основні показники, які використовують для аналізу строкових депозитів.11. За якими напрямками аналізуються міжбанківські кредити?12. Які показники використовуються для аналізу клієнтської бази?13. Що є критеріями оптимізації ресурсної бази банку?ТЕМА 4. ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ АКТИВНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ4.1. Зміст та завдання аналізу активних операцій банку.4.2. Горизонтальний та вертикальний аналіз активів банку.4.3. Коефіцієнтний аналіз якості активів.4.1. Зміст та завдання аналізуактивних операцій банкуУ діяльності комерційного банку важливим моментом є не тільки формування ресурсів, а й ефективне їх розміщення. Тому одним з основних напрямів аналізу банківської діяльності є аналіз його активних операцій. Він має сприяти підвищенню ефективності управління активами банку.Насамперед дамо визначення понять «актив» і «активні операції».Актив — будь-який об’єкт бухгалтерського обліку, право контролю якого закріплене за банком, який відповідає хоча б одній з таких вимог:1) дає дохід банківській установі;2) може бути обмінений на інший об’єкт, котрий, у свою чергу, даватиме дохід банківській установі.Загальна сума активів — це сума всіх категорій активів мінус сума всіх контрактивних рахунків типу резервів під можливі збитки від кредитної діяльності та дисконт за придбаними цінними паперами.Активні операції банків — фінансові операції з розміщення коштів з метою отримання доходу. До активних операцій банку належать:• надання кредитів та позичок;• придбання цінних паперів;• вкладення коштів у комерційні проекти;• лізингові операції;• факторингові операції;• операції з векселями;• інші банківські операції.Як бачимо, і термін «актив», і термін «активні операції» мають одну економічну природу і тісно між собою пов’язані.Основні завдання аналізу активних операцій банку передбачають вивчення та оцінку таких питань (рис. 4.1):
Рис. 4.1. Основні напрями аналізу активів банкуДля проведення такого аналізу баланс банку потрібно очистити від статей, які збільшують обороти банку, але не є реальними джерелами та вкладеннями коштів. При цьому загальні активи зменшуються на нараховані та прострочені доходи, витрати майбутніх періодів, розрахунки між філіями та іншими підвідомчими установами банку. З портфелів активів банку за МБК, ОВДП, цінних паперів, кредитного портфеля та дебіторської заборгованості формують нетто-портфелі за вирахуванням резервів, що сформовані до відповідних груп активів. Вартість основних засобів, нематеріальних активів та господарських матеріалів ураховується в чистих активах за мінусом зносу.Якісний аналіз активів банку передбачає аналіз активів банку за ступенями ризику та розрахунок і оцінку окремих показників. Коефіцієнтний аналіз дає змогу оцінити стан ліквідності та платоспроможності банку, якість кредитного портфеля, надійність банку, стан розвитку ресурсної бази, прибутковість роботи банку.Головною метою аналізу активних операцій банку є виявлення напрямів розміщення ресурсів банку, які дають найбільший дохід.Аналіз активів банку здійснюється в такій послідовності:• вивчається динаміка зміни загальних активів, у тому числі окремих його статей (горизонтальний аналіз);• аналізується структура активів банку за різними класифікаційними ознаками (вертикальний аналіз):? з’ясовується структура активів за дохідністю, що характеризує ділову активність банку;? аналізується структура активів банку за ліквідністю та за ризикованістю.4.2. Горизонтальний та вертикальний аналіз активів банкуАналіз активів банку являє собою оцінку ефективності скоординованого управління банківським балансом.Зміни в структурі активних операцій можна проаналізувати за допомогою вертикального і горизонтального аналізу.
Рис. 4.2. Основні завдання вертикального аналізу активів банкуНа основі горизонтальної оцінки активних операцій банку аналізуються зміни в динаміці через порівняння даних за різні періоди. Зіставлення даних дає змогу виявити відхилення в абсолютній сумі і у відсотках за:• основними робочими активами;• неробочими активами;• витратами на власні потреби;• іммобілізованими активами і коштами.Наведені угруповання активів банку дають можливість дати характеристику якісного складу активів банку.Вертикальний і горизонтальний аналіз активних операцій дає змогу виявити зміни у розподілі агрегованих статей балансу як у динаміці, так і у внутрішній структурі активних операцій балансу банку і визначити, за рахунок яких операцій зросла (зменшилася) прибутковість (збитковість), виявити зміни (збереження пріоритетів у банківській діяльності).Аналіз активних операцій починається з горизонтального аналізу зміни загальних активів за допомогою стандартних показників динаміки: Після аналізу динаміки загальних активів проводиться горизонтальний аналіз окремих статей активу балансу. Наступним етапом аналізу є структурний аналіз активів банку.Для дослідження структури розміщення банківських ресурсів застосовується метод групувань. Види угруповань активів банку залежать від поставленої мети аналізу. Групування активів банку здійснюється за такими ознаками:• за видами операцій;• за строками розміщення;• за ступенем ліквідності;• за ступенем ризику;• за впливом на рівень дохідності банку.З погляду видів операцій активи комерційного банку можна поділити на п’ять основних категорій (рис. 4.3).За строками розміщення банківських ресурсів рахунки активу балансу комерційного банку поділяються на:• поточні;• строкові;• квазістрокові.Поточні активи — це активи до запитання, які повертаються на першу вимогу кредитора.Строкові активи — це кошти, які розміщені банком на певний строк.Квазістрокові активи — кошти, які не мають визначеного строку повернення і не можуть бути повернені на першу вимогу. Вони повертаються тільки за певних умов.Для визначення відхилень за статтями балансу, що впливають на стійкість банку, проводиться групування статей активу балансу за спадним ступенем ліквідності активів. Рис. 4.3. Основні види активів банкуПоняття терміна «ліквідність» докладно вивчатиметься в подальших темах. Зараз пояснимо, що ліквідність — це спроможність банку швидко перетворювати свої активи в грошові кошти без втрати їх вартості з метою виконання боргових зобов’язань. При цьому статті активу балансу поділяються на п’ять основних груп:
Рис. 4.4. Розподіл активів за ступенем ліквідностіРозглянемо стисло наведені категорії активів.Первинні резерви — це всі касові активи, кошти на кореспондентському рахунку в НБУ.Вторинні резерви, або «некасові» високоліквідні дохідні активи, — це цінні папери, які можуть бути оперативно реалізовані на грошовому ринку і перетворитися в грошову форму, тобто в первинні резерви з мінімальною втратою їх вартості.Інші ліквідні активи — надані банком кредити та інші платежі, до погашення яких залишилося не більш одного місяця.Малоліквідні активи — позикові активи, до погашення яких залишилося більше одного місяця.Неліквідні активи — капіталізовані активи, фінансові інвестиції, у тому числі фінансові вкладення в асоційовані і дочірні компанії, дебіторська заборгованість та інші іммобілізовані кошти.Первинні та вторинні резерви складають високоліквідні активи. Іншими словами,високоліквідні активи — це кошти в касі, у Національному банку України та в інших банках, цінні папери, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані у готівкові чи безготівкові кошти.Аналізуючи активи за ступенем ліквідності, необхідно виділити частку кожної групи активів за цією ознакою в загальних активах банку. При цьому особливу увагу звертають на питому вагу абсолютно ліквідних активів у загальних та робочих активах. Цей показник має відповідати встановленому НБУ нормативу, але занадто високе його значення може призвести до зниження дохідності банку та свідчить про неефективне використання банківських ресурсів. Питома вага абсолютно ліквідних активів у робочих активах має бути в межах 20—25 %.Вивчаючи тему «Аналіз власного капіталу», ми визначили, що залежно від рівня ризику всі активи банку поділяються на п’ять груп:I група — 0 %;II група — 10 %;III група — 20 %;IV група — 50 %;V група — 100 %.Перелік активів за ступенем їх ризикованості подано втемі 2.Cклад робочих активів показано на рис. 4.5.До неробочих активів належать рахунки, що не дають доходу банку. До їх складу входять:• кошти в розрахунках;• резерви;• дебітори;• кошти, вкладені у майно та господарські матеріали;• видатки і збитки. Рис. 4.5. Склад робочих активівАналіз структури активних операцій поділяється на якісний і кількісний.На основі якісного розподілу активів і використання методу порівняння визначаються пропорції між рахунками балансу і виявляються тенденції, їх зміни та простежується, якою мірою ці зміни і відхилення вплинули на ліквідність і прибутковість операцій банку. 4.3. Коефіцієнтний аналіз якості активівПорівняльний аналіз якості активів доцільно проводити за допомогою коефіцієнтів. Коефіцієнтний аналіз дає змогу оцінити в динаміці якість активів за такими критеріями, як дохідність, ризикованість, ліквідність, оборотність.Дохідність активів може бути проаналізована за допомогою коефіцієнта дохідності: Цей коефіцієнт характеризує ділову активність банку з погляду ефективності розміщення ресурсів. У міжнародній практиці вважається, що цей коефіцієнт має бути вище 93 %. Збільшення частки недохідних активів більше як на 7 % може приз¬вести банк до банкрутства. Ураховуючи специфіку розвитку українських банків середнє значення цього коефіцієнта коливається в межах 70 %.За ступенем ризикованості якість банківських активів можна проаналізувати за допомогою коефіцієнта ризикованості активів: Збільшення цього коефіцієнта свідчить про зростання ризикованості банківських активних операцій.Аналіз якості активів з позиції ліквідності можна провести за допомогою коефіцієнта ліквідності активів. Проте цей коефіцієнт може бути розрахований за умови розроблення критеріїв ліквідності кожного виду активів банку. Нині у вітчизняній та зарубіжній практиці відсутні подібні розробки. За основу зважування активів за станом ліквідності можна взяти методику розрахунку загального коефіцієнта ліквідності (хоча під час оцінювання ліквідності окремих видів активів не вповні враховано ступінь ліквідності окремих з них): Зважуючи активи за ступенем ліквідності, необхідно відповід-ні активи помножити на такі коефіцієнти ліквідності:• пролонговані кредити — на 0,3;• прострочені та безнадійні кредити — на 0;• прострочена та безнадійна дебіторська заборгованість — на 0;• прострочена та безнадійна заборгованість за операціями з цінними паперами — на 0;• основні засоби та нематеріальні активи — на 0,5;• решта активів — на 1.Оборотність активів є основним показником ділової активності банку. Чим швидше обертаються активи, тим більше прибутку отримає банк, а відповідно й ефективніше він працює. Розрахунок коефіцієнта оборотності активів здійснюється за такою формулою: Збільшення кількості оборотів, що здійснюють активи, є позитивним явищем. Зростання цього коефіцієнта не тільки позитивно відбивається на підвищенні ефективності роботи банку, а й підвищує його ліквідність та сприяє вивільненню ресурсів з обороту.Обернений показником, що характеризує прискорення оборотності активів, є показник тривалості одного обороту активів у днях, який розраховується за формулою: Зменшення цього показника свідчить про прискорення оборот¬ності активів і вважається позитивним явищем. Після загального аналізу оборотності активів доцільно провести аналіз оборотності окремих видів активів і оцінити їх вклад у підвищення ліквідності та прибутковості роботи банку. Ці показники будуть розглядатись в окремих темах курсу.Питання для самоперевірки1. Зміст, мета та завдання аналізу активних операцій комерційного банку.2. Перелічіть основні напрямки розміщення банками власних, залучених та запозичених коштів.3. Як проводиться аналіз змін у структурі активних операцій та аналіз якості активів?4. Що таке горизонтальний та вертикальний аналіз активів банку?5. Що таке якісний та кількісний аналіз активів банку?6. За якими класифікаційними ознаками можна згрупувати активи банку?7. Який склад ліквідних активів банку?8. Який склад дохідних активів банку?9. Які активи належить до недохідних?10. Які активи називаються робочими?11. Яку інформацію можна отримати, аналізуючи структуру активів?12. Назвіть основні коефіцієнти, за допомогою яких аналізують активи банку.13. Як розраховується оборотність активів?ТЕМА 5. АНАЛІЗ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ5.1. Значення та завдання аналізу.5.2. Аналіз масштабів та динаміки кредитних вкладень.5.3. Аналіз оборотності кредитів.5.4. Аналіз погашення виданих позик.5.5. Аналіз диверсифікації кредитних вкладень.5.6. Аналіз структури кредитного портфеля.5.7. Аналіз якості кредитного портфеля з погляду ризику.5.8. Аналіз якості кредитного портфеля з погляду захищеності від можливих втрат.5.9. Аналіз ефективності кредитних операцій.5.1. Значення та завдання аналізуУ структурі активних операцій традиційно найбільшу питому вагу мають кредитні операції. Це пов’язано з закономірною властивістю капіталу спрямовуватися у сфери, де найвища норма прибутку. Саме аналіз кредитних операцій з погляду ступеня ризику, забезпеченості та дохідності лежить в основі аналізу якості активів банку. Позикові операції є одним із найефективніших, тобто прибуткових способів розміщення ресурсів банку. Водночас кредитні операції є найбільш ризикованим видом операцій комерційного банку. Кредитні операції банку формують його кредитний портфель. Кредитні вкладення, або кредитний портфель, комерційного банку, — це сукупність усіх позик, наданих банком з метою отримання доходу.Кредитний портфель банку містить агреговану балансову вартість усіх кредитів, у тому числі прострочених, пролонгованих та сумнівних до повернення.Кредитний портфель банку не включає:• відсотки нараховані, але не сплачені, непрофінансовані;• зобов’язання видати кредит;• кредитні лінії, які ще не використані;• гарантії та акредитиви;• оперативний лізинг.Аналіз кредитної діяльності банку передбачає вирішення таких завдань:? визначення ступеня та типу концентрації ризику кредитного портфеля, його відповідності зовнішньому покриттю і достатності створених резервів покриття фактичних і потенційних збитків;? оцінка адекватності кредитного ризику сумі очікуваного прибутку;? визначення кредитоспроможності позичальників з метою зниження кредитного ризику;? визначення ефективності кредитних операцій, що дає змогу вибрати доцільний варіант розміщення ресурсів.Аналіз кредитних операцій доцільно проводити в такій послідовності:? оцінюються масштаби кредитної діяльності банку порівняно з попередніми періодами та іншими банками;? аналізується рух кредитів;? розраховується оборотність кредитів;? визначається рівень диверсифікації кредитних вкладень, який дає змогу максимально знизити ризик неповернення позики;? оцінюється повернення позик;? проводиться кількісна оцінка структури кредитного портфеля залежно від різних класифікаційних ознак;? виявляється якість кредитного портфеля з погляду ризику і рівня забезпеченості кредитів;? аналізується дохідність та ефективність кредитних операцій.5.2. Аналіз масштабів і динаміки кредитних вкладеньАналіз кредитної діяльності банку доцільно починати з визначення місця, яке посідають кредитні операції в загальному обсязі активів банку, тобто необхідно дати узагальнюючу оцінку масштабів кредитної діяльності. Для цього розраховується коефіцієнт питомої ваги кредитів у загальних активах банку за формулою: Цей показник може бути розрахований як у цілому за аналізований період, так і на якусь певну дату, тобто на початок, чи кінець періоду. Він показує частку кредитних операцій у загальних активах банку і характеризує кредитну активність банку.Банк, який занадто перевантажений позиками, має високий коефіцієнт питомої ваги позик у загальних активах. Показник понад 65 % вважається високим. Ліквідні банки мають нижчий рівень цього коефіцієнта, але більшу частку коштів у короткострокових коштах грошового ринку та в інвестиційних цінних паперах, які, у свою чергу, можуть легко конвертуватися в грошові кошти, які потім можуть бути видані у формі позик.Наступним етапом аналізу кредитних операцій є визначення темпів зростання та приросту кредитних вкладень. Темп зростання визначається як співвідношення суми кредитних вкладень на кінець звітного періоду та суми на початок періоду: Темп приросту кредитних вкладень розраховується за формулою: Аналіз руху кредитів банку передбачає вивчення фінансової звітності, з якої можна визначити питому вагу нових кредитів відносно залишку позикової заборгованості на кінець звітного періоду (коефіцієнт надання), коефіцієнт погашення кредитів за звітний період, співвідношення дебетових та кредитових оборотів, достатність резерву на можливі втрати за позиками, розмір прострочених відсотків.Коефіцієнт надання розраховується за формулою: За допомогою цього показника визначають, скільки кредитів залишилося непогашеними з виданих у минулому звітному періоді. Той самий показник можна розрахувати і в розрізі короткострокових та довгострокових позик. Зазначений показник, навіть у разі несвоєчасного відображення банком фактів простроченої заборгованості, наявності високої питомої ваги пролонгованих позик у кредитному портфелі банку, відбиває, яка сума залишків позикової заборгованості банку не має руху та переходить з кварталу в квартал. У такий самий спосіб можна розрахувати коефіцієнт погашення кредитів (Кпог). Цей показник визначається як співвідношення суми погашених у звітному періоді позик до загальної суми залишку позикової заборгованості на початок періоду та суми щойно виданих кредитів: Другий показник доповнює перший і дає змогу по-новому трактувати отримані результати. Якщо перший показник свідчить про обмеження комерційним банком розміру щойно виданих кредитів, то другий — про низьку питому вагу погашення раніше виданих кредитів до звітного періоду. 5.3. Аналіз оборотності кредитівАналіз оборотності позик доцільно починати з загальної оцінки дебетових та кредитових оборотів за позиковими рахунками. Якщо дебетовий оборот значно перевищує кредитовий, то це свідчить про небезпечну політику банку з нарощування видачі позик за поганого їх повернення. У разі, що така тенденція спостерігається протягом кількох років, — це неминуче приведе банк до значних фінансових труднощів, і політику в галузі кредитної діяльності потрібно докорінно змінювати. Якщо є дані на дві дати, для розрахунку середніх залишків застосовується формула простої арифметичної: де — середній залишок заборгованості за позиками;Ппоч, Пкін — залишок заборгованості за позиками відповідно на початок та кінець періоду.За наявності даних більше, ніж на дві дати, для розрахунку середньої величини застосовується середня хронологічна моментного ряду за формулою: де n — кількість дат, на які є заборгованість за позиками.Аналогічно до загальної методики оборотність позик аналізується за допомогою таких показників:1. Швидкість обертання позик, або кількість оборотів кредитних коштів: При цьому кредитний оборот являє собою суму погашених позик або дохід від реалізації кредитів.Цей показник (N0) характеризує, скільки оборотів здійснюють кредити за аналізований період.2. Тривалість одного обороту в днях: або ,де t — тривалість одного обороту в днях;D — кількість днів в аналізованому періоді;N — кількість оборотів позики за період (швидкість обертання позики); — середній залишок позики;Ок — кредитний оборот (дохід від кредитної операції).Наведений показник показує, за скільки днів позики проходять повний оборот. Ці два показники перебувають у зворотній залежності — із зростанням швидкості обертання тривалість одного обороту позики зменшується. Унаслідок підвищення швидкості обертання позик з обороту вивільняються кредитні ресурси, які, у свою чергу, можуть бути залучені в інші активні операції банку та приносити додатковий прибуток. На зменшення тривалості одного обороту (тобто прискорення оборотності кредитів) впливають зниження сум заборгованості за позиками, а також збільшення сум погашення позик та зміна середньої відсоткової ставки за кредитами. Додаткове звільнення кредитних ресурсів або, навпаки, додаткове їх залучення розраховується за формулою: тобто різниця в тривалості одного обороту помножується на базисний одноденний оборот позик. При цьому оборот позик розраховується як дохід від кредитних операцій або як сума повернених позик разом з відсотками. У свою чергу, на розмір кредит¬ного обороту впливають такі фактори, як розмір відсоткової ставки, обсяг кредитних вкладень, неповернення позик або несвоєчасне повернення позик тощо. .Погіршення повернення позик і зменшення обсягів виданих кредитів підвищує тривалість одного обороту. Зменшення середньої відсоткової ставки за кредит впливає на тривалість обороту у такий спосіб: Зміна обсягів виданих кредитів залежить від попиту на кредитні ресурси, ефективності управління активами банку, активності депозитної політики банку. Тобто цей показник частково не залежить від зусиль самого банку. Останній же фактор — середня відсоткова ставка за кредит — здебільшого залежить від зовнішніх причин: політика НБУ, співвідношення попиту та пропозиції кредиту на ринку позикових капіталів, конкуренція між банками, стабільність економічної ситуації. Внутрішні фактори (ризик позики, її забезпечення, розмір та термін погашення тощо) менше впливають на зміну середньої відсоткової ставки, але теж мають місце.5.4. Аналіз погашення виданих позикОднією з головних проблем кредитної діяльності комерційних банків у сучасних умовах є несвоєчасне погашення наданих позик.У процесі аналізу своєчасності повернення кредитів необхідно:• визначити загальну суму простроченої заборгованості за позиками банку і процентів за ними;• проаналізувати зміни цієї суми в динаміці;• проаналізувати структуру простроченої заборгованості у розподілі клієнтів;• проаналізувати давність її виникнення;• визначити причини виникнення простроченої заборгованості у кожному випадку;• визначити суму і питому вагу прострочених кредитів, які були погашені у звітний період;• проаналізувати заходи, які вживає банк для стягнення простроченої заборгованості і процентів.Аналіз погашення позик проводиться за обсягом прострочених позик, переоформлених кредитів, резервів на покриття сумнівних боргів за кредитами та за фактами списання безнадійних позик. Структура «кредитного портфеля» банку може вважатись задовільною тоді, коли питома вага кредитів без забезпечення, сумнівних до повернення, прострочених і пролонгованих становить не більше 50 %. У разі вищої питомої ваги «проблемних» кредитів, кредитна діяльність банку оцінюється як «ризикована».Збільшення частки пролонгованих позик у звітному періоді порівняно з питомою вагою прострочених позик може свідчити про приховування фактів неповернення позик пролонгацією. Тому необхідно докладніше проаналізувати пролонговану кредитну заборгованість.Найбільшу увагу під час аналізу погашення позик слід приділити такій групі кредитів, як «прострочені». Обсяг та тривалість простроченої заборгованості аналізуються залежно від терміну її виникнення та питомої ваги кожної групи прострочених кредитів.З метою недопущення виникнення простроченої заборгованості банки повинні проводити оперативний аналіз поточної (непростроченої) заборгованості. Контроль за термінами погашення позик ведеться в розрізі окремих позичальників за їх кредитними угодами.Далі в процесі аналізу необхідно також вивчити факти списання безнадійних позик за рахунок резерву на покриття втрат від кредитів, підставу для списання та визначити питому вагу списання кредитів у загальному обсязі прострочених позик, частку списаних кредитів у загальному обсязі позик та частку цих кредитів у сумі створеного резерву.Частка списаних позик показує ефективність роботи банку з безнадійними кредитами і впливає на підвищення якості кредитного портфеля банку, звільняючи його від ризиків, зменшує частку прострочених позик, підвищує надійність повернення страхових кредитів.Необхідно також проаналізувати залишки заборгованості за поточними позиками (за термінами погашення, що залишилися) та визначити частку позик зі строком погашення до одного місяця, від одного до шести місяців, від шести місяців до одного року, понад рік. Метою такого аналізу є визначення строків надання кредитів для коригування політики банку в цьому напрямку.5.5. Аналіз диверсифікації кредитних вкладеньЗ метою зниження ризику втрат потрібен більш глибокий аналіз кредитного портфеля з погляду диверсифікації кредитних вкладень.Диверсифікація позик як засіб захисту від кредитного ризику буває портфельною, географічною та галузевою.Портфельна диверсифікація являє собою розподіл позикових грошових коштів між різними суб’єктами (юридичними та фізич-ними особами). Чим більшій кількості позичальників буде надано для тимчасового використання позиковий капітал конкретного банку, за інших рівних умов, тим меншим буде ступінь ризику неповернення боргу, оскільки ймовірність банкрутства багатьох позичальників значно нижча ймовірності банкрутства одного чи кількох позичальників.Аналіз портфельної диверсифікації кредитних вкладень здійснюється на основі визначення нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), нормативу великих кредитних ризиків (Н8), питомої ваги великих кредитів у загальній сумі заборгованості, кількості великих кредитів та їх середнього розміру.Національний банк України пропонує розрахувати норматив максимального кредитного ризику на одного контрагента за такою формулою: Значення цього показника не повинно перевищувати 25 %. Якщо сума на одного контрагента перевищує 10 % власних коштів банку, то такий кредит вважається «великим». Загальний залишок заборгованості за всіма великими кредитами, виданими банком з урахуванням позабалансових зобов’язань, не повинен перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку. Це співвідношення контролюється за допомогою нормативу великих кредитних ризиків (Н8) за такою формулою: Якщо сума всіх великих кредитів перевищує восьмикратний розмір власних коштів не більше ніж на 50 %, то вимоги до платоспроможності подвоюються (16 %), а якщо більше ніж на 50 %, то вимоги потроюються (24 %).Аналіз дає змогу зробити такі висновки про рівень диверсифікації кредитних вкладень. Поліпшення диверсифікації характеризується збільшенням кількості великих кредитів за зниження їх питомої ваги в загальній сумі кредитних вкладень і зменшенням середнього розміру великого кредиту. Зниження кількості великих кредитів за незмінної або зростаючої питомої ваги фактичної величини, а також середнього розміру говорить про недостатню роботу банку щодо диверсифікації кредитних вкладень, збільшує ризик неповернення позики і можливості виникнення дефіциту ліквідних коштів. З метою підвищення ліквідності слід дотримуватись відмінного від нормального рівня граничної суми великих кредитів. При цьому треба виходити з того, що заборгованість за великими кредитами не повинна перевищувати 50 % фактичних кредитних вкладень.Сама по собі портфельна диверсифікація кредитів за окремими позичальниками не приведе до зниження ризику. Тут важливо суворо дотримуватись галузевої диверсифікації: не надавати кредит кільком підприємствам однієї галузі, оскільки погіршення становища в цілому по галузі посилює ймовірність банкрутства; не надавати кредит підприємствам різних галузей, але пов’язаних технологічним процесом (наприклад, виробництво цукрового буряка, заводи з перероблення цукрового буряка, кондитерська промисловість, реалізація продукції); піддавати детальному аналізу техніко-економічне обґрунтування на кредит (розрахунок окупності кредитних вкладень).Також необхідно для зниження кредитного ризику враховувати вплив географічної диверсифікації, котра являє собою розподіл кредитів у різних географічних зонах. Контроль за дотриманням цих принципів зниження кредитного ризику здійснюється за допомогою подальшого аналізу структури кредитного портфеля.5.6. Аналіз структури кредитного портфеляКредитний портфель являє собою сукупність виданих позик, які класифікуються на основі різних критеріїв, пов’язаних з різними факторами кредитного ризику або зі способами захисту від нього.Структурний аналіз кредитного портфеля передбачає дослідження його структури в розрізі груп ризику, рівня забезпеченості, галузевої структури, форм власності позичальників і т. п., а також вивчення динаміки кожної групи, сегментацію кредитного портфеля.Особливу увагу, як ми вже визначили раніше, приділяють якості кредитного портфеля, захищеності його від кредитного ризику. З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників комерційних банків постановою Правління Національного банку України № 279 від 6 липня 2000 р. затверджено «Положення про порядок розрахунку резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків».Комерційні банки зобов’язані створювати резерви для відшкодування можливих витрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, включаючи надані депозити, кредити іншим банкам, суб’єктам господарювання (овердрафт, ураховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), за наданими гарантіями та поручительствами.Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити відносять до таких категорій:
Рис. 5.3. Категорії кредитів за ступенем ризикуВиходячи з погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею погашення є:• добрим — якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються у встановлені строки, та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;• слабким — якщо термін прострочення заборгованості за кредитом та відсотками становить не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;• недостатнім — якщо термін прострочення заборгованості за кредитом та відсотками становить понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів та відсотки не сплачуються.Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за такими групами:
Фінансовий стан (клас) Погашення заборгованості Добре Слабке НедостатнєА стандартний під контролем субстандартнийБ субстандартний сумнівний безнадійнийВ сумнівний безнадійний безнадійнийГ безнадійний безнадійний безнадійний
На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів.Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют.
Групи кредитів Рівень резерву (ступінь ризику),%Стандартні кредити 2Кредити під контролем 5Субстандартні кредити 20Сумнівні кредити 50Безнадійні кредити 100Аналіз галузевої структури кредитів дає змогу визначити галузеву диверсифікацію кредитів порівняно з попередньою звітною датою. Для цього розраховується питома вага вкладених в окремі галузі позик у цілому за короткостроковими та довгостроковими позиками, а також у динаміці.Структурний аналіз проводиться для визначення надмірної концентрації кредитних операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику. Проте надмірна диверсифікація кредитного портфеля створює певні труднощі в управлінні позиковими операціями і може стати причиною банкрутства банку, тому зарубіжні комерційні банки визначають для себе межі вкладення ресурсів у певний сегмент, у тому числі застосовують метод лімітування. Ці межі враховують у своїй діяльності кредитний комітет та керівники вищого рівня.За строком використання позики поділяються на:? строкові;? безстрокові (до запитання).Строкові — це позики надані на визначений у договорі строк. У свою чергу, вони бувають короткострокові (терміном до одного року), середньострокові (терміном від одного до трьох років), довгострокові (терміном понад три роки). Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) визначаються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позикового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування. Короткострокові кредити можуть надаватися банком у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді. Аналізуючи структуру короткострокових кредитів потрібно виділяти такі групи кредитів:? до одного місяця;? від одного до трьох місяців;? від трьох до шести місяців;? від шести місяців до одного року.Середньострокові кредити можуть надаватися на оплату облад¬нання, на поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень. У свою чергу, вони поділяються на:? кредити зі строком використання від одного до двох років;? кредити зі строком використання понад два роки.Довгострокові кредити можуть надаватися для формування основних фондів, об’єктом кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та ін.Слід зазначити, що у плані рахунків банку є лише рахунки для короткострокових та довгострокових кредитів, а середньострокові належать до групи довгострокових кредитів.Кредити до запитання (безстрокові) — це кредити, які видаються на невизначений термін і які на вимогу кредитодавця мають бути повернені у визначений ним час. Якщо кредитодавець не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений самостійно.За фінансовою дисципліною позичальника виділяють такі групи кредитів:? стандартні;? пролонговані;? прострочені;? безнадійні.Стандартні — це кредити, за якими відсотки та сума основного боргу сплачуються вчасно без прострочення платежу.Пролонговані, або відстрочені, кредити — це кредити стосовно яких на основі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній строк.Прострочені кредити — це кредити, щодо яких строк погашення, встановлений кредитним договором минув, а позикові кошти не повернені позичальником.Аналізуючи кредитний портфель у розрізі цих груп, необхідно особливу увагу звернути на питому вагу прострочених та пролон¬гованих позик.Залежно від виду позичальника (за формами власності) кредити можна розділити на такі групи:? кредити юридичним особам державної форми власності;? кредити юридичним особам змішаної форми власності (акціонерні товариства та інші з державною участю);? кредити юридичним особам з недержавною формою власності, у тому числі:— акціонерним товариствам;— приватним підприємствам;— кооперативним підприємствам;— спільним підприємствам та ін.;? кредити фізичним особам;? міжбанківські кредити. У процесі аналізу кредитного портфеля треба визначити питому вагу міжбанківських кредитів у загальному обсязі. При цьому зростання цього коефіцієнта вважається позитивним явищем з погляду зменшення ризику, але, як правило, міжбанківські кредити є менш прибутковими.За наявністю та характером забезпечення виділяють:? забезпечені (ломбардні) позики;? незабезпечені (бланкові) позики. Основна частина банківських кредитів видається під забезпечення, що є одним з принципів банківського кредитування.Формами забезпечення зобов’язань щодо повернення кредиту можуть бути: застава майна позичальника; гарантія або поручительство; договір страхування кредитів; товарні документи; цінні папери; поліси страхування життя; передання на користь банку контрактів; передання вимог та рахунків позичальників третій особі; дорогоцінні метали тощо.Аналізуючи структуру кредитного портфеля, особливу увагу треба звернути на питому вагу незабезпечених позик у загальних позиках.Аналіз можна продовжувати в напрямку більш глибокого вивчення структури за видами забезпечення (застава майна позичаль¬ника, гарантія або поручительство, договір страхування тощо) та за іншими класифікаційними ознаками (за методами надання позик, способами їх погашення, цілями кредитування тощо.Після вивчення структури кредитних вкладень, їх слід проаналізувати з погляду ступеня кредитного ризику, рівня забезпеченості кредитів та ефективності кредитної діяльності в цілому.5.7. Аналіз якості кредитного портфеляз погляду ризикуВ умовах переходу до ринкової економіки в банківській сфері збільшується значення правильної оцінки ризику, який бере на себе банк, здійснюючи різні операції. Для банківської діяльності важливим є не уникнення ризику взагалі, а його передбачення та зниження до мінімального рівня, тобто застосування різних методів управління ризиками. До методів, які знижують кредитний ризик, можна віднести:• лімітування кредитів;• диверсифікація кредитних вкладень;• вивчення та оцінка кредитоспроможності позичальника;• вимагання від клієнтів достатнього та якісного забезпечення за виданими кредитами;• контроль та оперативність під час стягнення боргу;• страхування кредитних операцій;• видача кредитів на консорціумній основі;• використання плаваючої процентної ставки;• облік та врахування зовнішніх ризиків (ризик галузі, району, країни);• використання теорії зважених ризиків.Якісна оцінка кредитного портфеля націлена насамперед на те, щоб максимально знизити ризик неповернення позики, що веде до значних втрат для банків і може призвести його до банкрутства.Для оцінки якості кредитного портфеля з погляду кредитного ризику застосовуються такі показники:• коефіцієнт покриття класифікованих позик;• питома вага зважених класифікованих позик;• коефіцієнт проблемних позик;• коефіцієнт збитковості позик.Перелічені показники варто проаналізувати в динаміці, з’ясувати їх зміни, причини погіршення. Розрахунок цих коефіцієнтів допомагає виявити тенденції погіршення фінансового стану та визначити способи збільшення економічної ефективності кредитних операцій.Коефіцієнт покриття класифікованих позик (Кп.кл.п) розраховується як відношення зважених класифікованих позик (Пзв.кл) до власного капіталу (ВК): Цей показник комплексно характеризує якість кредитного портфеля з погляду ризику в сукупності з його захищеністю власним капіталом. Підвищення цього коефіцієнта в динаміці вважається негативним явищем та свідчить про підвищення ймовірності збитків у майбутньому.Коефіцієнт питомої ваги зважених класифікованих позик (Чк.п) розраховується як співвідношення зважених класифікованих позик (Пзв.кл) до загальної суми позик (П): Зважені класифіковані позики розраховуються множенням суми кредитів певної групи ризику на відповідний коефіцієнт.Коефіцієнт несплачених позик (Кн.п) розраховується як співвідношення позик із простроченою виплатою відсотків та основної суми (Ппр) до загального обсягу позик (П): Цей коефіцієнт показує ту частину позик у портфелі банку, виплати за якими були невчасно погашені, та ту, яка не була погашена в строк. Високий відсоток свідчить про погіршення кредитної діяльності банку. Значний приріст за аналізований період означає можливі значні збитки в перспективі.Коефіцієнт збитковості позик (Кзб) розраховується як співвідношення збитків за позиками, отриманими за аналізований період (Зп) до середнього залишку заборгованості за кредитами (П), або до загального обсягу позик: Коефіцієнт збитковості визначає частину позик, які за певний період призвели до збитку. Зростання цього показника може свідчити про погіршення політики повернення допустимого рівня ризику.5.8. Аналіз якості кредитного портфеля банку з погляду захищеності від можливих втратАналіз кредитних операцій повинен проводитися і в напрямку оцінки рівня захищеності від можливих втрат. Чим гірші показники якості кредитів з погляду кредитного ризику, тим більшим має бути рівень їх захищеності.Для оцінки цього рівня використовують такі показники:• коефіцієнт забезпеченості позики;• коефіцієнт забезпеченості збиткових кредитів;• коефіцієнт захищеності позики від втрат сумою резерву;• коефіцієнт покриття збитків за рахунок резерву;• ступінь повноти формування резерву;• коефіцієнт покриття позик власним капіталом.
Коефіцієнт забезпеченості позик (Кз.п) являє собою співвідношення забезпечення кредитів (застава, гарантії, страхування тощо) (Зк) і загальної суми кредитів (П): Цей показник характеризує рівень захищеності банку від втрат за позиками за рахунок зовнішніх факторів, таких як гарантії, застава майна, страхування, поручительство.Коефіцієнт забезпеченості збиткових кредитів (Кз.зб) розраховується як відношення кредитного забезпечення (Зк.зб) за збитковими позиками (Зк.зб) до списаних кредитів за аналізований період (Сп): Цей коефіцієнт свідчить про рівень захищеності банку від збитків за позиками з урахуванням тенденції збитковості кредитного портфеля, яка склалася.До внутрішніх факторів захисту кредитного портфеля від мож¬ливих збитків належить створення резервів, яке дає змогу захистити банк від можливих збитків у разі неповернення кредитів. Рівень такої захищеності від втрат аналізується за допомогою коефіцієнтів:• коефіцієнта захищеності позик сумою резерву;• коефіцієнта покриття збитків за рахунок резерву.Коефіцієнт захищеності позик сумою створеного резерву (Кзах) розраховується як відношення резервів на покриття збитків за позиками (Рзб) до загальної суми позик (П): Коефіцієнт покриття збитків за позиками (Кп.зб) розраховується відношенням резервів на покриття збитків за позиками (Рзб) до збиткових позик (Пзб): Ступінь повноти формування резерву (Кп) розраховується як відношення фактично створеного резерву (Рф) до розрахункової суми резерву (Рр) виходячи з кредитного ризику: Коефіцієнт покриття позик власним капіталом (Кз.к) розраховується відношенням власних коштів банку (Вк) до загальної суми позик (П): Цей коефіцієнт показує, яка частина кредитного портфеля фінансується за рахунок власного капіталу. Зростання даного коефіцієнта свідчить про посилення захищеності кредитів власним капіталом.5.9. Аналіз ефективності кредитних операційАналіз будь-яких операцій повинен завершуватись оцінкою їх ефективності, тобто аналізом їх дохідності та рентабельності. Як зазначалося вище, дохід від кредитної діяльності банку традиційно має найбільшу питому вагу в загальній структурі доходів банку.Аналіз ефективності кредитної діяльності банку аналізується за допомогою системи показників:• рентабельність кредитних операцій;• дохідність кредитних операцій;• прибутковість кредитних операцій;• питома вага доходів від надання кредитів у загальній сумі доходів. Рентабельність кредитних операцій (Р) розраховується діленням доходу від наданих кредитів (Дкр) на витрати на залучення ресурсів (суми, виплачені за вкладами клієнтам) (З): Зростання цього показника свідчить про правильність застосованої банком політики встановлення відсоткових ставок на кредити та вклади. Дохідність кредитних операцій на 1 грн активу (Кдох.кр.а) розраховується як відношення доходу від наданих кредитів (Дкр) до середніх активів (А): Дохідність кредитних операцій (Кдох.кр) розраховується відношенням доходів від кредитних операцій (Дкр) до середніх кредитних вкладень (Кс.вк): За ідеального стану кредитного портфеля, коли всі кредити будуть повертатись повністю, а відсотки сплачуватись згідно з договором, цей коефіцієнт дорівнюватиме відсотковій ставці за кредитами. Прибутковість кредитних операцій (Кприб.кр) розраховується діленням прибутку від кредитних операцій (Пкр) на середні активи (А): Ці коефіцієнти свідчать про те, скільки отримано доходу (прибутку) від кредитних операцій на кожну гривню, вкладену в активи. Зростання показника прибутковості швидшими темпами порівняно з показником дохідності свідчить про зростання ефективності кредитних вкладень. Частка доходів від надання кредитів у загальній сумі доходів (Чкр) розраховується діленням доходу від надання кредитів (Дкр) на загальну суму доходів банку (Дзаг): Цей коефіцієнт показує питому вагу доходів, отриманих банком від надання кредитів порівняно з доходами від інших операцій. Якщо коефіцієнт питомої ваги кредитних доходів вищий коефіцієнта питомої ваги кредитів у дохідних активах, це свідчить про те, що ефективність кредитних операцій вища, ніж ефективність інших банківських операцій.Питання для самоперевірки1. Які операції банку називаються кредитними?2. Які є види кредиту?3. Як розраховується коефіцієнт кредитної активності банку?4. Назвіть основні показники, що використовуються в аналізі динаміки кредитних вкладень.5. Як розрахувати коефіцієнти надання та погашення кредиту?6. Назвіть основні показники оборотності кредитів.7. Як розраховується середня тривалість одного кредитного обороту в днях?8. Як розрахувати умовне вивільнення або залучення ресурсів з обороту внаслідок зміни швидкості обороту кредитів?9. Що таке диверсифікація кредитних вкладень?10. Які є види диверсифікації?11. Які нормативні показники характеризують портфельну диверсифікацію кредитів? Методика їх розрахунку та нормативні значення.12. За якими класифікаційними ознаками можна проструктуризувати кредитний портфель?13. Які показники характеризують якість кредитного портфеля з позиції ризику?14. Які показники характеризують якість кредитного портфеля з позиції захищеності від можливих втрат.15. Як аналізується забезпеченість кредитного портфеля?16. Які показники характеризують ефективність кредитних операцій?ТЕМА 6. АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ТА ІНШИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИПЛАН ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ6.1. Аналіз фінансових інвестицій банку.6.1.1. Основні завдання аналізу.6.1.2. Аналіз динаміки та структури операцій з цінними паперами.6.1.3. Аналіз дохідності та прибутковості операцій з цінними паперами.6.2. Аналіз нефінансових інвестиційних активів банку.6.1. Аналіз фінансових інвестицій банку6.1.1. Основні завдання аналізуДля зменшення ризику та збільшення доходів комерційні банки проводять диверсифікацію активних операцій, тобто розподіляють активи між різними видами операцій та об’єктами вкладень. Ефективність діяльності банку в довгостроковій перспективі, забезпечення високих темпів його розвитку і підвищення конкурентоспроможності в ринкових умовах значною мірою визначаються рівнем і масштабами інвестиційної діяльності банку. Тому, крім авансування ресурсів у позикові активи, чимала частина банківського капіталу має форму інвестиційних активів.Інвестиціями називають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.
Комерційні банки здійснюють фінансові (прямі та портфельні) і нефінансові (капіталізовані) інвестиції.Прямі фінансові інвестиції — це вкладення коштів у діяльність інших підприємств, організацій і установ на довгостроковій основі.Портфельні інвестиції, якими є цінні папери, — це високоліквідний вид фінансових інвестицій, що легко реалізується, але є більш ризикованим. Вони вільно котируються на ринку цінних паперів. Портфельну форму інвестування банки, як правило, використовують як спосіб тимчасового розміщення вільного банківського капіталу.Цінним папером називається документ, який засвідчує з дотриманням установленої форми обов’язкових реквізитів майнові права, здійснення або передання яких можливі тільки за його пред’явлення. Серед існуючих цінних паперів виділяють фондові та комерційні. До фондових відносять акції та облігації. До комер¬ційних цінних паперів належать комерційні векселі, чеки, застав¬ні свідоцтва та ін. Фондові цінні папери відрізняються від комер¬ційних масовим характером емісії.Інвестиційний портфель комерційного банку складається з:• усіх боргових цінних паперів (векселі, облігації, сертифікати та ін.), що перебувають у власності банківської установи;• акціонерних (пайових) цінних паперів, що перебувають у власності банківської установи в разі, якщо їй належить менше ніж 20 % від загальної суми статутного капіталу суб’єкта господарської діяльності.Іншими словами, інвестиційний портфель комерційного банку складається з цінних паперів:• на продаж;• на інвестиції;• інвестицій в асоційовані та дочірні компанії.Головною метою аналізу операцій банку з цінними паперами є виявлення найбільш перспективних вкладень банку в цінні папери та поліпшення якості інвестицій.Основними завданнями аналізу операцій з цінними паперами банку є аналіз:• їх структури та динаміки;• значущості цих операцій у діяльності банку;• якості портфеля цінних паперів;• дохідності та ефективності.6.1.2. Аналіз динаміки та структури операцій з цінними паперамиАналіз операцій з цінними паперами починають із загальної оцінки масштабів інвестиційної діяльності банку. Цей аналіз проводиться за допомогою таких показників:1) питома вага інвестиційних активів у загальних активах: ;2) коефіцієнт інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), який розраховується за такою формулою: ,де Кінв1 — кошти, які інвестуються в цінні папери за кожною установою;К — регулятивний капітал банку;ЦП — цінні папери в портфелі банку на інвестиції;В — вкладення в асоційовані та дочірні компанії.Значення цього коефіцієнта не повинно перевищувати 15 %;3) норматив загальної суми інвестування (Н12), який розраховується за формулою: ,де Кінв.заг — загальна сума коштів, що інвестуються на придбання акцій різних юридичних осіб. Значення цього коефіцієнта не повинно перевищувати 60 %.Наступним кроком є аналіз динаміки інвестиційних активів, який проводиться за допомогою стандартних показників:• абсолютний приріст інвестиційних активів;• темп зростання інвестиційних активів;• темп приросту інвестиційних активів.Аналіз операцій банку з цінними паперами обов’язково містить оцінку змін у структурі вкладень банку. Структура операцій банку з цінними паперами може аналізуватись і за видами цінних паперів (наприклад, вкладення в акції, облігації, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, векселі), за видами емітентів, за цілями придбання.На наступному етапі треба проаналізувати зміни в структурі операцій з цінними паперами за напрямками діяльності.За кожним напрямком діяльності комерційного банку з цінними паперами необхідно провести додатковий аналіз. Наприклад, за кожним видом цінних паперів розраховується їх питома вага за термінами їх погашення, зокрема для облігацій у термін:? до 30 днів;? від 31 до 90 днів;? більше 90 днів.Такий аналіз є досить важливим для узгодження активів та пасивів за термінами та сумами з метою зниження ринкового ризику.Необхідним етапом в аналізі є визначення джерел придбання цінних паперів: ? їх питома вага у портфелі інвестицій, що придбавались за рахунок прибутку, котрий залишився в розпорядженні банку;? частка паперів для брокерської діяльності (для перепродажу) за рахунок власних та залучених коштів;? частка інвестицій, придбаних за дорученням клієнтів за їх рахунок.Після цього розглядається співвідношення цих паперів та визначаються причини відхилень. Аналіз дотримання напрямів вкладень у цінні папери відповідним джерелам їх придбання здійснюється за такими групами (парами):
Види інвестиційДжерела придбання цінних паперівЦінні папери на продаж Вкладення за рахунок залучених коштівЦінні папери на інвестиції Вкладення за рахунок власного капіталуЦінні папери за дорученням клієнтів Вкладення за рахунок клієнтів
Для аналізу операцій з цінними паперами доцільно розраховувати такі коефіцієнти:• питома вага придбаних цінних паперів у гривнях та іноземній валюті;• питома вага викуплених банком паперів — до терміну погашення та після настання терміну погашення;• обсяги операцій, пов’язаних із зберіганням цінних паперів;• обсяги та структура консалтингових операцій з цінними паперами (інформаційних, методичних, правових, аналітичних, кон¬сультаційних);• питома вага посередницьких, розрахункових, перереєстраційних операцій;• частка дивідендів за акціями в доходах банку;• співвідношення дивідендів, виплачених за акціями до загаль-ної вартості акцій;• частка операцій з конвертації акцій, заміни одних цінних паперів іншими, операцій з інкасованими платежами, що належать клієнтам банку, з цінними паперами, виплаченими позитивними курсовими різницями;• питома вага цінних паперів, узятих під заставу за кредитними та іншими операціями банку, у вартості відповідних операцій;• частка позик, наданих цінними паперами, та позик, отриманих цінними паперами, у вартості відповідних операцій;• частка гарантій інших операцій за цінними паперами;• частка операцій з управління портфелем цінних паперів клієнтів — юридичних та фізичних осіб.Особливої уваги заслуговує аналіз формування та використання резервів під забезпечення вкладень у цінні папери. Мета аналізу — визначити ступінь покриття ризиків за операціями банку з цінними па¬перами. Завдання — визначити достатність резерву покриття ризиків. Вивчення достатності резерву під знецінення цінних паперів, процента списань дає змогу визначити можливі ризики та фактич¬ні втрати банку за операціями з цінними паперами й накреслити шляхи їх зниження.Значущість операцій з цінними паперами в діяльності банку характеризується такими показниками:• розмір операцій з цінними паперами на 1 грн:а) капіталу банку;б) статутного капіталу;• питома вага операцій з цінними паперами в загальній сумі активів банку.6.1.3. Аналіз дохідності та прибутковості операцій з цінними паперамиЗавершується аналіз операцій з цінними паперами розрахунком показників ефективності. Для характеристики ефективності та доцільності операцій з цінними паперами використовуються показники:• дохідності;• рентабельності;• прибутковості;• зіставлення питомої ваги прибутку від операцій з цінними паперами в загальній сумі прибутку з питомою вагою цих операцій у загальній сумі активу.Прибуток від операцій з цінними паперами створюється за рахунок комісійних винагород за надання комерційним банкам послуг щодо зберігання, розповсюдження, перепродажу цінних паперів, а також за рахунок курсових різниць. Джерелом створення прибутку від прямих фінансових інвестицій є дивіденди. Тобто аналіз доходів та витрат банку за операціями з цінними паперами проводиться в трьох напрямках:? за операціями з цінними паперами на інвестиції;? за операціями з цінними паперами на продаж;? за іншими операціями з цінними паперами.Аналіз структури доходів та витрат за операціями з цінними паперами доцільно проводити за такими показниками: 1. Доходи за операціями з цінними паперами, всього, у тому числі:1.1. Процентні доходи за цінними паперами, що рефінансуються НБУ, у портфелі банку на продаж.1.2. Процентні доходи за цінними паперами, що рефінансуються НБУ, у портфелі банку на інвестиції.1.3. Процентні доходи за іншими цінними паперами в портфелі банку на продаж.1.4. Процентні доходи за іншими цінними паперами в портфелі банку на інвестиції.1.5. Комісійні доходи за операціями з цінними паперами для банків.1.6. Комісійні доходи за операціями з цінними паперами для клієнтів.1.7. Результат від торгівлі цінними паперами на продаж.1.8. Дивідендний дохід за акціями та іншими вкладеннями.1.9. Позитивний результат від продажу цінних паперів на інвестиції, вкладень в асоційовані та дочірні компанії.1.10. Зменшення резерву під знецінення цінних паперів на продаж та інвестиції.2. Витрати за операціями з цінними паперами, всього, у тому числі:2.1. Комісійні витрати за операціями з цінними паперами.2.2. Негативний результат від продажу цінних паперів на інвестиції, вкладень в асоційовані та дочірні компанії.2.3. Відрахування в резерв під знецінення цінних паперів на продаж та інвестиції.3. Прибуток від операцій з цінними паперами, всього, у тому числі:3.1. Від операцій з цінними паперами на продаж.3.2. Від операцій з цінними паперами на інвестиції.3.3. Від інших операцій з цінними паперами.4. Доходи банку, всього.5. Питома вага доходів від операцій з цінними паперами в загальному обсязі доходів.6. Витрати банку, всього.7. Питома вага витрат банку за операціями з цінними паперами в загальних витратах банку.8. Прибуток банку, всього.9. Питома вага прибутку від операцій з цінними паперами в загальній сумі прибутку банку.Після загального аналізу структури доходів та витрат банку за операціями з цінними паперами переходять до факторного аналізу доходів та витрат банку за операціями з цінними паперами.Аналіз доходів та витрат від операцій з цінними паперами проводиться за допомогою різних факторних моделей з використанням методів елімінування, причому окремо аналізуються доходи і витрати за інвестиційними цінними паперами та доходи і витрати від операцій з цінними паперами на продаж. Аналіз проводиться на основі журналу особового обліку за підсумком купівлі акцій. При цьому може бути використана така факторна модель: .Аналіз завершується розрахунком показників дохідності від операцій з цінними паперами:1. Коефіцієнт дохідності операцій з цінними паперами: ;2. Дохідність на 1 грн активів: 3. Частка доходів від операцій з цінними паперами: Дохід на одного працівника відділу цінних паперів: .6.2. Аналіз нефінансовихінвестиційних активів банкуНефінансові інвестиційні активи комерційного банку поділяються на матеріальні і нематеріальні. За рівнем ліквідності ці активи посідають останнє місце в балансі, хоч ризик їх розміщення невеликий (за винятком лізингових операцій).Нематеріальні активи являють собою невідчутні цінності і відображаються в класі 4 Плану рахунків.Іншими словами, нематеріальні активи — це засоби, які не мають матеріально-речової форми, однак дають прибуток чи створюють умови для нормальної діяльності банку й отримання прибутку.Аналіз їх вартості в умовній одиниці здійснюється за такими основними групами:• ділові зв’язки банку;• розміщення клієнтури;• монопольні права і привілеї;• престиж фірмових знаків;• патенти і ліцензії;• інтелектуальна власність.Під час аналізу нематеріальних активів, крім їх структури, аналізується зміна їх суми в динаміці.Основні засоби є матеріальними активами, оскільки вони мають фізичну форму. До основних засобів банку належать: земля; будівлі; устаткування; комп’ютерна та обчислювальна техніка; обладнання; меблі; транспортні засоби; інструменти; інвентар та інші матеріальні цінності зі строком користування більше року.За функціональним призначенням розрізняють операційні та неопераційні основні засоби.Операційні засоби — це засоби, що беруть безпосередню пов¬ну або часткову участь у банківській діяльності чи сприяють її виконанню.Неопераційні основні засоби — це засоби, що не беруть безпосередньої участі у банківській діяльності. Наприклад: основні засоби, придбані для здачі у фінансовий лізинг.Аналіз матеріальних активів комерційного банку проводиться аналогічно аналізу цих активів на інших підприємствах: • виявляється їх склад, рух, якісний склад, початкова і залишкова вартість;• простежується динаміка за звітний період;• з’ясовується сума додатково нарахованої амортизації за рахунок прибутку банку в разі вибуття не повністю замортизованих основних засобів;• визначаються коефіцієнти реальної вартості основних засобів і накопичення амортизації. Нагадаємо, що останній показник являє собою співвідношення суми нарахованого зносу та початкової вартості майна, що аналізується. Коефіцієнт накопичення амортизації свідчить про інтенсивність вивільнення відвернених у капіталізовані активи коштів.Якщо банк вкладає кошти в капітальні вкладення, окремо аналізується структура капітальних вкладень. При цьому аналіз структури вкладень можна проводити за такими напрямами:1. Вкладення в будівництво? житла;? службових приміщень;? об’єктів соціально-культурного призначення;2. Придбання будинків? виробничого призначення;? житла;? соціально-культурного призначення;3. Придбання інвентарю та устаткування? виробничого призначення;? невиробничого призначення.Для аналізу ефективності використання необоротних активів можна використати такі показники:1. ;2. ;3. ;4. .Питання для самоперевірки1. Назвіть основні види цінних паперів.2. Що таке «цінні папери на продаж» та «цінні папери на інвестиції»?3. Назвіть основні напрямки інвестиційної діяльності банку.4. Як розраховується коефіцієнт інвестиційної активності банку?5. Назвіть основні показники, що характеризують якість цінних паперів.6. Як проаналізувати масштаби та динаміку операцій банку з цінними паперами?7. Які показники характеризують ефективність операцій з цінними паперами?8. Які показники увійдуть у факторну модель доходу від операцій банку з цінними паперами?9. Назвіть нормативи, які регулюють розміри прямих інвестицій банку згідно з чинною інструкцією. Методика їх розрахунку та нормативні значення.10. Як формується резерв від знецінення цінних паперів?11. Які основні напрямки аналізу операцій банку з векселями?12. Що таке нефінансові інвестиційні активи?13. Як проводиться аналіз матеріальних і нематеріальних інвестиційних активів?14. Який оптимальний розмір вкладу в нерухоме майно та матеріальні активи відносно суми власного капіталу.ТЕМА 7. АНАЛІЗ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ7.1. Завдання аналізу валютних операцій.7.2. Аналіз динаміки та структури валютних операцій.7.3. Аналіз валютних доходів та витрат.7.4. Особливості аналізу неторговельних операцій.7.5. Методика аналізу ефективності валютних операцій.7.1. Завдання аналізу валютних операційВалютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності. Аналіз валютних операцій проводиться зазвичай валютним відділом, управлінням або департаментом.Комерційні банки виконують низку традиційних валютних операцій, таких як:• ведення валютних рахунків та розрахунки за ними;• видача готівкової валюти на різні цілі;• видача валютних кредитів, у тому числі міжбанківських;• купівля цінних паперів у валюті;• валютні акредитиви;• видача гарантій;• продаж дорожніх чеків;• випуск та обслуговування пластикових карток;• обмін валюти;• купівля та продаж валюти для клієнтів.Перед аналізом валютних операцій постають такі завдання:? проаналізувати масштаби, структуру та динаміку валютних операцій банку;? контроль за дотриманням банком нормативів ризику загальної відкритої валютної позиції;? порівняння ефективності формування ресурсів банку та їх розміщення в національній та іноземних валютах, вибір шляхів здешевлення вартості ресурсів банку в цілому;? аналіз структури валютних доходів та витрат банку;? оцінка стратегії менеджерів банку стосовно розширення обсягів операцій з іноземною валютою як для фінансування, так і для отримання комісійних та прибутку;? аналіз ефективності впровадження нових банківських продуктів управління коштами в іноземній валюті (оцінка інвестиційних проектів на період окупності та ефективності);? факторний аналіз доходів і витрат банку від здійснення касових валютних операцій, валютних депозитів та кредитів, розрахункових операцій за експортно-імпортними операціями, конверсійних операцій з готівковою валютою, неторговельних опе¬рацій (обмінних операцій, операцій з пластиковими картками, дорожніми чеками тощо);? розрахунок відносних показників дохідності та рентабельності валютних операцій з метою оцінки їх внеску в загальну справу отримання прибутку.7.2. Аналіз динаміки та структури валютних операційМасштаби валютної діяльності банку оцінюються за питомою вагою валютних активів у загальних активах. Аналіз проводиться на основі валютного балансу. Для визначення місця, яке посідають валютні операції в діяльності банку, використовується такий показник: .Динаміка валютних операцій аналізується за допомогою загальних показників динаміки: ; .Наступним кроком є структурний аналіз валютних операцій, який може проводитися шляхом розрахунку питомої ваги окремих валютних операцій банку як за залишками на валютних рахунках, так і за оборотами за ними. Аналіз структури валютних операцій дає змогу простежити тенденції зрушення в напрямах діяльності банку з валютою та оцінити ефективність стратегії керівництва банку внаслідок структурних зрушень у валютних операціях. При цьому основним критерієм оцінювання наслідків зміни структури та масштабів діяльності банку з іноземною валютою є збільшення маси прибутку.Головним аспектом будь-якої операції з іноземною валютою є здатність визначити те, чи має банк достатні можливості для повного та адекватного зіставлення обсягу валютних операцій зі ступенем прийнятного ризику і рівня прибутковості.Валютні кредити аналізуються за такими ж напрямами, що й гривневі кредити. Тобто визначається рівень дохідності валютних кредитів, стан їх повернення, прострочення платежів, рівень неповернення кредитів. Невід’ємною частиною аналізу є визначення рівня витратності ресурсної бази, сформованої за допомогою валютних депозитів. У разі відносно низької відсоткової ставки за валютними депозитами порівняно з депозитами у національній валюті (10 % проти 25 %) створюються позитивні передумови зниження витратності ресурсної бази банків. Тому активізація діяльності банку щодо залучення валютних депозитів є головною умовою підвищення ефективності банківської діяльності в цілому. При цьому важливо дотримуватися короткої відкритої валютної позиції. Одержані показники витратності ресурсів та дохідності кредитних операцій повинні порівнюватись з відповідними показниками по гривневих депозитах та кредитах. Порівняння відносних показників є критеріями вибору стратегії керівництва банку щодо напрямів діяльності з метою підвищення ефективності банківської діяльності в цілому. Це саме стосуються і операцій банку з цінними паперами у валюті.Важливим напрямом аналізу є контроль за дотриманням нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції банку. Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлінні активами і пасивами в іноземній валюті, пов’язана з валютними ризиками, які виникають у зв’язку з використанням різних валют під час проведення банківських операцій.Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов’язань банку в кожній іноземній валюті. У разі їх рівності позиція вважається закритою, за нерівності — відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов’язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов’язань.При цьому довга відкрита валютна позиція банку при розрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція — зі знаком мінус.З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої валютної (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), у тому числі обмежується ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13-1) і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13-2).Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) визначається як співвідношення суми абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами до регулятивного капіталу банку.Нормативне значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н13) має бути не більше ніж 35 %.При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для загальної довгої відкритої валютної позиції (Н13-1) — не більше 30 %; та для загальної короткої відкритої валютної позиції (Н13-2) — не більше 5 %.Валютна позиція уповноваженого банку визначається та контролюється щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти.7.3. Аналіз валютних доходів та витратНаступним етапом є аналіз валютних доходів. До складу валютних доходів включаються доходи від :• валютних кредитів;• комісія за касове обслуговування;• комісія за безготівкові розрахунки у валюті;• комісія за видачу валюти на відрідження;• комісія за видачу валюти за приватними переказами;• доходи за операціями на УМВБ;• доходи від обмінних валютних операцій;• комісія за видачу валюти по чеках;• доходи за платіжними картками;• комісія за продаж валютних чеків;• доходи за агентськими угодами.Аналіз валютних доходів можна згрупувати за такими групами:1. Процентні доходи банку від валютних кредитів.2. Непроцентні доходи банку (комісія за ведення валютних рахунків, плата за послуги банку, акредитиви).3. Доходи від торговельних операцій в іноземній валюті.4. Доходи від неторговельних операцій (обміну валют, пластикові картки).5. Інші види доходів (дорожні чеки, гарантії, поручительства тощо).Аналогічно проводиться аналіз валютних витрат банку. До них належать:• процентні витрати за коштами клієнтів;• процентні витрати за валютними депозитами;• процентні витрати за цінними паперами власного боргу у валюті;• комісійні витрати;• витрати за переказами;• комісійні за купівлю чеків;• комісійні банків за обслуговування коррахунків;• комісійні за купівлю валюти.На доходність валютних операцій впливають:• чисельність клієнтів;• середньоденний документообіг, який надходить від клієнтури;• середня відсоткова ставка за активними та пасивними валютними операціями (відсоткова ставка за валютними кредитами та депозитами);• динаміка зміни тарифів на валютні послуги (SWIFT);• кількість обмінних пунктів, їх розташування та ефективність роботи;• збільшення кількості валютних позик та їх середнього розміру;• розширення спектра послуг, що надаються у валюті (послуги за переказом, за готівковим обігом, надання довідок, обслуговування рахунків, дорожні чеки, пластикові картки тощо).Аналіз валютних доходів та витрат проводиться за наступними напрямами:? аналіз структури доходів та витрат;? факторний аналіз доходів та витрат;? коефіцієнтний аналіз дохідності та витратності валютних операцій.7.4. Особливості аналізу неторговельних операційОсобливу увагу потрібно приділити аналізу доходів від неторговельних операцій. Одним із видів неторговельних операцій є операції з купівлі-продажу іноземної валюти (обмінні операції).Ефективність роботи пунктів обміну валюти визначається за такими формулами: При цьому до доходів обмінного пункту відносять маржинальний дохід, який залежить від кількості робочих днів в аналізованому періоді, середньоденної суми обміняної валюти та маржі (різниці між купівлею та продажем іноземної валюти). На дохід обмінного пункту впливає також швидкість обігу коштів, місце розташування обмінного пункту, активність клієнтів, їх платоспроможність. Дохід обмінного пункту може бути описаний такою факторною моделлю:Дп = Кдн ? С1ден ? М;С1ден = С1кл ? Ккл;де С1ден — середньоденна сума обміняної валюти;К — кількість клієнтів;С1кл — середня сума обміняної валюти одним клієнтом;М — маржа (різниця між курсом купівлі та продажу валюти).До витрат обмінного пункту відносять витрати на заробітну плату касирів, витрати на інкасацію, охорону, амортизаційні відрахування установленої техніки, вартість патенту, оренда приміщення тощо.7.5. Методика аналізу ефективностівалютних операційЗавершується аналіз вивченням показників дохідності валютних операцій, а саме:1. Коефіцієнт дохідності валютних операцій: .2. Валютний дохід на 1 грн активів, усього: .3. Частка доходів від валютних операцій у загальних доходах: .4. Продуктивність праці одного працівника валютного відділу: 5. Рентабельність валютних операцій: Питання для самоперевірки1. Які джерела інформації використовуються для аналізу валютних операцій банку?2. Які види валютних операцій здійснюють комерційні банки?3. За допомогою яких показників аналізується динаміка валютних операцій?4. Які фактори впливають на зміну валютного курсу?5. Що таке відкрита та закрита валютна позиція банку?6. Які економічні нормативи регулюють ризик банку за відкритою валютною позицією?7. Які нормативне значення довгої та короткої відкритих валютних позицій банку?8. Що таке форвардні та ф’ючерсні операції?9. Які види операцій відносять до неторговельних валютних операцій?10. Які доходи від валютних операцій отримує банк?11. Які витрати за валютними операціями несе банк?12. Як розрахувати коефіцієнт ефективності роботи пункту обміну валюти?13. Побудувати факторну модель доходів банку від обмінних операцій.14. Назвіть фактори, які впливають на доходи банку від обмінних операцій.15. Які показники характеризують ефективність валютних операцій?ТЕМА 8. АНАЛІЗ БАНКІВСЬКИХ ПОСЛУГТА ІНШИХ ОПЕРАЦІЙПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ8.1. Аналіз розрахункових послуг банку.8.2. Аналіз касових послуг банку.8.3. Аналіз факторингових операцій.8.4. Аналіз лізингових операцій.8.5. Аналіз агентських послуг банку.8.1. Аналіз розрахункових послуг банкуВ умовах переходу до ринкових відносин особливу роль серед банківських операцій відіграють послуги, пов’язані з обслуговуванням розрахунків. Залежно від платіжного інструменту виділяють такі форми розрахунків: готівкові та безготівкові. Перевагами безготівкового обігу є: скорочення суспільних витрат обігу; створення сприятливих умов для державного регулювання грошового обігу, прискорення обігу грошових коштів суб’єкта.Безготівкові розрахунки поділяються на дві групи:1) розрахунки за товарними операціями (за товарно-матеріа-льні цінності, надані послуги та виконані роботи);2) розрахунки за нетоварними операціями (перерахування податків до бюджету та позабюджетних фондів, одержання та повернення позичок тощо).Важливим елементом системи безготівкових розрахунків між підприємствами та організаціями є їх форми . Згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою НБУ № 135 від 29 березня 2001 р., безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових документів:• платіжне доручення;• платіжна вимога-доручення;• меморіальний ордер;• розрахунковий чек;• акредитив;• вексель;• платіжна вимога;• пластикові картки.Застосування тієї чи іншої форми розрахункових документів визначається особливостями господарських взаємовідносин підприємств, спрямоване на зміцнення договірної дисципліни, забезпечення безперебійних платежів і прискорення обігу грошових коштів.За складом учасників розрахункові операції поділяються на:• внутрішньобанківські;• клієнтські;• міжбанківські.За видами розрахунків розрахункові операції поділяються на:• акредитивні;• переказні;• інкасові;• клірингові. Аналіз безготівкових розрахунків здійснюється за такою схемою:1. Визначається загальна сума проведених безготівкових розрахунків за звітний період, у тому числі за окремими формами розрахунків.2. Розраховується питома вага кожного виду безготівкових розрахунків у загальній сумі надходжень та платежів і визначаються зміни в динаміці.3. Зіставляються надходження за безготівковими платежами та виплати за всіма формами безготівкових розрахунків, тобто визначається приплив або відплив кредитних ресурсів банку. Такий аналіз робиться як у розрізі окремих клієнтів, так і за всіма клієнтами разом.4. Розраховується коефіцієнт накопичення коштів на поточних рахунках клієнтів (коефіцієнт осідання коштів): .5. Проводиться факторний аналіз зміни обсягів безготівкових розрахунків за допомогою прийомів елімінування. При цьому може бути використана така факторна модель: 6. Визначається загальна сума отриманих банком доходів від проведення безготівкових розрахунків, у тому числі за окремими клієнтами. Відхилення за отриманими доходами щодо проведення безготівкових розрахунків виникає за рахунок двох факторів:• кількість відпрацьованих платіжних документів;• середній дохід на один платіжний документ (тариф).Факторна модель матиме такий вигляд: При трифакторній моделі кількість платіжних документів можна подати як добуток кількості клієнтів та середньої кількості документів у розрахунку на одного клієнта (середньої активності клієнта за платежами).7. Аналогічно проводиться факторний аналіз витрат щодо здійснення безготівкових розрахунків. При цьому виділяються витрати на сплату відсотків за залишками на поточних рахунках клієнтів та комісійні витрати за розрахунковим обслуговуванням. ; .8. Для оцінки ефективності розрахункового обслуговування використовують такий показник: Цей показник аналізується в динаміці та порівняно з іншими банками.8.2. Аналіз касових послуг банкуЧастина сукупного грошового обігу, яка здійснюється за допомогою готівки, називається готівково-грошовим обігом. Раціональна організація готівкового обігу є однією з найважливіших функцій НБУ, яка пов’язана з розв’язанням таких завдань:• установлення випадків здійснення розрахунків готівкою;• визначення способів усунення невиправданого руху готівкових коштів, скорочення витрат грошового обігу;• правильність розподілу грошової маси в територіальному розрізі;• визначення розміру готівкової грошової маси, необхідної для організації грошового обігу, динаміки її зміни та структури;• виявлення впливу факторів на зміну готівкової грошової маси.На регіональному рівні загальна маса грошей в обороті визначається за формулою: .Однією з головних функцій комерційного банку є касове обслуговування клієнтів. Банки приймають від своїх клієнтів готівкові кошти та зараховують їх на поточні рахунки, видають готівкові кошти на вимогу клієнтів, забезпечують зберігання довірених йому коштів.Для того щоб забезпечити безперервне касове обслуговування своїх клієнтів та мати можливість управляти своєю касовою готівкою, банки повинні прогнозувати готівковий грошовий обіг, який проходить через їх каси, та здійснювати повсякденний контроль за цим оборотом. Прогноз визначає розмір та джерела надходження готівкових грошей у каси банку, розмір та цільове використання готівкових грошей з кас банку, розмір випуску грошей або їх вилучення з обігу в цілому по країні, області, містам, районам.У прогнозному розрахунку касових оборотів, що складають комерційні банки щоквартально, визначаються джерела та розмір надходжень готівки до кас банку, а також напрямок та розмір видачі готівкових коштів з кас банку.Прогнозний розрахунок касових оборотів складається з двох частин — надходження та видатки. Схема прогнозного розрахунку касових оборотів банку має такий вигляд:Надходження• торговельна виручка;• виручка від усіх видів транспорту;• квартплата та комунальні платежі;• виручка від видовищних підприємств;• виручка від підприємств побутового обслуговування;• надходження на рахунки колективних сільськогосподарських підприємств;• надходження на рахунки за вкладами громадян;• надходження від підприємств Міністерства зв’язку;• інші надходження (включаючи повернення заробітної плати);• підкріплення оборотної каси з резервних фондів;• купівля готівки комерційними банками.Перевищення видатків над надходженнями.БАЛАНСВидатки (виплати)• оплата праці та заохочення;• стипендії;• на відрядження;• на закупівлю сільськогосподарських продуктів;• на виплату пенсій, допомог і страхових відшкодувань;• видача підкріплень підприємствам Міністерства зв’язку;• видачі на інші цілі;• продаж готівки комерційними банками;• перерахування з оборотної каси до резервних фондів.Перевищення надходжень над видатками.БАЛАНСПеревищення прибуткової частини прогнозного розрахунку над видатковою означає, що до кас комерційного банку надійде готівкових коштів більше, ніж необхідно для забезпечення потреби в них. Отже, сума касової готівки банку на кінець планового кварталу збільшиться порівняно з сумою готівкових коштів на початок кварталу. Перевищення видаткової частини над прибутковою означає, що до кас комерційних банків готівкових коштів надійде менше, ніж потрібно для видачі за плановий квартал. Для того щоб забезпечити прогнозну потребу в готівкових коштах, банку доведеться використати готівку, яку він мав у касі на початок кварталу, а якщо її буде недостатньо, то виникне потреба в підкріпленні каси.Для того щоб скласти прогнозний розрахунок касових оборотів, установи банків щокварталу отримують від підприємств, організацій, які мають поточні рахунки в цій установі, касові заявки. Строки та порядок надання заявок визначаються банками за домовленістю з клієнтами. Загальна схема аналізу касових оборотів охоплює такіетапи:1. Визначаються тенденції в русі грошових коштів по касі (приплив або відплив).2. Зіставляються надходження готівкових коштів у касу та виплати за певний період по всіх джерелах та напрямах витрат та визначаються абсолютні значення відхилень.3. Визначаються причини зміни за окремими статтями надходжень або виплат.4. За найважливішими статтями надходжень та виплат проводиться факторний аналіз впливу факторів на відхилення за допомогою прийомів елімінування.5. Розраховується коефіцієнт накопичення по касі: 6. Аналізується зміна структури касових надходжень та видатків порівняно як з прогнозом, так і з попереднім періодом.7. Проводиться факторний аналіз зміни доходу від здійснення касових операцій за такою факторною моделлю: .8. Завершується аналіз розрахунком відносного показника дохідності касових операцій, який може бути визначений за формулою: 8.3. Аналіз факторингових операцій банкуОдним із найперспективніших видів банківських послуг є факторинг — ризикований, але високоприбутковий бізнес, ефективне знаряддя фінансового маркетингу, одна з форм інтегрування банківських операцій, що найбільше пристосований до сучасних процесів розвитку економіки. Термін «факторинг» походить від англійського — посередник, агент.В основі факторингових операцій лежить купівля банком розрахункових документів постачальника на відвантажену продукцію і передання постачальником банку права вимоги боргу сплатника зобов’язань щодо продукції. Тому факторингові операції називають наданням кредиту постачальникові.Під факторингом розуміють договір фінансування під поступку грошової вимоги, за яким одна сторона (фінансовий агент) передає або зобов’язується передати іншій стороні (клієнту) кошти в рахунок грошової вимоги клієнта (кредитора) до третьої особи (боржника), що випливає з надання клієнтом товарів, виконання ним робіт або надання послуг третій особі, а клієнт перевідступає або зобов’язується перевідступити фінансовому агенту цю грошову вимогу.Головна мета факторингових операцій:? забезпечити постачальнику своєчасну оплату відвантажених товарів;? управління платіжною дисципліною позичальника;? підвищення ефективності розрахунків між клієнтами;? ліквідація виникнення дебіторської заборгованості у позичальника.Облік цих кредитів здійснюється у 2-му класі Плану рахунків «Операції з клієнтами».У процесі аналізу факторингових операцій необхідно визначити:• рівень купівлі дебіторської заборгованості;• значущість факторингу в діяльності банку;• дохідність і прибутковість факторингових операцій;• доцільність проведення. Рис. 8.1. Схема факторингових операцій банкуАналіз факторингових операцій починається з визначення їх місця та значення в загальному обсязі активних операцій банку. Ці операції відносять до високодохідних, а відповідно і до високоризикованих: ставки за ними на 2—3 відсоткових пункти вищі, ніж за кредитами, які надаються позичальникам з аналогічним фінансовим станом. Тому їх розвиток за сприятливого економічного стану в країні є позитивним фактором підвищення ефективності діяльності банку. Для оцінки загальної тенденції розвитку цих операцій аналіз проводиться за тривалий проміжок часу.Значення факторингових операцій у діяльності комерційного банку визначається за допомогою таких показників:• питома вага факторингових операцій у загальній сумі активних операцій комерційного банку;• розмір факторингових операцій на 1 грн капіталу;• розмір факторингових операцій на 1 грн статутного капіталу;• рівень купівлі дебіторської заборгованості.Для аналізу факторингової активності розраховується показник питомої ваги факторингу за такою формулою: .Розмір факторингових операцій на 1 грн капіталу та 1 грн статутного капіталу розраховується діленням залишків за рахунками 2030, 2037, 2038, 2039 на суму балансового капіталу (капіталу-брутто) за рахунками 5-го класу або на суму статутного капіталу на початок або кінець періоду.Для визначення рівня купівлі дебіторської заборгованості необхідно суму, що перерахована фактор-банком постачальникам за торговельно-комерційними операціями, поділити на суми, первісно пред’явлені платниками, і помножити на 100 %: Після визначення місця, яке посідають факторингові операції в банківських операціях, аналізуються їх динаміка та рух.Аналіз динаміки проводиться за допомогою стандартних показників:• абсолютний приріст факторингових кредитів;• темп зростання факторингових операцій;• темп приросту факторингових операцій.Аналіз руху факторингових кредитів починається з визначення співвідношення дебетових та кредитових оборотів за рахунками факторингових кредитів, тобто визначається коефіцієнт співвідношення наданих та повернутих факторингових кредитів.Далі розраховуються коефіцієнти:надання факторингових кредитів: повернення кредитів: .Наступний етап аналізу — структурний аналіз. Передусім необхідно визначити галузеву структуру суб’єктів факторингових операцій. Такий аналіз необхідний для диверсифікації ризику. Зосередження цих операцій серед клієнтів однієї галузі підвищує ризик неплатежів.Крім галузевої структури, слід також розглянути операції за географічними зонами і термінами. Аналіз структури факторингових операцій за географічними зонами дає змогу визначити, як банк використовує різноманітні ринки для розширення діяльності та приваблення клієнтів. Також проводиться аналіз динаміки факторингових операцій у часі та аналіз якості цих операцій.Якісний аналіз передбачає детальний розгляд кожного факторингового договору, строків, сум, можливих ризиків тощо. Аналіз цієї інформації дає змогу зробити висновок про якість факторингового портфеля. Знаючи його структуру за категоріями якості та визначаючи статистичним способом середній відсоток проблемних та безнадійних позик за кожною категорією, банк може вжити заходів, які спрямовані на зниження втрат за факторинговими операціями. Це можуть бути заходи щодо зниження кредитного ризику за кожною конкретною позицією та за позиками на рівні факторингового портфеля в цілому.Факторингові операції відносять до високоризикованих активних операцій. Тому особливу увагу треба звернути на своєчасність оплати рахунків-фактур покупцями продукції. За кожною операцією треба розглянути структуру платежів, виокремити частку прострочених та проаналізувати їх за тривалістю прострочення та за отримувачами цих послуг. Такий аналіз необхідний для оцінки доцільності та ефективності проведення цих операцій у майбутньому.Факторинг можна вважати одним із видів гарантійних операцій банку, але від банківської гарантії він відрізняється тим, що вимагає негайного погашення боргу покупця перед постачальником (інкасації), тоді як гарантія виплачується банком лише в разі несплати покупцем заборгованості перед постачальником після закінчення терміну сплати.Під час підготовки факторингу банк здійснює повний аналіз економічного та фінансового стану клієнта. Лише після цього приймається рішення про оплату рахунків-фактур.Важливим етапом аналізу факторингових операцій є оцінка їх ризикованості. При цьому з’ясовується достатність створених банківських резервів, а також оцінюються методи управління активними операціями. Особливостями формування резерву за факторинговими операціями є те, що враховується тільки строк погашення зобов’язання. За ступенем ризику факторингові операції відносять до трьох груп ризику:• стандартні — заборгованість, за якими строк погашення (повернення) передбачений договором, ще не настав (коефіцієнт ризику 2 %);• сумнівні — існує прострочена заборгованість за операціями терміном до 90 днів (коефіцієнт ризику 50 %);• безнадійні — термін прострочення заборгованості понад 90 днів (коефіцієнт ризику 100 %).Оцінюючи якість портфеля факторингових кредитів з позиції ризику, використовують такі коефіцієнти: ; ; Розраховуючи суми доходу від факторингових операцій, слід пам’ятати, що він складається з суми комісійних зборів за проведення банком цієї операції і суми процентів за наданий кредит фактор-банком. Розмір процента за кредит визначається на рівні ринкової ставки за короткостроковими позиками зі збільшенням її на кілька (2—3) пунктів. Розмір комісійної винагороди встановлюється з урахуванням набору послуг, що надаються. Їх розмір, як правило, коливається від 0,5 % до 3 % від суми куплених розрахункових документів (для зарубіжних банків).Розрахунок рівня дохідності факторингових операцій можна здійснити за допомогою такої формули: .Вигідність (доцільність) факторингових операцій для комерційного банку визначається через зіставлення питомої ваги прибутку від факторингових операцій у загальній сумі банківського прибутку з питомою вагою факторингових операцій у загальній сумі активів банку.8.4. Аналіз лізингових операцій банкуОсобливістю аналізу матеріальних активів комерційного банку є вивчення лізингових операцій банку.Лізинг — це довгострокова здача в оренду з правом викупу основних засобів, які куплені орендодавцями з метою їх виробничого використання.Комерційні банки здебільшого використовують фінансовий лізинг, за якого роль банку зводиться до виплати постачальникові вартості обладнання, замовленого орендарем, і передання його в оренду.У процесі аналізу лізингових операцій розраховується частка придбаного майна, призначеного для лізингу і фактично переданого в оренду в загальному обсязі основних засобів або активів. Крім того, визначається величина номінального і реального, фактично отриманого доходу від лізингових активів. Дохід від лізингових операцій являє собою суму фактично отриманої орендної плати від орендаторів.Згадаємо, що ж входить до складу орендної плати:
Рис. 8.2. Складові орендної платиВиходячи із цієї схеми, ми бачимо, що прибуток від лізингових операцій дорівнює різниці між сумою фактично отриманої орендної плати і сумою нарахованої амортизації на лізингове майно, а сума доходу — сумі фактично отриманої орендної плати. Отже, щоб розрахувати рівень дохідності лізингових операцій, необхідно скористатися такою формулою: .Для розрахунку рівня рентабельності лізингових операцій використовується така формула: .Прибутковість лізингових операцій дорівнює співвідношенню між сумою прибутків від лізингових операцій і сумою майна, переданого в оренду: .Тобто за допомогою цього показника ми зможемо розраховувати величину отриманого прибутку на 1 грн лізингового майна. Масштаби лізингового майна (значущість цих операцій) для комерційного банку аналізується за допомогою таких показників: Рис. 8.3. Основні показники, які визначаютьмісце лізингових операцій у діяльності банкуКрім того, у процесі аналізу лізингових операцій використовується такий показник, як доцільність проведення цих операцій для банку. Показник визначається через зіставлення питомої ваги прибутку від лізингових операцій у загальній сумі прибутку банку з питомою вагою лізингових операцій у загальній сумі активу балансу банку.Аналіз лізингових операцій здійснюється в динаміці, а також порівняно з відповідним періодом минулого року.8.5. Аналіз агентських послуг банкуДедалі більшого поширення набувають трастові операції банків або інших фінансових інституцій з управління майном та виконання інших послуг за дорученням та в інтересах клієнта на правах його довірчої особи. Надання таких послуг фізичним та юридичним особам на умовах агентських домовленостей дістало назву агентських послуг.Комерційні банки, здійснюючи трастові операції, мають на меті:? установити тісніші контакти з великими клієнтами;? отримати контроль над великими корпораціями та їх грошовими коштами;? отримати додатковий дохід.Аналіз агентських послуг проводиться за такими напрямками:? визначення частки послуг у загальній сумі трастових операцій, що здійснюються комерційним банком;? аналіз структури та динаміки агентських послуг за видами клієнтів: юридичними та фізичними особами;? аналіз дохідності агентських послуг.У межах кожної групи клієнтів необхідно проаналізувати структуру агентських послуг за видами:? обслуговування облігаційної позики;? отримання доходів та повідомлення клієнтів про надходження;? погашення облігацій з простроченими термінами;? отримання грошей за накладними;? обмін цінних паперів;? купівля, продаж, отримання та доставка цінних паперів тощо.Завершальним етапом аналізу є визначення дохідності цих послуг на основі даних аналітичного обліку доходів банку.Питання для самоперевірки1. Які види банківських послуг ви знаєте?2. Назвіть основні форми та види безготівкових розрахунків.3. Побудуйте факторну модель доходів від безготівкових розрахунків.4. За допомогою яких показників аналізується динаміка касових операцій?5. Як проаналізувати дотримання прогнозного розрахунку касових оборотів банку?6. Побудуйте факторну модель доходів банку від касових операцій.7. Які види послуг кредитного характеру ви знаєте?8. У чому полягає сутність факторингових операцій? Поясніть порядок їх здійснення.9. Назвіть об’єкти та суб’єкти факторингових операцій.10. Назвіть різновиди факторингу та дайте їм стислу характеристику.11. Для яких підприємств застосування факторингового обслуговування найбільш ефективне?12. Які ризики виникають у банків під час проведення факторингових операцій?13. Які основні показники використовуються під час аналізу факторингових операцій банку?14. Як розрахувати ефективність факторингових операцій?15. Як проводиться структурний аналіз факторингових операцій?16. Що таке лізинг? Які переваги та недоліки лізингу?17. Назвіть основні види лізингу та його етапи.18. Які основні показники використовуються в аналізі лізингових операцій?19. Як розрахувати ефективність лізингових операцій?20. Що таке форфейтинг?21. Що таке овердрафт?22. Що таке агентські послуги?23. Які основні показники використовуються в аналізі агентських послуг?24. Як розрахувати ефективність агентських послуг?ТЕМА 9. АНАЛІЗ ДОХОДІВ І ВИТРАТ БАНКУПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ9.1. Основні напрями та завдання аналізу.9.2. Аналіз динаміки та структури банківських доходів.9.3. Факторний аналіз доходів банку.9.4. Відносні показники дохідності.9.5. Аналіз структури та динаміки витрат.9.6. Факторний аналіз витрат банку.9.7. Відносні показники витратності.9.1. Основні напрями та завдання аналізуАналіз фінансових результатів діяльності починається з аналізу доходів комерційного банку.Доходи банку — це збільшення економічної вигоди за сукупністю господарських операцій, крім операцій з реалізації додаткової кількості акцій банку, які ведуть до:• збільшення суми активів банківської установи без відповідного збільшення суми її зобов’язань;• зменшення суми зобов’язань банківської установи без відповідного зменшення суми її активів.Доходи комерційного банку відображаються в 6-му класі Плану рахунків.Головною метою аналізу доходів та витрат банку є виявлення потенційних резервів зростання дохідності банківської діяльності.У процесі аналізу доходів банку необхідно вирішити такі завдання:? визначити відхилення фактичної суми доходів від планової і від суми доходів відповідного періоду минулого року;? проаналізувати зміни в їх структурі;? визначити причини змін у сумі та в структурі доходів;? провести кількісний вимір факторів, що вплинули на зміну суми доходів;? виявити невикористані банком резерви зі збільшення суми доходів;? проаналізувати зміни в структурі витрат;? проаналізувати динаміку витрат у цілому, за складом та структурою;? оцінити вплив факторів на утворення витрат у цілому та за видами витрат;? оцінити співвідношення доходів та витрат через порівняння показників дохідності та витратності;? оцінити виконання кошторису витрат;? для порівняльного аналізу визначити динаміку відносних показників дохідності та оцінити їх рівень порівняно з іншими банками.9.2. Аналіз динаміки та структурибанківських доходівАналіз доходів комерційного банку починається з оцінки виконання плану і змін у структурі валового доходу через зіставлення даних за звітний період з плановими даними, а також фактичними даними за відповідний період минулого року. Аналіз структури доходів передбачає також визначення частки відповідних груп доходів у загальній їх сумі.Структурний аналіз доходу банку передбачає попереднє його групування за джерелами утворення. За цим критерієм доходи банку можна розділити на такі групи:Процентні доходи — складаються з доходів від коштів, розміщених в інших банках, плати за кредит, наданий суб’єктам господарської діяльності і фізичним особам, за інші види кредиту та з доходу від інвестиційних цінних паперів.Комісійні доходи — охоплюють доходи від розрахунково-касового обслуговування банків та клієнтів, комісійні доходи від кредитного обслуговування, комісійні доходи за операціями з цінними паперами, комісійні доходи за операціями на валютному ринку та ринку банківських металів, комісійні доходи від довірчого обслуговування банків та клієнтів, комісійні доходи за позабалансовими операціями, комісійні доходи за операціями з філіями.Дохід від торговельних операцій є результатом торгівлі цінними паперами, іноземною валютою та іншими фінансовими інструментами, що здійснюється з ініціативи банку і не є виконанням доручень клієнтів.До інших банківських операційних доходів належить дивідендний дохід, дохід від оперативного лізингу, штрафи та пені, отримані за банківськими операціями, доходи від консультаційних послуг фінансового характеру.Інші небанківські операційні доходи є наслідком здійснення банком господарських операцій. До них належать доходи від продажу основних засобів та матеріальних цінностей, штрафи та пені, отримані за господарськими операціями, тощо.До непередбачених доходів належать доходи, які виникли внаслідок надзвичайних подій (відшкодування збитків від надзвичайних подій державою та страховими компаніями) та інші непередбачені доходи.Загальний аналіз доходів банку ґрунтується на використанні методик вертикального та горизонтального аналізу, які дають змогу оцінити структуру доходів та визначити динаміку доходу в цілому і за кожною його складовою.Аналіз динаміки доходів банку проводиться за допомогою стандартних показників: абсолютного зростання, темпу зростання та темпу приросту.Аналіз структури доходів дає можливість оцінити ефективність окремих видів діяльності банку. Цей аналіз потрібно починати з визначення частки відповідних груп у загальному обсязі отриманих доходів. Питома вага операційних доходів повинна наближатись до 100 %, а темп приросту порівняно з попереднім періодом має бути ритмічним. У разі зменшення приросту операційних доходів загальне збільшення доходу може бути досягнуто за рахунок неопераційних доходів. Якщо виникає така тенденція — зростання доходів від побічної діяльності, то банку потрібно звернути на неї особливу увагу. Виник¬нення такої тенденції свідчить про погіршення управління активними операціями банку або про погіршення кон’юнктури ринку кредитних послуг. У свою чергу, аналізуючи структуру операційного доходу, позитивно слід оцінювати тенденцію до збільшення питомої ваги процентних доходів. Збільшення частки комісійних доходів може свідчити або про зростання кількості клієнтів, що обслуговуються в банку, або про подорожчання банківських послуг (збільшення тарифів). Аналіз указаного питання можна здійснити також за допомогою коефіцієнта залежності банку від непроцентних доходів. Цей показник розраховується за такою формулою: .Наведений показник аналізується в динаміці. Його збільшення може свідчити про рівень диверсифікації оплати за фінансові послуги чи нездорове намагання досягти спекулятивного прибутку, щоб замаскувати недостатність основного банківського доходу від процентів.9.3. Факторний аналіз доходів банкуПісля оцінки змін загальної суми доходів порівняно з планом і в динаміці на наступному етапі з’ясовуються причини, які викликали зміни в загальній сумі доходів та їх складових.Основна частка в загальній сумі доходів припадає на процентні доходи, тому їм приділяється основна увага в процесі аналізу.На величину процентних доходів впливають два чинники:1) зміна обсягу та структури наданих кредитів;2) зміна рівня середньої процентної ставки.Факторну модель зміни процентного доходу можна подати так: .Факторний аналіз здійснюється за допомогою прийомів елімінування.Трифакторна модель доходу від кредитних операцій може мати такий вигляд: Динаміка дохідних статей може аналізуватися порівняно з попереднім періодом або плановими показниками.9.4. Відносні показники дохідності банкуДля визначення рівня дохідності кожного виду діяльності комерційними банками розраховується відношення відповідної частини операційних доходів до розміру активних операцій, що аналізуються.Використання відносних показників дохідності дає змогу зробити порівняльний аналіз ефективності діяльності різних банків та їхніх структурних підрозділів.Загальним показником дохідності є величина доходу на одного працівника банку. Цей показник розраховується за такою формулою: .Крім того, для характеристики рівня дохідності банки використовують такі показники:1. 2. У зарубіжній практиці оптимальним є значення показника дохідності активів в межах 12 %.Наведені показники можуть бути деталізовані за рахунок часткових показників, які доповнюють перші та характеризують ефективність окремих видів банківської діяльності:3. Коефіцієнт операційного доходу (Ко.д): або 4. Маржа процентного доходу (Мп.д): 5. Коефіцієнт процентного доходу (Кп.д): або Ці коефіцієнти показують дохідність традиційної банківської діяльності. Збільшення їх значення — ознака успішного управління активами, тоді як низьке значення або зниження цих коефіцієнтів має насторожити керівництво банку. Оптимальним вважається значення коефіцієнта процентного доходу 9—10,5 %.Крім традиційних видів діяльності (надання кредитів), доволі велику частку в загальних доходах мають непроцентні доходи, до яких відносять комісійні доходи за розрахунково-касовим обслуговуванням банків та клієнтів, результати від торговельних і неторговельних операцій та доходи від інших послуг банку. Під час аналізу цих видів діяльності використовують такі коефіцієнти:1. Маржа непроцентного доходу: .Зазвичай цей коефіцієнт становить близько 30 %.2. Коефіцієнт непроцентного доходу: або .Як свідчить зарубіжний досвід, коефіцієнт непроцентного доходу повинен перебувати в межах 1—1,5 %.Коефіцієнт непроцентного доходу може бути розкладений на окремі часткові коефіцієнти: Аналіз наведених показників здійснюється порівняно з планом і в динаміці. Якщо тренд цих показників свідчить про випереджуючі темпи зростання непроцентних активів в активах порівняно з непроцентними витратами, то це явище розцінюється як позитивне.9.5. Аналіз структури та динаміки витратПід терміном витрати розуміють зменшення економічної вигоди у звітному періоді у формі відпливу чи зменшення активів або збільшення заборгованості, що призводить до зменшення власного капіталу, крім тих, що пов’язані з розподілом частки доходу між власниками капіталу.Витрати визначаються у звіті про прибутки та збитки на підставі безпосереднього зв’язку між понесеними витратами і надходженнями за визначеними статтями доходу.Аналогічно методиці аналізу доходів банку виконується й аналіз витрат, тобто за допомогою методу групувань.Витрати комерційного банку складаються з таких елементів:
Рис. 10.1. Класифікація витрат банкуОсновними завданнями аналізу витрат банку є:• оцінка змін суми витрат порівняно з планом та витратами відповідного періоду минулого року;• аналіз змін у структурі витрат;• визначення причин, що викликали зміни в сумах витрат банку;• кількісний вимір впливу чинників на розмір витрат;• розроблення заходів для скорочення витрат.Аналіз витрат комерційного банку починається з оцінки виконання плану витрат в цілому по банку, а також аналізу цього показника в динаміці через порівняння даних звітного року з плановими даними, а також даними за попередній період минулого року в цілому по банку.З метою виявлення причин змін, що відбулися в загальній сумі витрат, на подальших етапах аналізу дається характеристика змін у структурі витрат банку. Аналізуючи структуру витрат, необхідно звернути увагу на такі моменти.Зниження питомої ваги банківських операційних витрат свідчить про погіршення управління пасивами або про ускладнення ситуації на кредитному ринку країни. Різке збільшення питомої ваги операційних витрат свідчить про погіршення кон’юнктури кредитного ринку або банківського управління. Особливу увагу під час аналізу структури витрат приділяють аналізу адміністративно-управлінських витрат (інші небанківські операційні витрати). В умовах економічної кризи та інфляції, як правило, спостерігається швидке зростання управлінських витрат, особливо зростання заробітної плати за недостатнього збільшення прибутку. Зменшення інших небанківських операційних витрат вважається позитивним явищем і свідчить про грамотне управління витратами.В умовах економічної кризи, коли нерідкісні банкрутства, банки повинні направляти значні кошти на створення резервів для покриття сумнівних та збиткових операцій. У таких випадках зростатиме питома вага витрат на створення резервів під сумнівну дебіторську заборгованість, під знецінення цінних паперів та сумнівну заборгованість за кредитами (група рахунків 77).Аналізуючи внутрішню структуру процентних витрат, особливу увагу потрібно звернути на питому вагу відсотків, сплачених за міжбанківським кредитом. Якщо в структурі процентних витрат частка процентних витрат на МБК більше 30 %, то це свідчить про ризиковану політику банку, про жорстку його залежність від кон’юнктури та ліквідності грошового ринку.Якщо динаміка структури витрат банку погіршується, то керівництву необхідно скоригувати свою дисконтну та кредитну політику.На наступному етапі аналізу для з’ясування причин зростання окремих груп витрат здійснюється їх детальний аналіз.9.6. Факторний аналіз витрат банкуЗазвичай у структурі витрат найбільшу питому вагу мають процентні витрати. До них належать:• процентні витрати за залучення ресурсів у вигляді отриманих міжбанківських кредитів і депозитів;• процентні витрати за строковими депозитами фізичних та юридичних осіб;• витрати на сплату відсотків за коштами до запитання клієнтів, коштами бюджету та позабюджетних фондів;• процентні витрати за цінними паперами власного боргу;• процентні витрати за операціями з філіями;• процентні витрати за субординованим боргом.На розмір процентних операційних витрат банку впливають такі чинники:• зміна середньої процентної ставки за платні ресурси;• зміна середніх залишків платних ресурсів;• зміна строку залучення ресурсів.Розрахунок впливу названих чинників здійснюється за допомогою способу ланцюгових підстановок або абсолютних різниць у такому самому порядку, як і під час аналізу доходів. При цьому можуть бути використані такі факторні моделі:1. Витрати за депозитами: або .За аналогічними факторними моделями можуть бути проаналізовані витрати банку за отриманими міжбанківськими кредитами та депозитами.2. Витрати за операціями з цінними паперами включають:• проценти за векселями та облігаціями власної емісії;• від’ємний фінансовий результат під час продажу цінних паперів нижче їх облікової вартості;• витрати на купівлю бланків цінних паперів;• комісійні фондовій біржі та іншим посередникам під час купівлі та продажу цінних паперів;• витрати на зберігання;• державне мито за операціями з цінними паперами.Витрати за операціями з цінними паперами можуть бути як процентні, так і непроцентні. Наприклад, процентні витрати за цінними паперами власного боргу можуть аналізуватись з використанням такої факторної моделі: Аналіз витрат на посередництво полягає в розкладанні непроцентних витрат на групи. Це здійснюється через оцінку кожної статті непроцентних витрат як процента загальних середніх активів.Непроцентні витрати банку складаються з (рис. 9):
Рис. 9. Структура непроцентних витратАналіз витрат на посередництво (непроцентних витрат) здійснюється за допомогою порівняння фактичних витрат з плановими показниками, а також з фактичними показниками за відповідний період минулого року в цілому і в розрізі їх статей.Факторний аналіз причин зміни окремих статей витрат проводиться, як правило, за допомогою двофакторних моделей, наприклад: 9.7. Відносні показники витратностіАле про вплив витрат банку на результати його діяльності не можна судити за їх абсолютними сумами. Якщо збільшуються активи банку, закономірно, що зростає і абсолютна величина витрат. Тому для виявлення закономірностей зміни окремих видів витрат використовуються різні відносні показники. Узагальнюючими показниками рівня витрат банку є такі коефіцієнти:1. Сума витрат банку на одного працівника: .2. Сума витрат на функціонування банку (інші небанківські операційні витрати) в розрахунку на 1 працівника: .
3. Сума витрат на утримання персоналу на одного працівника: .4. Витрати на 1 грн активів (витратність активів): .5. Витратність працюючих активів: .Коефіцієнт витрат на 1 грн активів може бути розкладений на окремі часткові показники: На основі аналізу динаміки названих показників можна судити про зростання або зниження певних витрат, правомірність їх зміни.Оптимальні значення окремих показників наведені в таблиці.
Показник Значення, %1. Витрати на утримання персоналу в сукупних активах 22. Інші операційні витрати в сукупних активах 1,53. Інші небанківські операційні витрати в сукупних активах (група рахунків 74) 3,54. Витрати на банківські резерви для покриття збитків за кредитами у сукупних активах 0,5
6. Витратність залучених ресурсів: .Повніше проаналізувати доходи і витрати дає змогу коефіцієнт дієздатності, який є прогнозним інструментом для оцінки стабільної діяльності банку. Для життєздатності банку необхідно, щоб операційні та інвестиційні витрати покривались за рахунок доходів від усіх операцій.7. Коефіцієнт дієздатності: .Цей коефіцієнт може бути розкладений на часткові показники: .Оптимальне значення цього показника не повинно перевищувати 0,95, тобто сума витрат банку має становити щонайменше 95 % від його доходів. Причому рівень процентних витрат на 1 грн доходів має становити 60 %, а рівень непроцентних витрат на 1 грн доходів — 30—35 %.8. Рівень витрат на 1 грн прибутку: .9. Для оцінки собівартості банківських операцій деякі банки використовують показник, розмір витрат на одного клієнта банку: .Позитивною вважається тенденція до зниження відносних показників рівня витрат. Якщо має місце зростання цих коефіцієнтів, необхідно їх зіставити з аналогічними коефіцієнтами дохідності.Темпи зростання показників витратності мають бути нижчими темпів зростання показників дохідності. Якщо спостерігається протилежна тенденція, банк мусить скоригувати свою дисконтну та кредитну політику, вишукати резерви розширення ефективніших банківських видів діяльності.Питання для самоперевірки1. Дайте визначення доходів банку. Що входить до складу банківських доходів?2. За якими групами можна класифікувати банківські доходи?3. Як проводиться вертикальний та горизонтальний аналіз доходів банку?4. Які зрушення в структурі доходів банку вважаються позитивними, а які негативними?5. Які доходи відносять до процентних доходів?6. Від яких факторів залежить процентний дохід?7. Які фактори впливають на доходи від кредитних операцій? Побудувати факторну модель.8. Які доходи відносять до непроцентних доходів банку?9. Які фактори впливають на доходи банку від розрахунково-касового обслуговування? Побудувати факторну модель.10. Які фактори впливають на доходи банку від обмінних операцій? Побудувати факторну модель.11. Як використовується декомпозиційний аналіз у формуванні факторних моделей?12. Назвіть основні показники, що використовуються для узагальнювальної оцінки дохідності банку.13. Дайте визначення витрат банку. Що входить до складу банківських витрат?14. Як проводиться вертикальний та горизонтальний аналіз банківських витрат?15. Назвіть основні групи витрат банку, за якими проводиться структурний аналіз.16. Які зрушення в структурі витрат банку вважаються позитивними, а які негативними?17. Що таке процентні витрати банку?18. Які фактори впливають на процентні витрати банку?19. Побудувати факторну модель витрат банку за депозитними операціями.20. Які непроцентні витрати ви знаєте?21. Які статті витрат включають витрати на забезпечення функціонування банку?22. Які статті включають операційні витрати?23. Побудувати факторну модель витрат за операціями з цінними паперами.24. Назвіть відносні показники витратності банку. Методика їх розрахунку.25. На що звертається увага під час проведення порівняльного аналізу показників дохідності та витратності?26. Які основні резерви збільшення доходів та зменшення витрат банку?ТЕМА 10. АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВІ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ БАНКУПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ10.1. Значення та завдання аналізу.10.2. Загальна схема аналізу банківського прибутку.10.3. Методика розрахунку точки беззбитковості роботи банку.10.4. Аналіз відносних показників прибутковості (рентабельності) роботи банку.10.5. Аналіз ефективності діяльності працівників банку.10.1. Значення та завдання аналізуОсновним показником, який узагальнює результати діяльності і свідчить про ефективність діяльності банку, є прибуток.Прибуток — це фінансовий показник результативності діяльності банку. Його величина залежить від трьох «глобальних» компонентів: доходів, видатків і податків, сплачених до бюд¬жету.Визначення кінцевого фінансового результату діяльності банку передбачає аналіз:• джерел прибутку;• доходів комерційного банку: структурний аналіз, оцінка рівня доходів;• видатків банку: структурний аналіз, оцінка рівня видатків;• абсолютного розміру прибутку та факторів, що на нього впливають;• фінансових коефіцієнтів прибутковості: вивчення динаміки коефіцієнтів, оцінку коефіцієнтів з погляду їх нормативного рівня, факторний аналіз динаміки коефіцієнтів.Фінансовим результатом діяльності комерційного банку є прибуток, який залежить переважно від співвідношення його доходів і видатків.У Плані рахунків комерційних банків України наведені чотири групи результативних рахунків:1) доходів;2) видатків;3) прибутку або збитку;4) відвернених коштів за рахунок прибутків.Фінансова звітність за формою № 2-КБ «Звіт про прибутки та збитки» є основним звітом, який характеризує фінансовий стан банку і складається з дохідних статей, які розміщені у лівій частині форми, та витратних, що розміщені справа. Усі доходи і витрати банку групуються за їх характером та основними видами доходів і витрат.Метою аналізу прибутку та рентабельності є збільшення абсолютної величини прибутку та підвищення рентабельності банку на основі ефективного управління доходами і витратами. Прибуток банку являє собою перевищення доходів над витратами.Розрізняють:? прибуток до оподаткування (або валовий прибуток) — різниця між сумами доходів та витрат банківської установи до виплати нею обов’язкових та інших платежів до бюджету;? прибуток після оподаткування (або чистий прибуток) — сума прибутку до оподаткування мінус сума обо-в’язкових та інших платежів до бюджету. У світовій практиці вважається, якщо сума чистого доходу до оподаткування становить не менш 2,0 % від суми капіталу, то банк працює ефективно.У свою чергу, чистий прибуток банку поділяється на:? капіталізований, тобто спрямований на збільшення власних банківських фондів;? прибуток, що розподіляється між акціонерами у вигляді дивідендів.Відповідно до класифікації доходів і витрат прибуток банку складається з: Рис. 10.1. Складові балансового прибуткуРозмір прибутку комерційного банку залежить від зміни таких факторів:
Рис. 10.2. Фактори, що впливають на зміну банківського прибуткуГоловною метою аналізу прибутку банку є виявлення невикористаних резервів його збільшення.У процесі аналізу прибутку банку необхідно розв’язати такі завдання:• дати характеристику змін у сумі прибутку;• визначити причини змін, що відбулися в сумі прибутку;• розрахувати кількісний вплив чинників на розмір прибутку;• дати характеристику заходів банку зі збільшення прибутку.Аналіз прибутку банку починається із загальної оцінки змін прибутку банку. Після аналізу структури прибутку банку необхідно буде проаналізувати кожну складову прибутку. І понад усе — це прибуток від наданих кредитів, тобто процентний прибуток.10.2. Загальна схема аналізу банківського прибутку Прибутковість комерційного банку залежить від багатьох факторів як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Найважливішими внутрішніми факторами є обсяг і масштаби діяльності банку, стан та ефективність використання ресурсів, які є у розпорядженні банку, рівень доходів і витрат банку та їх співвідношення. Відправною точкою для вирішення стратегічних завдань підвищення прибутку банку є побудова факторної моделі, яка описує залежність результативного показника від обраних факторів. Чим більше факторів включено у факторну модель, тим глибший аналіз можна зробити. При цьому фактори мають перебувати в прямій функціональній залежності з результативним показником, тобто описуватись конкретною формулою. Чинники, що перебувають у стохастичній залежності з результативним показником, вивчаються за допомогою кореляційно-регресійного аналізу. Залежність прибутку від перелічених вище факторів можна описати такою формулою: де P — абсолютний розмір прибутку банку; іа — відносна дохідність активних операцій банку; Q — обсяг залучених ресурсів банку; H — норма обов’язкового резервування; K — капітал банку; R — сума іммобілізації (вкладення в недохідні активи); іп — відносна витратність залучених ресурсів (пасивів); Ву — умовно постійні витрати (управлінські). При цьому відносна дохідність активних операцій може бути виражена у вигляді відсотка і розраховуватись за формулою: , де D — доходи банку (у вигляді як процентів, так і комісійних та інших доходів); Ad — дохідні активи. Відносна витратність залучених ресурсів банку (пасивів) буде визначатись аналогічно за формулою: , де B — витрати на залучення ресурсів; Q — обсяг залучених ресурсів.Як видно з наведеної моделі, основними факторами, що впливають на прибуток банку, є відносний рівень дохідності активних операцій банку, відносний рівень витратності за пасивними операціями, обсяг залучених ресурсів, рівень умовно-постійних витрат банку. Більшість з цих факторів залежить від зусиль банку лише частково, тобто більшою мірою вони обумовлені зовнішніми чинниками, що діють на ринку капіталів. Наприклад, середня дохідність активних операцій залежить від рівня інфляції, попиту та пропозиції на кредитні ресурси, конкуренції між банками, політики НБУ тощо. Може виникнути ситуація, коли для прийняття оптимального варіанта з погляду дохідності банку недостатньо ресурсів або підняття відсоткової ставки за кредитами та зниження відсоткової ставки за депозитами обмежене певними екзогенними факторами, що діють у ринкових умовах та не залежать від банківської установи. Отже, у стратегічному аналізі великого значення набуває врахування обмежувальних факторів. При розробці стратегії розвитку економічної ситуації може бути як один обмежувальний фактор, так і кілька. Аналіз ситуації з двома і більше обмежувальними факторами передбачає використання методів лінійного програмування. Ситуаційний аналіз передбачає вибір певного рівня окремих факторів, що дають змогу отримати необхідний рівень прибутку або досягти точки беззбитковості.Виходячи із загальної моделі, що описує вплив факторів на прибуток, можна обчислити значення окремих факторів, що забезпечують необхідний рівень прибутку.10.3. Методика розрахунку «точкибеззбитковості» роботи банкуРозглянемо варіант прийняття рішень в ситуації, коли для одержання оптимального прибутку недостатньо ресурсів. Попередній аналіз стратегії банку щодо отримання певного рівня прибутку передбачає порівняння розрахункової величини необхідного рівня ресурсів та фактичного обсягу ресурсів, які банк може залучити.Необхідний рівень ресурсів, що забезпечує беззбиткову роботу банку визначатиметься за формулою: .Якщо планується отримати певний рівень прибутку, то формула набуває такого вигляду: .Отже, рівень залучених ресурсів, що забезпечує беззбиткову (або прибуткову) роботу банку, передусім обумовлюється рівнем умовно постійних (управлінських) витрат, значенням спреду та питомою вагою іммобілізованих ресурсів, що зменшують вільний капітал банку, який може бути використаний в активних операціях.Якщо розрахункове значення обсягу ресурсів перебуває в межах фактичного (ймовірного) обсягу ресурсів, то цей фактор не буде обмежувальним, і коригування стратегії підвищення прибутковості банку потрібно робити в напрямку оптимізації інших факторів.Мінімальне значення дохідності активних операцій, що забезпечує беззбиткову роботу банку, розраховується за формулою: .Розрахунок дохідності активів за умови одержання певного рівня прибутку передбачає використання такої формули: .Максимальне значення витратності залучених ресурсів,що забезпечує беззбиткову роботу банку, визначається за формулою: .Розрахунок рівня витратності залучених ресурсів за умови одержання певного рівня прибутку передбачає використання такої формули: .Порівняння розрахункових показників дохідності активів та витратності залучених коштів банку з відповідними показниками інших банків або середніми показниками в цілому по банківській системі дає змогу визначити резерви підвищення ефективності роботи банку. Якщо показник дохідності нижчий, ніж середнє його значення по інших банках, то доведення цього показника до середьостатистичного рівня дає змогу намітити резерви підвищення прибутку банку. При цьому потрібно враховувати причини, що обумовили відносно нижчий його рівень. Стратегія банку щодо здешевлення своїх послуг та встановлення нижчих відсоткових ставок за кредитами дає змогу підвищити конкурентоспроможність банку та розширити масштаби кредитної діяльності. Якщо відносно низький рівень дохідності не пов’язаний зі стратегією залучення нових позичальників, а обумовлений неповерненням кредитів, поганою фінансовою дисципліною позичальників та незадовільною структурою активів, то доведення значення дохідності активів до середнього значення по банківській системі є необхідною умовою підвищення ефективності роботи банку. Розрахунок резерву підвищення прибутку за рахунок фактору дохідності активних операцій буде здійснюватись за формулою: ,де ?іп — відхилення фактичного значення дохідності активів від середнього по банківській системі. Інші фактори включаються в модель на рівні фактичних значень, що склалися в аналізованому періоді. Аналіз стратегії депозитної політики банку базується на порівнянні фактичної відносної витратності залучених коштів з відповідним середнім показником по банківській системі. У тому разі, коли розрахунковий показник витратності залучених коштів банку буде вищим від середнього значення, необхідно з’ясувати причини такого відхилення. Якщо перевищення відсоткових ставок за депозитами компенсується додатковим залученням ресурсів (причому дія фактору обсягу ресурсів сприяє додатковому отриманню прибутку, незважаючи на підвищення витратності пасивів), то така стратегія банку є виправданою. Якщо ж підвищення відносної витратності залучених коштів не супроводжується додатковим зростання обсягу ресурсів, необхідно розглядати відхилення за цим показником (фактичного значення від середнього) як потенційний резерв підвищення прибутку банку. Розрахунок резерву зростання прибутку за рахунок цього фактору здійснюється за формулою: де ?іп — відхилення фактичного значення величини витратності залучених ресурсів від середнього значення цього показника.Серед факторів, які впливають на розмір прибутку банку та ефективність його діяльності в цілому, важливими є рівень умовно постійних витрат, їх співвідношення з умовно змінними витратами та їх питома вага в маржинальному доході банку. Маржинальний дохід, у свою чергу, розраховується як різниця між за¬гальним доходом та умовно змінними витратами. Цей фактор залежить безпосередньо від самого банку і серед екзогенних факторів насамперед підпадає під коригування під час розроблення стратегії підвищення прибутковості роботи банку. Необхідний рівень умовно постійних витрат, що забезпечує беззбиткову роботу банку, буде визначатися за формулою:Ошибка! Ошибка внедренного объекта..Розрахункове значення умовно постійних витрат за умови отримання певного рівня прибутку передбачає використання такої формули: .Порівняння фактичного значення з розрахунковим дає змогу визначити реальні резерви підвищення прибутку банку. Особливу увагу цьому фактору потрібно приділяти, якщо інші фактори в ринкових умовах обмежені певним рівнем і не можуть бути змінені в процесі стратегічного управління. Аналізуючи статті витрат, що входять до складу умовно постійних, передусім слід звернути увагу на ті витрати, які належать до управлінських витрат, а саме: витрати на відрядження, на утримання легкових автомобілів, послуги зв’язку, господарські витрати. Аналіз підвищення ефективності роботи банку в цілому і зокрема зростання його прибутку не вичерпується наведеними напрямками аналізу. Визначення кількісного впливу окремо діючих факторів на рівень прибутку банку є першим кроком у стратегічному аналізі. Наступні етапи передбачають вивчення одночасного впливу кількох факторів, непрямих факторів, які залежать від рівня якості менеджменту і націлені на оптимізацію структури пасивів та активів з позиції не лише прибутковості, а й зменшення ризикованості та підвищення фінансової стійкості банку.10.4. Аналіз відносних показників прибутковості (рентабельності) роботи банкуОдним із шляхів характеристики ефективності роботи комерційного банку є оцінка рівня його прибутковості (рентабельності).Аналіз показників прибутковості охоплює такі етапи:• розрахунок фактичного значення прибутковості на основі даних балансу та інших форм річної та квартальної звітності;• порівняльна оцінка коефіцієнтів з їх рівнем у попередні роки та квартали;• визначення основної тенденції в динаміці коефіцієнтів (зростання або зниження);• виявлення факторів, які впливають на зміну цих коефіцієнтів;• оцінка факторів з позиції ліквідності балансу та банківських ризиків;• розроблення рекомендацій щодо підвищення прибутковості банку або забезпечення її стабільності в майбутньому.Аналіз прибутковості банку здійснюється за допомогою таких показників:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Аналіз банківської діяльності» автора Парасій-Вергуленко І.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 2. Приємного читання.