Розділ «2.1.4. Кукурудза, сорго і круп'яні культури»

Просо в зеленому стані добре поїдається великою рогатою худобою, вівцями, тому його вирощують на зелений корм, сіно, для випасання худоби. Проте випасати тварин слід обережно – відомі випадки їх отруєння.

Просо як скоростигла культура має певне агротехнічне значення: використовується як страхова культура для пересівання загиблої озимини, придатна для післяукісних та післяжнивних посівів, може використовуватись як покривна культура для багаторічних трав.

Походження та поширення. Просо – одна з давніх зернових культур світового землеробства, яка була відома народам центрального і західного Китаю, гірських районів Монголії за 3-5 тис. років до н. е. В доісторичні часи просо перемістилося з Азії в Європу (Італію), Африку (Єгипет). Близько 2500 р. просо відоме в Закавказзі.

У сучасному світовому землеробстві просо вирощують на площі близько 40 млн га.

У зарубіжних країн просо поширене на великих площах у Китаї, Монголії, Пакистані, Індії, Афганістані, Японії; у Європі – в Болгарії, Югославії, Туреччині, Румунії, Угорщині, Польщі. У СНД основними районами виробництва проса є Поволжя, Північний Кавказ, Центральночорноземна зона, Казахстан, країни Середньої Азії, Західний Сибір, Україна.

В Україні просо найбільш поширене в Степу та Лісостепу.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Вид проса включає такі різновиди: флявум (flavum), ауреум (aureum), субфлявум (subflavum), сангвінеум (sanguineum), субсангвінеум (subsanguineum).

Довжина волотей 15-30 см, залежно від різновиду. Вони пониклі нещільні, слабкопониклі середньої щільності, злегка пониклі щільні з подушечками на нижній частині волоті або без них (рис. 2.1.20).

Забарвлення зерна світло-жовте, світло-кремове, золотисто- жовте, кремове, ясно-червоне, темно-червоне, оранжеве. За формою зерно буває овальним, кулястим, округло-овальним, овально- видовженим. Маса 1000 зерен становить 5,7-8,2 г.

Плівчастість становить 12-20% від маси зерна. Висота рослини змінюється від 65 до 125 см, міжвузлів 5-7.

Рис. 2.1.20. Форми волоті проса: а – розлога; б – стиснута; в – кім'яста

Просо, яке належить до хлібів другої групи, високовибагливе до тепла. Насіння його починає проростати при температурі не нижче 6- 8°С, але дружне проростання спостерігається при прогріванні грунту до 15-16°С. Якщо в період проростання температура знижується до 8- 9°С, сходи з'являються тільки через 15-18 днів. Сходи витримують незначні заморозки до мінус 2°С, а при мінус 3,5°С здебільшого гинуть або сильно пошкоджуються. Дуже шкідливою для сходів проса є тривала одночасна дія низьких позитивних температур (6-10°С) та хмарної погоди. У рослин при цьому різко знижується фотосинтез, що може стати причиною їх загибелі.

Сума ефективних температур для ранньостиглих сортів проса становить близько 1500°С, середньопізніх – понад 1600°С, а в прохолодні та вологі роки – понад 2000°С.

Просо краще за інші злакові культури витримує грунтову й повітряну посухи. Відзначається високою жаростійкістю. Параліч продихів у нього спостерігається при температурі 38-40°С лише через 49 год, тоді як у ячменю – через 25-35 год., ярої пшениці – 17 год., а у вівса вони паралізуються вже через 5-7 год. Рослини проса економно витрачають вологу. Для проростання насіння достатньо всього 25-30% води від його маси. Просо здатне формувати вузлові корені при мінімальній вологості ґрунту. Все ж ріст кореневої системи і надземної маси за тривалої посухи (1,0-1,5 місяця) затримується, на рослинах формуються малих розмірів суцвіття, які часто бувають безплідними. Тому для проса теж необхідна достатня кількість вологи в грунті, особливо в період формування генеративних органів – приблизно за декаду до викидання волотей.

У проса рідко спостерігається запал зерна, його коренева система добре забезпечує суцвіття водою навіть тоді, коли в грунті кількість вологи наближається до мертвого запасу. Транспіраційний коефіцієнт проса низький (130-280). Слід, проте, враховувати, що просо, відзначаючись високою посухостійкістю, інтенсивно підвищує свою продуктивність при зрошенні.

Просо вибагливе до поживних речовин: потребує на формування 1 ц зерна 3 кг азоту, 1,4 кг фосфору, 3,5 кг калію. До вмісту азоту в грунті воно виявляє підвищені вимоги вже у фазі 3-4 листків і особливо у період інтенсивного росту вегетативної маси, до фосфору – з самого раннього періоду вегетації, до калію – протягом усієї вегетації.

Коренева система проса відзначається недостатньою здатністю до засвоєння поживних речовин, тому воно краще росте на ґрунтах, добре забезпечених легкодоступними сполуками поживних речовин. Кращими ґрунтами для нього є чорноземні та каштанові, причому за сухої погоди вищі врожаї проса отримують при вирощуванні на ґрунтах середнього і важкого механічного складу, за умов достатнього зволоження – на легких ґрунтах.

Просо належить до солевитривалих культур, не витримує кислих ґрунтів і найкраще росте при нейтральній реакції ґрунтового розчину (pH 6,5-7,5).

На початку вегетації у проса спостерігається повільний ріст через те, що воно часто пригнічується бур'янами. Відзначається підвищеною кущистість. При рідкому стоянні рослин здатне утворювати на одну рослину від 50-100 до 200 пагонів, до 20 г зерна, близько 3000 зерен.

Просо є факультативною самозапильною рослиною короткого світлового дня. Вегетаційний період залежно від сорту й умов вирощування становить від 70-90 у скоростиглих сортів до 155-120 днів у пізньостиглих.