Розділ «ПРОФЕСІЯ ЖУРНАЛІСТА»

• пристрасть до точності;

• ніколи не робить припущень;

• не боїться видатися дурнем (завжди треба запитувати і перепитувати);

• сумнівається у всіх джерелах;

• забуває про власні упередження (пам'ятати про небезпеку стати нечесним або необ'єктивним);

• усвідомлює себе частиною процесу (правила в редакції для всіх однакові);

• пам'ятає про читачів (пишіть цікаво, так, ніби це пишуть звичайні люди для інших звичайних людей);

• має волю до перемоги (подолання перешкод);

• намагається бути першим (в умовах конкуренції хтось виходить переможцем, а хтось програє);

• перемагає індивідуальність (хороший репортер завжди підозріло ставиться до тієї офіційної інформації, яку він може дістати без зусиль, він шукає власну інформацію). Журналістика несумісна з неточністю. Опубліковані матеріали

повинні відповідати на запитання читачів, а не викликати в них нові запитання. За словами М. Халера, метою будь-якого журналістського пошуку є: зібрати якомога точнішу і повнішу інформацію про події, виявити в них смислові зв'язки і зробити надбанням громадськості. Цей автор пропонує дванадцять правил збирання інформації, яка має бути релевантною, достовірною та зрозумілою:

1. Вихідна інформація (або тематична ідея) повинна мати загально важливий та/або цікавий для авдиторії аспект, який її безпосередньо стосується.

2. Пошук та збирання інформації починається з перевірки повідомлення, що послугувало відправним пунктом.

3. Певне джерело вважається тим надійнішим, чим нейтральнішим (неупередженішим) є його відношення до теми або події. Якщо джерело представляє специфічні інтереси або причетне до події, то його нейтральність обмежується або взагалі ставиться під питання.

4. Перевіряти спершу слід лише висловлювання, що можуть бути підтверджені фактами при зіставленні свідчень різних джерел. Визначаються суперечливі висловлювання. Метою є досягнення максимально можливої несперечливості.

5. Під час перевірки журналіст повинен ставити запитання до джерел інформації таким чином, щоб інформація ставала щільнішою, зростали її точність і деталізованість. Твердження, що суперечать одне одному, змушують журналіста розширити кількість джерел інформації.

6. Статус інформації (емпірично перевірена, спірна, суперечлива) завжди має повідомлятися авдиторії. У разі неперевіреної або суперечливої інформації слід пояснити дистанцію джерела або взагалі відмовитися від опублікування інформації.

7. Повний процес пошуку і збирання інформації відбувається у два етапи: на базовому рівні перевіряються питання щодо фактів - тільки після цього здійснюється пошук пояснювальних та об ґрунтувальних відповідей на запитання "як?" та "чому?".

Перший етап відповідає рівню фактів, другий - рівню тлумачення.

8. Тези чи гіпотези журналіста, який досліджує певну подію, стосуються мотивів (цілей) та причин - і є тлумаченнями. Вони становлять попередні (тобто ще не перевірені відповіді) на запитання "як?" та "чому?"