Розділ «Незворотність змін в українських медіях»

Перемога Помаранчевої революції, разом з усіма її масово-комунікаційними здобутками і суто позитивним звучанням, стала чи не найбільш яскравою світовою подією. Проте викликає цікавість не лише зміст цих здобутків, але також питання, наскільки вони є довговічними? Чи можлива реставрація напівколоніального, напів-тоталітарного і наскрізь маргінального режиму, а через це - неминуче згортання свободи слова і свободи медій? На думку Р. Павленка та І. Клименко, журналістська революція не була ні повною, ані незворотною. Починаючи з того, що глибина змін у медіях залежала від виду ЗМК та регіону. У Києві, великих містах зміни відчутніші, ніж на місцях. На телебаченні відчутніші, ніж у пресі.

Опитування громадської думки також засвідчує, що реакція громадян на зміни в медіях та їхня оцінка загалом збігаються зі стереотипами у сприйнятті чи несприйнятті змін у країні. Так, респонденти Заходу і Центру значно оптимістичніші щодо журналістської революції, ніж представники Сходу і Півдня (більше половини останніх вважають, що змін взагалі не відбулося). На Сході і Півдні громадяни також більше схильні вважати, що влада і далі тиснутиме на ЗМК, а самі медії будуть фінансово залежні від власників. Таким чином, очікування громадян щодо змін у медіях збігаються з їх очікуваннями щодо перспектив розвитку ситуації в країні - і коріння цього лежить у міфах, продукованих обома сторонами під час президентських перегонів. Відтак залишається можливість маніпулювання громадською свідомістю і відтворення засобами виборчої агітації тих самих стереотипів, що ледь не роз'єднали суспільство у 2004 р.

Деякі медії лише імітують зміни, використовуючи замість прямої пропаганди витонченіші маніпулятивні технології. Зміни часто не мають інституційного закріплення і залежать від доброї волі керівництва і власників видань. Не вирішене питання економічної незалежності ЗМК, не набув належного поширення профспілковий рух, чинна влада продовжує дивитися на медії як на засіб досягнення власної мети. Не припинилися маніпуляції з новинами. У багатьох медіях спостерігається лише демонстрація об'єктивності. Влада здебільшого використовує технологію відкритості як спосіб досягнення тієї ж закритості, не реагує на критичні публікації. Найважливішою функцією ЗМК в Україні продовжує залишатися здобуття їхніми власниками додаткового політичного капіталу. Багаторічна практика використання мас-медій виключно як інструменту політичного впливу чи засобу маніпулятивної обробки електорату сприяла декваліфікації значної частини журналістів і топ-менеджерів ЗМК. Вони розучилися (або так і не навчилися) працювати у медіях саме як у нормальному бізнесі - орієнтуючись на реальні потреби авдиторії, а не на замовлення своїх власників чи політичних спонсорів.

Серед першочергових кроків медіареформ у висновках дослідження було названо:

• створення системи громадського мовлення в Україні;

• законодавче оформлення нового типу стосунків між власниками, засновниками і топ-менеджерами ЗМІ та журналістами;

• законодавче забезпечення суспільної відповідальності власників та засновників ЗМІ;

• розвиток профспілкового журналістського руху, визначення професійного та соціального статусу журналістів та забезпечення їхніх трудових та соціальних прав;

• забезпечення прозорого та суспільно відповідального процесу роздержавлення державних та комунальних ЗМІ;

• особлива увага повинна приділятися журналістській освіті. Дослідження Центру медіареформ виявило, що медіафахівці

практично одностайні у визначенні того, які саме зміни є необхідними. Здійснення практичних кроків із їх реалізації в Україні залежить від т.зв. політичної волі влади й громадської активності суспільства, яке має примусити владу їх зробити. "Відкат" усіх українських реформ після парламентських виборів 2006 р. ще раз підтверджує, що жити у вільній країні означає постійно здійснювати саме цю можливість, а не багато інших, які також пропонуються до вибору. Після перемоги Помаранчевої революції виявилося, що в Україні немає винних ні у маніпуляціях масовою свідомістю, ні у фальсифікаціях результатів виборів 2004 р.

Н. Лігачова писала про привид гебельсівської пропаганди, який переслідуватиме українське суспільство, поки не будуть покарані його апологети. Ю. Мостова стверджувала, що ідеологи та організатори "темників" повинні відповісти перед законом. Немовби у відповідь В. Медведчук заявив: якщо "темники" і мали місце, то йому про це не відомо. Епоху Л. Кучми він оцінив як добу мудрого державного правління, зростання економіки і добробуту населення. Найкраще пояснив цю колізію Т. Кузьо у статті "Судити та карати українських високопосадовців можуть тільки в США". Якщо Україна не навчиться бути демократичною державою, то неодмінно повернеться до застою часів Кучми, - робить висновок цей автор.

В Україні попросив притулку від політичних переслідувань російський журналіст демократичного видання "Новая газета" О. Косвінцев. Інтелектуали продовжували захоплюватися Помаранчевою революцією. А. Троїцький, порівнюючи українську та російську ситуації, каже, що сприйняв переміни в Україні з цілковитим захватом. Попереду ще можуть бути великі розчарування, проте українці зробили одну велику справу, після якої руху назад вже не буде. А саме, вони навчили свою владу брати народ до уваги.

Російський журналіст переконаний у тому, що ніколи вже не станеться так, що українська влада буде ігнорувати народ і сприймати його як "абсолютне бидло". На жаль, - каже він, - з російським народом цього не сталося. Україна стала вже демократичною країною, а Росія залишилася феодальною. Можливо, це справді так, але найкраще "відкат" 2006 р. характеризує сама лише назва статті О. Зварич: "Баба Поразка та її бойфренди".

Контрольні запитання

1. Схарактеризуйте становище в українських медіях до і після Помаранчевої революції.

2. Мас-медії як об'єкт і суб'єкт впливу. Медіаторська функція 3MK.

3. Визначальні риси Помаранчевої революції.

4. Що таке журналістська революція?