Розділ «Брудні виборчі технології та медії»

Для того щоб одержати повне уявлення про загрозу українській державності через спробу викривлення масових комунікацій наприкінці 2004 р., потрібно звернутися до спеціальних досліджень маніпуляцій масовою свідомістю. Коли політичний режим в Україні відчув загрозу власному існуванню, він був готовий до тоталітарного путчу. Про серйозність намірів влади свідчить системність та великі масштаби застосування т.зв. брудних виборчих технологій на виборах 2004 р., які здійснювалися через використання мас-медій. В. Фесенко до брудних технологій відносить ті, які порушують норми виборчого законодавства або не відповідають усталеним уявленням про етичні норми політичної боротьби в умовах демократичного суспільства. Іншими словами, в основу цього визначення покладено два критерії: правовий та морально-етичний.

Українські медії використовувалися у брудних виборчих технологіях через: поширення компромату, застосування адміністративного ресурсу, поширення "темників", сортування, замовчування і дозування інформації, домінування оціночних суджень, вилучення окремих відомостей із загального контексту, відсутність у повідомленнях різних точок зору, незбалансоване подання інформації щодо одних партій і блоків порівняно з іншими. Відзначено безпрецедентні масштаби прямого втручання у виборчий процес із боку Росії. Інститут гуманітарних і прикладних досліджень подає такі висновки опитування експертів щодо використання маніпулятивних технологій:

• оприлюднення неправдивої, а також негативної непідтвердженої інформації про кандидата на пост Президента, політичну силу, до якої він належить, представників найближчого оточення кандидата (90,2 % респондентів);

• оприлюднення неправдивої інформації про перебіг подій у ході виборчої кампанії, що дає перевагу одному з кандидатів (86,3 %);

• застосування керівництвом або засновниками ЗМК методів політичної цензури (84 %);

• використання у ЗМК у ході виборчої кампанії т.зв. прихованої реклами (80 %);

• тиск державних органів на ЗМК, які є опозиційними до влади або дотримуються незалежної позиції, з метою блокування їх участі у виборчій кампанії (70 %);

• використання у ЗМК у ході виборчої кампанії т.зв. прихованої антиреклами (67,3 %);

• використання у ЗМК сатиричних матеріалів (фейлетонів, карикатур, коміксів, кліпів тощо), які принижують честь і гідність певних кандидатів (64,7 %);

• використання для дискредитації окремих кандидатів символіки, що негативно сприймається певними категоріями виборців (64,7 %);

• дискредитація кандидата на пост Президента шляхом проведення передвиборної агітації на користь цього кандидата з навмисним порушенням відповідних норм закону про вибори Президента України (64,7 %);

• оприлюднення сфальсифікованих даних соціологічних досліджень (64 %);

• створення спеціальних інтернет-сайтів для розповсюдження чуток і компромату проти певних кандидатів (58 %);

• дискредитація соціологічних служб і аналітичних центрів, що проводять об'єктивні соціологічні дослідження (52 %). Проте весь необхідний потенціал, включно зі значними фінансами, спеціально підготовленою бюрократією, ксенофобною проросійською ідеологією та новою практикою державного управління, був мобілізований запізно і не витримав відкритого конфлікту з громадянським суспільством. Система цінностей, яка об'єднала націю під час Помаранчевої революції, унеможливила реставрацію будь-яких авторитарних чи тоталітарних форм масових комунікацій.