Розділ «МАСОВІ КОМУНІКАЦІЇ ТА ЇХ ДОСЛІДЖЕННЯ»

Радянська і теперішня українська традиції пропонують вживати це поняття в однині, акцентуючи увагу на явищі чи навіть на парадигмі. Масова комунікація нібито саме в такому контексті досліджувалася вітчизняною наукою. Але річ у тім, що цей процес у нас ніколи не вивчався. Тоталітарна система не потребує досліджень масових комунікацій, оскільки вона не зацікавлена в жодному зворотному зв'язку із суспільством. У сучасній Україні масові комунікації громадянського суспільства починаються з Чорнобильської катастрофи. Це була та інформація, яку неможливо було приховати від масової авдиторії. Відтак відбулася загальносуспільна рефлексія над нею, що тягнула за собою певні наслідки. До того в Україні здійснювалася односпрямована тоталітарна комунікація від комуністичного керівництва СРСР до широких мас населення. Ця постановка питання змушує нас вживати визначення "масові комунікації" у множині, розуміючи їх як певну різноспрямовану інформаційну взаємодію, тобто багато різнорідних актів комунікації всередині суспільства. Саме таке "множинне" визначення феномену масових комунікацій ми пропонуємо у цій книжці.

Поняття масової інформації відповідно характеризує таку інформацію, яка виробляється для споживання масовою авдиторією. З огляду на її соціальну значущість замість терміна "масова інформація" іноді вживають визначення "соціальна інформація" (В. Іванов). Воно відбиває суспільні відносини, пов'язане з різними видами людської діяльності, зафіксоване свідомістю, опосередковане психологічними чинниками, використовується для впливу на інших людей. Соціальна інформація має складну структуру, яка включає науково-технічну, економічну, соціально-політичну, ідеологічну та інші види інформації. Соціальну інформацію можна визначити як повідомлення, передані будь-яким зрозумілим людині кодом, що містять у собі відомості про процес функціонування суспільства, а також усе те, що стосується і може вплинути на ці процеси.

Нарешті, під засобами масової комунікації розуміють спеціальні канали, завдяки яким відбувається поширення інформаційних повідомлень для масової авдиторії. В Україні має місце деяка плутанина у вживанні термінів ЗМК і ЗМІ (засоби масової інформації), які є синонімами. Спостерігаються спроби підкреслити особливий комунікативний наголос, що нібито має місце у ЗМК і відсутній у ЗМІ. Насправді ключовим словом для розуміння обох визначень є слово медії (засоби) для поширення масової інформації: друковані періодичні видання, книжки, радіо, мобільні телефони, кіно, телебачення, аудіо та відеозаписи, засоби кабельного і супутникового зв'язку" відеоігри, Інтернет. Комунікативне значення у цьому разі полягає не у збільшенні зворотного зв'язку між медіями та їхніми авдиторіями, а в тому, що ЗМК/ЗМІ обслуговують інтереси різних соціальних груп суспільства, розвиваючи зв'язки" тобто комунікацію між ними.

На цю термінологічну колізію з дещо іншого погляду звертає увагу О. Гриценко. На її думку, засоби масової комунікації - це поняття, синонімічне мас-медіям. Поруч із тим, авторка відзначає, що у працях сучасних українських і російських авторів1 вживається вужче радянське поняття "засоби масової інформації", яке, за визначенням, передбачає лише інформування пасивної авдиторії з боку держави. У цьому ж контексті Б. Потятиник нагадує призабутий сталінський термін ЗМІП - "засоби масової інформації та пропаганди", що виступає джерелом для теперішнього скороченого варіанта: ЗМІ. Обидва поняття калькувалися з російської" відповідно СМИП та СМИ.

З погляду історії засобів масової комунікації, вважає Д. Мак-Квейл, ми маємо справу з чотирма головними елементами, які треба враховувати при спробах класифікації медій з метою їх глибшого розуміння. По-перше, це технологія. По-друге - політична, соціальна, економічна і культурна ситуація суспільства. По-третє - види діяльності, функції та потреби. По-четверте - люди, особливо організовані в групи, класи та за інтересами. Всі ці елементи лягають в основу різних пріоритетів і вимог у ставленні до різних медій, що представлено у таблиці нижче:

Головні виміри медійних визначень та уявлень

Ми повинні враховувати надзвичайно інтенсивну динаміку масових комунікацій, пов'язану з розвитком сучасних інформаційних технологій та процесом Глобалізації. Концепт масової комунікації, каже Д. Мак-Квейл, є не більше як ідеальним типом деяких цінностей у загальному дослідженні. Але таким" що відсилає до більшого чи меншого рівня реальності. Специфіка масових комунікацій постійно змінюється. Тому потрібні нові ідеї" які продукуватимуть нові концепти і теорії. Сьогодні під знак запитання ставиться саме визначення: наскільки масовими будуть глобальні комунікації? Зростає кількість медіаканалів та ефективність їхнього поширення. Вони вже переступили межі національних держав. Нові медії є більш інтерактивними, зорієнтованими на індивідуальне споживання і навіть на індивідуальну участь у медіа-процесі. Однак, незважаючи на цілий ряд нових особливостей, це все ще масові комунікації. Про те, що національні уряди також продовжують зберігати свої впливи на формування комунікаційної політики, пише Дж. Каррен.

Універсальна модель структури масових комунікацій була запропонована Г. Лассвеллом. Він вважав, що описати акт комунікації допоможуть відповіді на такі п'ять запитань: хто є комунікатором? що він повідомляє? за допомогою якого каналу? кому? з яким ефектом? На першому місці розташовані ті, хто створюють інформаційне повідомлення. Це т.зв. професійні комунікатори, до яких, окрім журналістів, можна віднести редакторів, менеджерів та власників медій. Наступне місце займає масова інформація. Після неї - ЗМК. За ними - масова авдиторія, якій адресоване повідомлення. Мас-медіа технологічно уможливлюють масові комунікації, включно з налагодженням інтерактивного зв'язку з аудиторією та впливаючи на суспільний характер масових комунікацій. Нарешті, медіа повідомлення певним чином впливають на масову авдиторію. Ці впливи можуть бути різними. Вони зумовлюють певну реакцію авдиторії. Таким же чином структуруються дослідження різних складових процесу масової комунікації. Як бачимо, наведене вище визначення Д. Де Флера і Е. Деніса цілком вкладається у парадигму Г. Лассвелла.

Інтелектуальні рамки досліджень

Перед тим як перейти до аналізу вивчення масових комунікацій, нам слід звернути особливу увагу на термін "журналістикознавство" , який побутує в Україні. Він належить до найбільш комічних інтелектуальних продуктів горбачовської "перебудови". Оскільки різні українські дослідники пропонують навдивовижу відмінні визначення, доцільніше буде звернутися до словника В. Підлубияка, який підсумовує майже всі варіанти, що побутують. Відтак, журналістикознавство - це наука про природу і закони літературно-публіцистичної творчості, походження журналістики, закономірності її розвитку, суспільне значення, про організацію роботи редакцій преси, радіо, телебачення, а також видавництв. За специфікою близьке до літературознавства. Умовно журналістикознавство можна поділити на дві основні складові: теорія журналістики, що вивчає специфіку і особливості публіцистичних методів, жанрів і стилів, зображувальні засоби і мову творів; історія журналістики, яка простежує шлях її становлення, розвитку і сучасного середовища.

Із цього еклектичного поняття ми можемо зробити щонайменше два висновки. По-перше, воно зовсім не відбиває того, що в західній науці іменується власне дослідженнями масових комунікацій, або медіа-дослідженнями. По-друге, показово, що журналістикознавство споріднене з літературознавством. Термін "журналістикознавство" невдало намагається, з одного боку, прикрити майже цілковиту відсутність в Україні досліджень медій/масових комунікацій, а з другого - свідчить про ігнорування практичних потреб сучасних ЗМК, які можуть бути виявлені в результаті практично орієнтованих досліджень. Тобто сучасні українські медіа-дослідження є частиною переважно філологічних (зокрема мовознавчих) чи історичних досліджень, які головним чином зосереджуються на текстах.

Академічна традиція вивчення масових комунікацій, або медіа-досліджень, свідчать І. Бертнанд і П. Гаґес, має багато назв. У США вона більше відома як "комунікаційні студії" та "медіа-грамотність", у Великій Британії та Австралії - "медіа-студії". Варто зробити уточнення стосовно медіа грамотності, яка не є звичайною університетською дисципліною. Це також американська концепція, спрямована на просвіту найширших верств суспільства щодо медійної проблематики. Як об'єкт дослідження ЗМК та масові комунікації мають співзвучні значення. Мається на увазі, що в центрі масових комунікацій стоять мас-медіа. Для того, щоб зорієнтуватися у найважливіших термінах, ми, послуговуючись працею І. Бертнанд і П. Гагеса, спробуємо їх розташувати за градацією значень.

Отже, метод - це специфічна дослідницька процедура (анкетування, інтерв'ю з усної історії). Тоді методологія виступає послідовним набором методів і технік, які використовуються разом і роблять можливим перебіг самого дослідження (польові дослідження). Модель - це концептуальний інструмент для сортування і впорядкування одержаних даних або створення певних інтелектуальних рамок чи, інакше кажучи, парадигми. У свою чергу парадигмою в межах дослідження називають здебільшого рамки такого знання, котре визначає коло питань, що можуть бути порушені і заперечують чинність інших питань (іноді називаються моделлю). Концепт1 є ідеєю, котра походить із моделі та визначається специфічно в межах цієї моделі (патріархальність в межах феміністичної теорії). Теорія - не що інше, як набір концептів, що утворюють модель і пояснюють феномен або практику. Це також форми пояснення (інтерпретації) одержаних даних, які випливають з визначених інтелектуальних рамок та підтримують їх.

Поняття "концепт" е поширеним і модним, зазначають П. Емерт і В. Брукс. Воно вживається різними людьми по-різному. Для непрофесіонала концепт, як правило, позначає ідею або думку, тобто певний об'єкт значення. Для вчених, які досліджують, наприклад, поведінку, концепт може використовуватися для систематичного опису фактів, випадків, стосунків та інших спеціальних речей, якими вони займаються. По-перше, наголос може робитися на логічному процесі} які концепти окреслюють в науці. Тоді термін "імітація" е концептом, що узагальнює спостерігання певних дій, котрі копіюють інші дії з певною визначеною точністю. По-друге, це узагальнення тих зв'язків, які має концептуально-організуючий процес із певною теорією. Теоретичні й гіпотетичні пропозиції формуються в одну концептуальну схему. Іноді тут краще вживати термін "конструкт". Коли всі пропозиції логічно взаємопов'язані, на цій основі формується теорія. По-третє, всі концепти формулюються людиною. Через це деякі з них можуть бути помилковими, можуть мати чи, навпаки, не мати зв'язків із реальністю. Концепт є нічим більше, ніж те, що виявляється через нього.

Важливо зрозуміти, що таке інтелектуальні рамки дослідження. Вони визначають його перебіг ще до початку самого процесу, вказуючи, в якому напрямку розвиватиметься дослідження, на які вихідні положення воно буде спиратися. Інтелектуальні рамки також зумовлюють інтерпретацію одержаних результатів. Окрім того, вони свідчать про особистий професіоналізм самого вченого, що також впливає на рівень і цінність дослідження. І. Бертнанд і П. Гаґес поділяють медіастудії на вивчення авдиторії, інституцій і текстів. Для дослідження авдиторії звичайно використовуються теорії про те, як ми знаємо (позитивізм, бігевіоризм, структурний функціоналізм), чи те, що ми знаємо, наприклад, про такі соціальні категорії, як класи (різні форми марксизму) та ґендер (фемінізм чи інші форми політики ідентифікації).

Емпіричні дані, зібрані соціологами, та документальні свідчення, якими оперують історики, ніколи не промовляють самі за себе. Вони потребують належного аналізу і представлення. Інтерпретаційні рамки, що зазвичай створюються для інституціональних досліджень, належать до галузі історії та історіографії для свідчень з минулого, а також до політичної науки й соціології організацій для даних, які характеризують теперішній стан справ. Сучасний дослідник історії повинен мати, як мінімум, певні ідеї стосовно таких питань:

• Онтологія: Що таке історія? (події? письмові свідчення про них? те й інше?) Що таке писання історії? (спекуляція? наука? дискурс? ідеологія?) Який із двох концептів має сенс: історичний факт чи історична подія?

• Епістемологія: Що створює "історичне свідчення" і як це може бути описане? Звідки історики знають, "що насправді трапилося"? Що пов'язує істориків із написанням історії (об'єктивність є можливою чи бажаною)? Ми пишемо історію заради розуміння минулого "в його власних термінах" чи заради теперішнього?

• Методологія: Які форми збирання даних, аналізу та інтерпретації, а також написання звіту є прийнятними для онтологічної та епістемологічної позиції, обраної дослідником? Стосовно досліджень медіа-текстів, І. Бертнанд і П. Гаґес радять

розглянути базові питання, які характеризують різні підходи: